Американська народна рада угро-русинів

Американська Руська Народна Рада (АРНР) — організація закарпатських емігрантів у США, вихідців із Підкарпатської Русі, або по іншому Угорської Русі. Заснована 23 липня 1918 шляхом об'єднання у місті Гоумстеді в штаті Пенсильванії двох організацій русинської діаспори: «З'єднання греко-католицького руського братства» і «Зборів греко-католицького руського церковного братства». Очолив АРНР Микола Чопей, секретарем призначено Юлія Гардоша.

Інші назви Ради, як представницького органу русинів: «Рада Американських Русинів» або «Народна рада Русинів Злучених Держав» (Гомстед, 23 липня 1918 р.)

Суть РадиРедагувати

За своєю суттю АРНР — страхова організація емігрантів. Проте, як й інші організації закарпатської діаспори, від часу свого створення активно виражала і свою політичну позицію, особливо щодо визначення державно-правового статусу Закарпатської України після Першої світової війни. Політичну платформу сформульовано в меморандумі АРНР, складеному адвокатом Г. Жатковичем спеціально для вручення президенту США Т. В. Вільсону 21 жовтня 1918. Відповідно до меморандуму ставилася вимога, щоб «угро-руський народ визнали окремим і, якщо це буде можливо, цілком незалежним народом». У противному разі допускалось об'єднання з одним із сусідніх слов'янських народів на правах автономії. Якщо ж угорські кордони не будуть змінені, то буде висунуто третій варіант — певна автономія у складі Угорщини.

ПлебісцитРедагувати

26 жовтня 1918 АРНР вступила до «Центральноєвропейської демократичної унії» — союзу представників емігрантських осередків народів Центральної Європи на американському континенті. 12 листопада 1918 АРНР на своєму з'їзді у Скрентоні штату Пенсильванія висловилася за приєднання Закарпаття до щойно створеної Чехословаччини.

Ще у липні 1918 р. на з'їзді представницького органу — «Ради Американських Русинів» (Народна рада Русинів Злучених Держав, Гомстед, 23 липня 1918 р.), була висловлена думка у разі неможливості здобуття політичної незалежності Закарпаттю (або автономії), прагнути до об'єднання з Галичиною та Буковиною в одній державі. Однак, коли ці вимоги у жовтні 1918 р. були доведені до президента В.Вільсона, то з його боку вони були розцінені як непрактичні. Ним же українське представництво в США було підштовхнуто до вступу до «Середньоєвропейського демократичного союзу», головою якого був Т.Масарик . Під безпосереднім впливом чесько-словацького політичного союзу, політика українсько-чеського зближення, проголошена на з'їзді американської Ради в Скрентоні (12 листопада 1918 р.) призвела до наступної події — листопадового плебісциту української громади США, який пройшов під гаслом «Угро-руська країна буде незалежною державою в етнографічних кордонах у федерації з чеською республікою».

Результати плебісцитуРедагувати

Скрентонське рішення попереджував плебісцит у всіх карпато-руських парохіях США з результатом: 67 % за Чехо-Словаччину, 28 % за Україну, 5 % інше (Угорщина, Галичина, Росія, самостійність). Рішення АРНР затвердила в травні 1919 Центральна Руська Народна Рада в Ужгороді. АРНР існувала далі і не раз виступала з протестами проти нездійснення автономії Підкарпатської Руси урядом ЧСР (1920, 1922).

Див. такожРедагувати

ЛітератураРедагувати