Анто́німи (грец. αντι — «проти», ονομα — «ім'я») — слова, протилежні за значенням. Наприклад: іменники (хоробрість — боягузтво), прикметники (коханий — остогидлий), дієслова (дружити — ворогувати), прислівники (мирно — войовничо). У поетичній та ораторській мові антоніми вживаються як засіб антитези, наприклад: «Той мурує, той руйнує…» (Т. Шевченко).

Антоніми в семантичному полі розташовуються на протилежних полюсах. Коли взяти низку слів на позначення стосунків між людьми (семантичне поле): любов, симпатія, дружба, приязнь, пошана, прихильність, доброзичливість, байдужість, неповага, недолюблювання, неприязнь, зневага, ворожість, ненависть, то на протилежних кінцях стоятимуть антоніми любов — ненависть.

Антоніми в мові існують тому, що в самій дійсності та в людських оцінках існують предмети, явища, дії, ознаки з протилежними якісними, кількісними, просторовими й часовими властивостями: день і ніч, тепло і холод, добро і зло, початок і кінець чогось, легкі й важкі предмети, близькі й далекі відстані, давній і майбутній час тощо. Мова лише називає ці якості.

В українській мові

ред.

Антоніми виражаються тією самою частиною мови й позначають однорідні явища, тобто явища одного плану. У мовленні обидва антоніми поєднуються з тими самими словами: і початок, і кінець — дня, тижня, століття, роботи, твору, дороги, подорожі, поневірянь, нитки тощо; і сонячний, і хмарний — день, ранок, вечір, літо, осінь, весна, погода.

Антонімами бувають переважно слова з абстрактним якісним значенням: веселий — сумний, гарячий — холодний, високий — низький, білий — чорний, повний — порожній; добро — зло, радість — горе, світло — темрява; дружити — ворогувати, радіти — сумувати, хвилюватися — заспокоюватися; добре — погано, легко — важко, корисно — шкідливо. Менше антонімів є серед слів із просторовим та часовим значенням: високий — низький, широкий — вузький, ранній — пізній; схід — захід, висота — глибина, ранок — вечір; глибоко — мілко, вдень — уночі. Серед дієслів антонімічними найчастіше бувають ті, що або походять від якісних прикметників, або вказують на спрямовану дію: дорожчати — дешевшати, ширшати — вужчати, віддалятися — наближатися, підніматися — спускатися, давати — брати, вдихати — видихати. Антонімічними бувають також прийменники: від — до, над — під, перед — за, у — з.

Багатозначні слова вступають в антонімічні відношення окремими своїми значеннями: тихий — гучний (голос); тиха — вітряна (погода); тихе — розбурхане (море); тихе — неспокійне (життя) тощо.

Трапляються випадки, коли те саме слово передає два протилежні, антонімічні, значення — таке явище відоме як енантіосемія. Так, слово сходити означає і «підніматися», і «спускатися»; сходження — і «підняття на гору», і «спуск із гори»; позичати — і «давати в борг», і «брати в борг»; колись — і «у минулому», і «у майбутньому». Наприклад, «— На які ж ви гори сходили ? — зацікавлено допитувався Воронцов» (О. Гончар). «З гори сходять кілька хлопців» (І. Нечуй-Левицький). «Сидів колись дідок під явором густим» (Л. Глібов). «Скажуть колись люди: коли сей народ пережив і такі часи і не загинув, то він сильний» (Леся Українка).

Слова, не пов'язані з якісною чи кількісною оцінкою явищ, із різними протистояннями, не мають антонімів: стіл, вікно, літак, думка, слово, мрія, математика, мистецтво, політика, хліборобський, заячий, писати, дивитися. Тому не можна вважати антонімічними й поняття, пов'язані з розрізненням чоловічої та жіночої статі: батько — мати, брат — сестра, чоловік — жінка, цап — коза, баран — вівця. Вони хоч і мисляться попарно, проте не протиставляються, не взаємовиключаються, а лише зіставляються за певною ознакою, як, наприклад, слова стіл і стілець, солодкий і кислий, іти і їхати, що також не є антонімами.

Класифікація

ред.

