Відкрити головне меню

Антонова Ірина Олександрівна (рос. Антонова Ирина Александровна нар.20 березня 1922(19220320), Москва, РРФСР) — російська мистецтвознавиця, директорка Державного музею образотворчого мистецтва імені О. С. Пушкіна.

Антонова Ірина Олександрівна
Irina Antonova RN MOW 05-11.jpg
фото 2011 року
Ім'я при народженні рос. Ирина Александровна Антонова
Народилася 20 березня 1922(1922-03-20) (97 років)
СРСР Москва, РСФРР
Громадянство СРСР СРСРРосія Росія
Місце проживання Москва
Діяльність мистецтвознавець
Галузь історія мистецтв і мистецтвознавство
Alma mater Московський державний університет імені Ломоносова
Науковий ступінь доктор мистецтвознавства[d]
Вчене звання Q4156890?
Науковий керівник Алпатов Михайло Володимирович і Віппер Борис Робертович
Вчителі Віппер Борис Робертович
Володіє мовами російська[1]
Заклад Державний музей образотворчих мистецтв імені О. С. Пушкіна і Московський державний університет імені Ломоносова
Посада директор музею[d]
Батько Олександр Олександрович
Мати Іда Михайлівна
У шлюбі з Євсей Йосипович Ротенберг
Діти син Борис
Нагороди
Орден «За заслуги перед Вітчизною»
Орден «За заслуги перед Вітчизною» Орден «За заслуги перед Вітчизною» Орден «За заслуги перед Вітчизною»
Орден Жовтневої Революції Орден Трудового Червоного Прапора Орден Дружби народів
Медаль «В ознаменування 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна»
Медаль «За оборону Москви»
Медаль «30 років перемоги у ВВВ» Медаль «40 років перемоги у ВВВ» Медаль «50 років перемоги у ВВВ»
Ювілейна медаль «60 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Ювілейна медаль «65 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Ribbon Medal 850 Moscow.png Медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Медаль «Ветеран праці»
800thMoscowRibbon.png
Орден Мистецтв та літератури
Командор ордена «За заслуги перед Італійською Республікою»
Командор ордена Почесного легіону
Орден Вранішнього сонця 2 класу

ЖиттєписРедагувати

1929 року за рішенням уряду більшовиків батько виїхав до Німеччини у відрядження разом з родиною, де Ірина добре німецьку мову. У родині цікавились музикою, театром, мистецтвом взагалі.

1933 року, коли в Німеччині прийшли до влади нацисти, Ірина з батьками повернулася до Москви, де закінчила школу, після закінчення якої вона стала студенткою Інституту Філософії, літератури, історії. 1941 року через його ліквідацію вона стала студенткою Московського університету.

В роки війни Ірина закінчила курси медсестер, працювала у шпиталі. Університет закінчила 1945 року.

З квітня 1945 року почала працювати в Державному музеї образотворчих мистецтв молодшою науковою співробітницею.

1949 року закінчила аспірантуру. Окрім адміністративної та мистецтвознавчої роботи була викладачем: працювала в Московському державному університеті на факультеті мистецтвознавства, в Інституті кінематографії, в лекторії музею образотворчих мистецтв імені О. С. Пушкіна, в Інституті східних мов у Парижі.

З 1961 року — директорка головного музею іноземного образотворчого мистецтва в Москві.

Науковий доробокРедагувати

Ірина Антонова — авторка понад сотні різних друкованих творів, серед яких каталоги, статті в періодичних виданнях, альбоми, телевізійні передачі, сценарії науково-популярних кінострічок.

Академічні званняРедагувати

 
Ірина Антонова і колекціонер Михайло Перченко

НагородиРедагувати

Сім'яРедагувати

Батько — Антонов Олександр Олександрович, скловар, був директором Інституту експериментального скла. Мати — Антонова Іда Михайлівна, піаніст, закінчила Харківську консерваторію. Родина належала до радянської еліти.

Чоловік Ірини Антонової — Євсей Йосипович Ротенберг (нар. 1920 р.) — доктор мистецтвознавства, завідувач сектором Інституту історії мистецтвознавства.

Син Борис (нар. 1954 р.)[6][7][8].

ІніціативиРедагувати

Музей красних мистецтв планувався навчальним музеєм-відділом при Московскому університеті. Звідси стільки зусиль по створенню чи отриманню гіпсових та металевих копій видатних зразків мистецтва різних епох і країн з доби античності до бароко. Передача музею значної кількості оригіналів переломила первісну концепцію і художній музей став окремим закладом у форматі образотворчого закордонного мистецтва.

З ініціативи його директора, пані Антонової, 1996 року відроджена первісна ідея навчально-художнього музею (аналоги якого існують у Європі і США), але не в Московському університеті, а в Російському державному гуманітарному університеті. Музей було названо на честь Івана Володимировича Цвєтаєва (батька поета Марини Цвєтаєвої). До музею було передано більше 1000 копій творів мистецтва доби античності, середньовіччя, відродження.

Ірина Антонова ініціювала 1974 року докорінну перебудову експозиції музею. Особливо значними були результати перебудов експозиції на початку XXI ст. 1998 року був створений Зал історії образотворчого музею, експозиція котрого присвячена етапам створення музейних колекцій та людей, що сприяли збагаченню цих колекцій. Того ж 1998 року була створена філія закладу — Мемориальна квартира піаніста Святослава Ріхтера.

Директорка музею ініціювала створення державної програми подальшого розвитку музею образотворчого музею. що посприяло створенню 1995 року Музею приватних колекцій, куди передано низку колекцій з оригіналами закордонних та російських митців. Музей було Пзапочаткував мистецтвознавець і колекціонер Зільберштейн Ілля Самойлович, який передав закладу більше 2000 творів (головно, малюнки та гравюри західноєвропейських та російських митців).

Позиція щодо УкраїниРедагувати

ГалереяРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати


ДжерелаРедагувати