Андрес Ларка

Андрес Ларка (ест. Andres Larka, 5 березня 1879, с. Піліствере, волость Кио, повіт Вільяндімаа, Естонія — 8 січня 1942, м. Малмиж, Росія) — естонський військовий та політичний діяч, військовий міністр Естонії, начальник генерального штабу Естонської армії під час війни за незалежність.

Андрес Ларка
Підполковник Генерал-майор ( Естонія)
Загальна інформація
Народження	5 березня 1879(1879-03-05) с. Піліствере, волость Кио, повіт Вільяндімаа, Естонія
Смерть	8 січня 1942(1942-01-08) (62 роки) м. Малмиж, Росія
Громадянство	Естонія
Alma Mater	Віленське військове училищеd
Військова служба
Приналежність	Естонія
Війни / битви	Війна за незалежність Естонії
Командування
начальник генерального штабу Збройних сил Естонії військовий міністр Естонії
Андрес Ларка у Вікісховищі

Життєпис

Народився 5 березня 1879 року в селі Піліствере (тепер волость Пиг'я-Сакала повіту Вільяндімаа).

Початкову освіту здобув у сільській школі, згодом навчався в гімназії та Псковському кадетському корпусі. 1902 року закінчив Віленське військове училище, а в 1912 році — Миколаївську академію Генерального штабу.

В Російській армії

Головне командування естонської армії в 1920 році, зліва вгорі: генерал-майор Ернест Пиддер, доктор Артур Лоссманн, генерал-майор Олександр Тиніссон, полковник Карл Партс, полковник Віктор Пускар, полковник Яан Рінк. Зліва внизу: генерал-майор Андрес Ларка, генерал-майор Яан Соотс, головнокомандувач генерал-лейтенант Йохан Лайдонер, адмірал Йоган Пітка та полковник Рудольф Рейман

У російській армії служив у 113-му Староруському піхотному полку. Учасник російсько-японської війни у складі 117-го Ярославського піхотного полку, після якої знову повернувся в Староруський полк.

Після закінчення Академії Генштабу служив у Віленському військовому окрузі. Учасник Першої світової війни, воював у Східній Прусії і Польщі, потім на Румунському фронті. Служив у штабі 5-го Сибірського корпусу, був начальником штабу 159-ї стрілецької дивізії.

Військовий міністр Естонії

З 1918 року служив в Естонській армії, сформував і очолив артилерійську бригаду в Хаапсалу. З лютого 1918 року — військовий міністр Тимчасового уряду Естонії, один із засновників Естонської армії.

Активно брав участь у створенні воєнізованої організації «Кайтселійт». Його діяльність викликала невдоволення німецької окупаційної влади і у вересні 1918 року був змушений виїхати до Фінляндії. У жовтні 1918 року пропагував ідею незалежності Естонії у Стокгольмі та Копенгагені.

У листопаді 1918 року повернувся до Естонії. З листопада по грудень 1918 року обіймає посаду військового міністра і начальника Генерального штабу Естонської армії.

З 1 лютого 1919 до 1 січня 1925 року — заступник військового міністра. Нагороджений Хрестом Свободи першого розряду першого ступеня.

Захворівши на туберкульоз, пішов у відставку і виїхав до Швейцарії. Після успішного лікування повернувся до Естонії.

Політична кар'єра

Андрес Ларка (по центру) та Артур Сірк (ліворуч) серед своїх прихильників

Генерал Андрес Ларка виступає на мітингу вапсів (ліворуч Артур Сірк)

Виступ генерала Андреса Ларки в 1933.

З 1928 року брав участь у політичній діяльності. У 1930 році обраний головою правління Естонського союзу учасників Визвольної війни (Союзу вапсів), який з ветеранської організації трансформувався в націоналістичну політсилу, яка здобула значну популярність у суспільстві шляхом критики політичної верхівки.

У 1933 році союз був розпущений, але незабаром сформувалась організація-наступник «Рух учасників Визвольної війни», яка зберегла і нарощувала політичний вплив. У жовтні 1933 року проєкт Конституції Естонії, запропонований вапсами, був схвалений на референдумі (раніше два проекти, висунуті традиційними політичними силами, були відхилені на референдумах).

Реальним лідером вапсів був адвокат Артур Сірк, а фігура Адреса Ларка надавала руху солідність. У 1934 році балотувався на пост державного старійшини (глави держави) Естонії разом з Костянтином Пятсом, Йоханом Лайдонером і Аугустом Реєм.

Однак вибори не відбулися через державний переворот, організований Пятсом і Лайдонером, щоб не допустити обрання Андреса Ларка, який вважався фаворитом виборчої кампанії. Союз вапсів був заборонений, а Ларка двічі перебував у в'язниці — у 1934—1935 роках (арештований відразу ж після перевороту разом з 400 учасниками руху вапсів) і в 1935—1937 роках (за звинуваченням в антиурядовій змові). Після звільнення з в'язниці в 1937 році відійшов від політичної діяльності.

Загибель

23 липня 1940 року заарештований органами НКВС. У червні 1941 року засуджений до восьми років позбавлення волі. Помер в ув'язненні 8 січня 1942 року в місті Малмиж Кіровської області Росії.

Посилання

• Ларко Андрей (Андрес) Иванович [Архівовано 4 січня 2014 у Wayback Machine.]