Відкрити головне меню

Анджей Станіслав Валіцький (нар. 15 травня 1930, Варшава) — польський філософ та історик ідей, почесний професор Університету Нотр-Дам, син історика мистецтва Михайла Валіцького.

Анджей Валіцький
Andrzej-Walicki.jpg
Народився 15 травня 1930(1930-05-15) (89 років)
Варшава, Польська Республіка
Громадянство
(підданство)
Flag of Poland.svg Польща
Діяльність історик, філософ
Галузь філософія
Alma mater Faculty of Philosophy and Sociology, University of Warsaw[d]
Володіє мовами польська[1]
Заклад Університет Нотр-Дам
Членство Польська академія наук[2]
Нагороди

БіографіяРедагувати

Спочатку навчався в Лодзькому Університеті, будучи учнем, зокрема, Сергія Хессена і Тадеуша Котарбінського[3]. Диплом магістра захистив у 1953 р. у Варшавському Університеті. Отримав диплом в 1957, а дисертацію захистив у 1964 році в Інституті Філософії Польської Академії Наук (ПАН). Звання професора отримав у 1972 році[4].

У 50-ті роки працював у Варшавському Університеті. Потім працював в Інституті Філософії і Соціології ПАН — спочатку на посаді викладача, а потім доцента (з 1964), професор (з 1972). У 1981—1986 роках він був професором Австралійського Національного Університету в Канберрі. В 1986 році був прийнятий на роботу в Університет Нотр-Дам (США). З 1999 року — почесний професор цього університету. Як запрошений професор читав лекції і у Стенфордському Університеті (1976)[4].

Автор численних праць у галузі соціально-політичної філософії перекладених на багато мов[3], дослідник російської та польської національної філософії, історії марксизму і ліберальної думки. Його наукові інтереси включають, зокрема: тоталітаризм, комунізм, лібералізм, патріотизм, націоналізм, месіанізм та інтелект. Він був одним із представників (разом із з Л. Колаковським, Б. Бачко і Ю. Шацького) так званої «варшавської школи історії ідей».

У 2001 отримав звання доктора honoris causa Лодзького Університету[5]. У 2005 році, за видатні заслуги перед польською наукою був нагороджений президентом Олександром Кваснєвським Великим Хрестом Ордену Відродження Польщі[6].

Є членом Комітету Історичних Наук ПАН[7].

За публікацію. Росія, католицтво і польську справу був висунутий на здобуття Літературної Премії Nike 2003 (увійшов у фінальну «сімку»)[8].

Окремі публікаціїРедагувати

  • Osobowość a historia. Studia z dziejów literatury i myśli rosyjskiej, Warszawa 1959
  • W kręgu konserwatywnej utopii. Struktura i przemiany rosyjskiego słowianofilstwa, Warszawa 1964 (wyd. 2, Warszawa 2002)
  • Filozofia a mesjanizm. Studia z dziejów filozofii i myśli społeczno-religijnej romantyzmu polskiego, Warszawa 1970
  • Rosyjska filozofia i myśl społeczna. Od Oświecenia do marksizmu, Warszawa 1973 (publikacja ta została wznowiona i znacznie poszerzona: Zarys myśli rosyjskiej. Od Oświecenia do renesansu religijno-filozoficznego, Kraków 2005)
  • Między filozofią, religią i polityką. Studia o myśli polskiej epoki romantyzmu, Warszawa 1983
  • Polska, Rosja, marksizm. Studia z dziejów marksizmu i jego recepcji, Warszawa 1983
  • Spotkania z Miłoszem, Londyn 1985 (praca ta weszła w skład książki Zniewolony umysł po latach, Warszawa 1993)
  • Trzy patriotyzmy. Trzy tradycje polskiego patriotyzmu i ich znaczenie współczesne, Warszawa 1991 
  • Aleksander Hercen — kwestia polska i geneza pewnych stereotypów, 1991 
  • Filozofia prawa rosyjskiego liberalizmu, Warszawa 1995 (oryg. wyd. ang. 1987)

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати