Анна Мортімер
Анна Мортімер (англ. Anne Mortimer; 27 грудня 1390 — вересень 1411) — англійська аристократка, дружина Річарда Конісбурга, 3-го графа Кембриджа[en], старша дочка Роджера Мортімера[en], 4-го графа Марча[en], і Алієнори Голланд. Її син, герцог Річард Йоркський, після смерті Едмунда Мортімера[en], 5-го графа Марча, брата Анни, успадкував усі володіння та титули Мортімерів, а також переважні права на англійський престол, які в майбутньому послугували обґрунтуванням для війни Червоної та Білої троянд.
| Анна Мортімер англ. Anne Mortimer | |
 | |
| Народження: |
27 грудня 1388 Західний Міт, Ленстер |
|---|---|
| Смерть: | 22 вересня 1411 (22 роки) |
| Поховання: | Kings Langleyd |
| Країна: | Королівство Англія |
| Рід: | Mortimer familyd |
| Батько: | Роджер Мортімерd[1] |
| Мати: | Алієнора Голланд[1] |
| Шлюб: | Річард Конісбургd[1] |
| Діти: | Ізабелла Кембриджська[1] і Річард, 3-й герцог Йоркський[1] |
Життєпис ред.
Народилася 27 грудня 1388 року в Нью-Форесті, одному з ірландських маєтків батька[2]. Старша з чотирьох дітей Роджера Мортімера, 4-го графа Марча, та Алієнори Голланд. По батькові була нащадком Лайонела Антверпа[en] герцога Кларенса, третього сина короля Англії Едуарда III[3].
У липні 1398 року її батько помер в Ірландії. Оскільки король Річард II дітей не мав, то після нього переважні права мав батько Анни, а після його смерті — Едмунд Мортімер, брат Анни. Володіння Мортімерів узяв під опіку король Річард II[3]. Але влітку 1399 року короля повалив його двоюрідний брат — Генрі Болінгброк, який у жовтні коронувався під ім'ям Генріха IV. Едмунда та Роджера, братів Анни, новий король помістив під контроль у Віндзорському замку, оскільки побоювався, що їх можуть використати у боротьбі проти нього. Анну з молодшою сестрою Елізабет залишили під опікою матері, яка вийшла вдруге вступила в шлюб — з Едуардом Черлтоном[en], який 1401 року успадкував титули барона Черлтона і лорда Поуїса. У цьому шлюбі мати народила двох дочок[4][3].
1405 року Алієнора Голланд померла. Її дочки після цього опинилися в нужді[3].
1406 року з Анною таємно одружився Річард Конісбург, молодший брат Едуарда Норвіцького[en], 2-го герцога Йоркського. Папський дозвіл на шлюб отримано 10 червня 1408 року. У цьому шлюбі Анна народила двох дітей[5].
Померла у вересні 1411 року невдовзі після народження сина Річарда. Похована в церкві в Кінґз Ленглі (Гартфордшир)[5][6].
Чоловіка Анни, Річарда, який 1414 року отримав титул графа Кембриджа, 1415 року страчено за організацію змови[en] проти короля Генріха V. Оскільки брати й сестра Анни дітей не залишили, то спадкоємцем володінь і титулів Мортімерів виявився син Анни Річард, який успадкував і права на корону. Згодом він розв'язав війну Червоної та Білої троянд, внаслідок якої онук Анни, Едуард IV, зійшов на англійський престол[7][5].
Шлюб та діти ред.
Чоловік: приблизно від травня 1406 (папський дозвіл 10 червня 1408 року) Річард Конісбург (бл. вересня 1375 — 5 серпня 1415), 3-й граф Кембридж від 1414.
Діти:
- Ізабелла Плантагенет (1409 — 2 жовтня 1484); 1412 року, у віці трьох років, заручена з сером Томасом Греєм (1402/1404 — 26 липня 1443), сином і спадкоємцем сера Томаса Грея з Гітона (1384—1415), від якого вона народила сина. Вступила в шлюб вдруге, до 25 квітня 1426 (шлюб пізніше підтверджено папським розпорядженням), з Генрі Бурш'є[en], 1-м графом Ессекса, від якого мала дітей.
- Річард Плантагенет (21 вересня 1411 — 30 грудня 1460), 3-й герцог Йоркський від 1425, 6-й граф Марч, 9-й граф Ольстер[ru], 8-й барон Мортімер[ru] з Вігмора, 7-й барон Женевіль[ru] і 16-й барон Клер[ru] від 1432 року, претендент на англійський престол.
Після смерті Анни Річард одружився вдруге. Його обраницею стала Матільда Кліффорд (померла 26 серпня 1446), дочка Томаса Кліффорда[en], 6-го барона Кліффорда[en], і Елізабет де Рос, розлучена дружина Джона де Невілла[ru], 6-го барона Латимера з Корбі[en]. Шлюб був бездітним.
Генеалогія ред.
Примітки ред.
- ↑ а б в г д Kindred Britain
- ↑ Keenan Desmond. Ireland 1170-1509, Society and History. — 2010. — P. 509—510.
- ↑ а б в г Griffiths R. A. Mortimer, Edmund (V), fifth earl of March and seventh earl of Ulster (1391–1425) // Oxford Dictionary of National Biograph. — Oxford University Press, 2004. — 13 квітня.
- ↑ Alianore de Holand, Countess of March (англ.). thePeerage.com. Архів оригіналу за 19 березня 2022. Процитовано 8 січня 2014.
- ↑ а б в Harriss G. L. Richard (Richard of Conisbrough), earl of Cambridge.
- ↑ Weir Alison. Britain's Royal Families: The Complete Genealogy. — P. 111.
- ↑ Griffiths R. A. Mortimer, Edmund (V), fifth earl of March and seventh earl of Ulster (1391–1425).
Література ред.
- Устинов В. Г. Войны Роз. Йорки против Ланкастеров. — М. : Вече, 2012. — 432 с. — (History files) — 2000 прим. — ISBN 978-5-9533-5294-9.
- The Complete Peerage of England, Scotland, Ireland, Great Britain and the United Kingdom / Edited by H. A. Doubleday and Lord Howard de Walden. — 2nd edition revised. — 1932. — Т. Vol. VIII. Lindley to Moate. — С. 445—453.
- Griffiths R. A. Mortimer, Edmund (V), fifth earl of March and seventh earl of Ulster (1391–1425) // Oxford Dictionary of National Biograph. — Oxford University Press, 2004.
- Davies R. R. Mortimer, Roger (VII), fourth earl of March and sixth earl of Ulster (1374-1398) // Oxford Dictionary of National Biograph. — Oxford University, 2004.
- Harriss G. L. Richard (Richard of Conisbrough), earl of Cambridge // Oxford Dictionary of National Biograph. — Oxford University Press, 2004.
- Pugh T.B. Henry V and the Southampton Plot of 1415. — Sutton Pub Limited, 1988. — 200 p. — ISBN 0-86299-541-8.
- Tout Thomas Frederick. Mortimer, Edmund de (1391-1425) // Dictionary of National Biography. — 1894. — Т. 39. — P. 123—125.
- Weir Alison. Britain's Royal Families: The Complete Genealogy. — London : The Bodley Head, 1999. — 400 p. — ISBN 1446449114.
Посилання ред.
- Cawley H. Earls of March 1328—1425 (Mortimer) (англ.). Foundation for Medieval Genealogy.
{{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр:|description=(довідка); Пропущений або порожній|url=(довідка) - Lady Anne de Mortimer (англ.). thePeerage.com. Процитовано 20 січня 2014.