За характером відношень у семантичному полі антоніми бувають двох видів:

  • з проміжними ступенями вияву якостей, коли між двома антонімічними поняттями розташовуються одне чи більше понять із менш вираженою інтенсивністю: гарячий — гаряченький — теплий — тепленький — теплуватий — прохолодний — холоднуватий — холодний — крижаний, світло — сутінки — темрява;
  • без проміжних ступенів вияву якостей: життя — смерть, перемога — поразка, присутній — відсутній, лівий — правий, однаковий —різний, множити — ділити, наступи ти — відступати, нападати — захищатися, купувати — продавати, говорити — мовчати, всередині — зовні, вгору — вниз.

За структурою антоніми бувають:

  • різнокореневі (власне лексичні): великий — малий, легкий — важкий, спека — мороз, мужність — боягузтво, любити — ненавидіти;
  • однокореневі (словотвірні): надія — безнадія, спокій — неспокій, орієнтація — дезорієнтація, логічний — алогічний, раціональний — ірраціональний; особливо багато їх серед дієслів: відчинити — зачинити, увійти — вийти, навантажити — розвантажити, недосолити — пересолити.

Слова з не- лише тоді антонімічні, коли ця частка творить нове слово з новим значенням: правда — неправда (брехня), друг — недруг (ворог), воля — неволя (рабство). Антоніми з не- виражають меншу міру протиставлення, ніж різнокореневі антоніми: багатий — небагатий (убогий), легко — нелегко (важко), правда — неправда (брехня). Але такі похідні слова з не-, як гарячий — негарячий, швидко — нешвидко, не є антонімічними. Вони передають не протилежні значення, а значення з різним ступенем вияву якостей.

В антонімічні відношення можуть вступати також фразеологізми: далеко — під носом, працювати — бити байдики, смеркає — на світ благословляється, темно — хоч голки збирай.

Антоніми бувають загальновживані (постійні) і контекстуальні. Загальновживані антоніми мають протилежне значення й поза контекстом (сум — радість); контекстуальні ж набувають протилежного значення тільки в контексті внаслідок переносного вживання слова. Наприклад, у вислові «Не бійтесь заглядати у словник: це пишний яр, а не сумне провалля» (М. Рильський) завдяки контексту сприймаються як антоніми пари слів пишний — сумний, яр — провалля.

Використання

ред.

Використання антонімів робить мову виразнішою, багатшою, контрастнішою, дає змогу загострити увагу на певних явищах, виділити їх. Ось як, наприклад, поет різнобічно виявляє своє ставлення до України, бачення свого місця в її житті:

  Буду лагідним, буду жорстоким, Буду мудрим, та буду дурним, На красу твою — буду стооким, На ганьбу твою — буду сліпим, Буду я і наївним, і хитрим, Буду щедрим, та буду скупим, Буду я, наче скеля, несхитним і, мов комишина, хистким.  

Р. Третьяков

Антоніми використовуються в прислів'ях, приказках, дотепах: «На чорній землі білий хліб родить», «Порожня бочка гучить, а повна — мовчить», «Чужого доброго не гудь, а свого поганого не хвали». На контекстуальних антонімах побудовані деякі іронічні вислови: «Розжалобився, як вовк над поросям — від'їв ніжки та й плаче», «Добрий баранчик, та по-вовчому виє», «Такий добрий, що в ложці води втопив би», «Така гарна, що як вигляне у вікно, потім собаки на те вікно три дні гавкають». Антоніми входять до складу багатьох фразеологізмів: ні живий ні мертвий; ні холодно ні жарко; ні туди ні сюди; ні в сих ні в тих; і сміх і гріх; рано чи пізно; наліво і направо; пройти крізь вогонь і воду; змінити гнів на милість; ні богові свічка, ні чортові кочерга.

На антонімії будується такий стилістичний засіб, як оксиморон, коли свідомо поєднують протилежні за змістом поняття, які разом дають нове уявлення: без надії сподіватися, солодкий біль, небезпечна безпека, дзвінка тиша, живий труп, бідний багач, щасливе горе. Наприклад:

  В день такий на землі розквітає весна і тремтить од солодкої муки  

В. Сосюра

  Звідтіль ми пішли, звідтіль,
Де тісно — самому, а двом — просторо,
Навшпиньках за нами, навшпиньках
Йшло наозирці щасливе горе.
 

І. Драч

Джерела

ред.

Див. також

ред.

Посилання

ред.