Відкрити головне меню

Андрусенко Микола Іванович

український актор

Андрусенко Микола Іванович (13 травня 1922, с. Мирошниківка Коломацького, колишнього Валківського району, Харківська область, Україна — 20 травня 2010[1], м. Сімферополь, АРК, Україна) — український актор, працював в Кримському українському музичному театрі (м. Сімферополь) та Львівському обласному українському драматичному театрі (м. Дрогобич). Народний артист УРСР (1979).

Андрусенко Микола Іванович
Андрусенко Микола Іванович.jpg
Народився 13 травня 1922(1922-05-13)
с. Мирошниківка Валківський повіт, Харківська губернія
Помер 20 травня 2010(2010-05-20) (88 років)
Сімферополь
Національність українець
Громадянство СРСР СРСР, Україна Україна
Діяльність актор
Провідні ролі Возний у «Наталка Полтавка» І. Котляревського
Шельменко у «Шельменко-денщик» Г. Квітки-Основ'яненка
Боруля у «Мартин Боруля» І. Карпенка-Карого
IMDb nm8084985
Нагороди та премії
Народний артист УРСР

БіографіяРедагувати

Микола Іванович Андрусенко народився 13 травня 1922 року в селі Мірошниківка Коломацького (колишнього Валківського району) на Харківщині. Коли майбутньому актору настав час іти до школи, його сім'я перебралася до Валок. У драматичному гуртку при місцевому піонерському клубі зробив перші кроки до театральної сцени, підтвердивши свою відданість театру в аматорських спектаклях Валківського Народного дому.

1940 року Микола Андрусенко закінчив Валківську середню школу і вступив до Харківського автодорожнього інституту, в якому, втім, провчився лише місяць. Саме тоді вийшла урядова постанова про переведення навчання із безплатного на платне, яке бідній родині Андрусенків було не по кишені. Микола повернувся до Валок і став працювати культорганізатором у місцевому дитбудинку.

Щойно почалася війна Миколу разом із іншими валківчанами відрядили на риття протитанкових окопів у Чернігівську область. При відступі, в районі станції Яготин, потрапив в оточення. Додому повертався вже по окупованій території. Вдома у травні 1942 року був силоміць вивезений окупантами на каторжні роботи до Німеччини, де перебував до травня 1945 року.

Після звільнення із неволі служив хористом ансамблю Червоноармійської пісні і танцю 28-ї армії Білоруського округу.

Повернувшись до Валок у червні 1946 року, М. І. Андрусенко вдома пробув недовго. Рятуючись від голоду, помандрував у Західну Україну, де мешкав старший брат, куди скоро перевіз і батьків. Влаштувавшись підсобним робітником до Дрогобицького музично-драматичного театру, невдовзі став його провідним актором.

У 1957 році Микола Іванович отримав запрошення на роботу від Кримського музичного театру драми і комедії (згодом Кримський український музичний театр), з колективом якого і пов'язав решту свого сценічного життя.

У 1971 році Миколі Івановичу Андрусенку було присвоєне почесне звання заслуженого артиста[2], а ще через 7 років (1979) — народного артиста УРСР.

Микола Іванович завжди з великим трепетом ставився до своєї малої Батьківщини. Навесні 1995 року, гастролюючи в Полтаві, він разом із трупою свого театру побував у Валках, виступив із колегами на сцені Народного Дому «Іскра». Відтоді підтримував добрі і плідні стосунки з валківчанами. Так, представники Валківщини на запрошення М. Андрусенка та його театру бували в Криму, кілька разів зустрічалися в Полтаві, куди кримчани приїздили на гастролі. Прощальна зустріч Миколи Івановича з рідним краєм відбулася у травні 2005 року.

ТворчістьРедагувати

За своє творче життя на сцені, яке тривало 62 роки, видатний артист створив понад 200 образів, якими зачарував сотні своїх прихильників як у Криму, так і по всій Україні.

Ролі у виставах[3]:

ПриміткиРедагувати

  1. Пішов із життя Микола Андрусенко на ukrainasn.narod.ru
  2. Постанова Президії Верховної Ради УРСР від 25.08.1971 № 146 «Про присвоєння почесного звання заслуженого артиста Української РСР» // Відомості Верховної Ради Української РСР. — Том 30. — Київ — 1971. — с.236.
  3. Андрусенко Микола Іванович // Митці України : Енциклопедичний довідник / упоряд. : М. Г. Лабінський, В. С. Мурза ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1992. — С. 25. — ISBN 5-88500-042-5.

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати