Відкрити головне меню

Андріївка (Ужгородський район)

Андрі́ївка (угор. Andrásháza) — село в Ужгородському районі Закарпатської області на річці Стара. Згідно з письмовими джерелами село існувало перед 1417 роком, коли вперше згадується в дарувальних грамотах. Було відоме під назвами «Andreaswagas», «Andrasocz». Його заснував шолтейс Андраш (Андрій). Андріївка належала Середнянському дворянському домену. В 1599 році в селі нараховувалося 16 кріпацьких домогосподарств. У 1603 році в селі існували будинки православних священиків і будинок шолтейса.

село Андріївка
Країна Україна Україна
Область Закарпатська область
Район/міськрада Ужгородський район
Рада/громада Ірлявська сільська рада
Код КОАТУУ 2124882702
Основні дані
Засноване 1417
Населення 280
Площа 0,54 км²
Густота населення 520 осіб/км²
Поштовий індекс 89455
Географічні дані
Географічні координати 48°31′34″ пн. ш. 22°32′59″ сх. д.H G O
Місцева влада
Адреса ради 89453, с. Ірлява, вул. Шевченка, б/н
Карта
Андріївка. Карта розташування: Україна
Андріївка
Андріївка
Андріївка. Карта розташування: Закарпатська область
Андріївка
Андріївка
Мапа
Карта Адріївки 1869 року

Колишні назви — Андрашовці, Андрашовц, Ондрашгаза (Andrásháza ).

В околицях села знайдено два бронзових скарби – перший виявлено у 1930 році на пагорбі на захід від села, другий – в 1947 році. Він складався з п’яти бронзових предметів, де знайдено невідомо. Ліворуч від дороги Середнє – Андріїва в 30-х роках ХХ століття засвідчено курганну групу, можливо ранньозалізного віку.

Джерела XVIII ст. вважають Андріївку руським (русинським) селом.

На відстані 3 км від села знаходиться відоме Андріївське озеро. Тут час від часу збираються порибалити любителі “тихого” відпочинку.

Зараз біля села функціонує сучасна зона відпочинку, де на території фермерського господарства розводять кабанчиків та коней рідкісної породи “Гуцулик”.

На території села Андріївка збереглися залишки гірських виробок старовинної залізорудної шахти, яка функціонувала тут багато століть назад. Доступ туристів до неї обмежений, але при бажанні можна дістатися до усть багатовікових штолень. Пам’ятка являє цінність як масштабних вироблень великої глибини в землі, так і в якості пам’ятника інженерної думки. Можна побачити і уявити, яким чином залізорудну сировину видобувалося кілька століть назад і порівняти з сьогоднішніми технологіями видобутку. Безліч ручних знарядь праці замінено механічними і електрифікованими машинами, але шахта в Андріївці – одна з небагатьох, що нагадують про історію вдосконалення інженерної думки.

У 1751 р. збудовано дерев’яну церкву з двома дзвонами. Нижній і верхній ряди іконостасу були оздоблені старими образами. У селі розповідають, що та церква згоріла.

Теперішню муровану будівлю храму вдало поставлену на пагорбі за селом, вище від того місця, де була стара, збудовано в 1791 р. (інша дата – 1858 р. є, очевидно, датою чергового посвячення), але ще 40 років вона була без вежі. Пізніше спорудження вежі профінансувала власниця винниць у околицях Середнього, щоб заохотити селян до праці на її господарстві. У 1893 р. на будівництво церкви (можливо, на добудову вежі) було виділено 100 форинтів із цісарської скарбниці. Збудували церкву на цвинтарі, але частину землі виміняли в Грицища, Левкулича та Рущака. Будувати тоді було важко – жінки носили каміння в катранах (фартухах).

У 1960 р. художник Баник із Середнього розмалював інтер’єр церкви. Зовнішній ремонт проведено в 1986 р., а в 1990 Юрій Балог з братом Василем та Іваном Павловичем перемалювали стінопис. Один ряд ікон фінансували жителі села, їх імена написано на зворотних боках ікон. Завдяки церківнику Юрієві Тимку з дружиною зроблено образ “Ісус Вседержитель”. Іконостас вирізьбив І. Павлишинець.

Давніше навпроти головного фасаду стояла одноярусна дерев’яна дзвіниця, а в 1974 р. спорудили нову – з бетону і металу, але дерев’яний верх взяли зі старої.