Амаду Ампате Ба
Амаду́ Ампа́те Ба (фр. Amadou Hampâté Bâ, фульф. 𞤀𞤸𞤥𞤢𞤣𞤵 𞤖𞤢𞤥𞤨𞤢𞥄𞤼𞤫 𞤄𞤢𞥄, трансліт. Ahmadu Hampaate Baa, *1900/1901, Бандіагара, Французький Судан, Французька Західна Африка, тепер Малі — 15 травня 1991, Абіджан, Кот-д'Івуар) — малійський письменник, історик та етнолог; визначний діяч африканської культури й літератури ХХ століття; популяризатор фольклору й традиційних знань Африки; відомий як автор висловлювання: «Коли помирає старик — вважай, згорає бібліотека».[12]
| Амаду Ампате Ба | |
|---|---|
| Народився |
1901[4][5][6] Bandiagarad, Мопті, Малі[6][3] |
| Помер |
15 травня 1991[1][2][…] Абіджан, Кот-д'Івуар[1][7] |
| Країна |
 Малі[3] |
| Діяльність | письменник, філософ, антрополог, етнолог, поет, історик, прозаїк-романіст |
| Знання мов | фульфульде[8][6] і французька |
| Членство | Académie des sciences d'outre-merd |
| Magnum opus | The Strange Destiny of Wangrind[9][10] |
| Діти | Jeanna Hampâté Bâd[11] |
| Нагороди | |
З життєпису ред.
Амаду Ампате Ба народився в аристократичній родині фула в Бандіагарі, найбільшому місті землі догонів і столиці доколоніальної імперії Масіна. Після смерті батька його усиновив другий чоловік матері, Тіджані Амаду Алі Тіам (Tidjani Amadou Ali Thiam) з етнічної групи тукулерів. Спочатку він відвідував коранічну школу, якою керував Тієрно Бокар (Tierno Bokar), член братства Тіджанія, згодом перейшов до французької школи в Бандіагарі, а потім до школи в Дженне. У 1915 році він покинув школу і повернувся до матері в Каті, де продовжив навчання.
У 1921 році відмовився вступити до нормальної школи на Горе. У покарання губернатор призначив його в Уагадугу не незначну посаду на кшталт писаря. В період між 1922 і 1932 роками обіймав декілька постів у колоніальній адміністрації у Верхній Вольті (нині Буркіна-Фасо), а від 1932 до 1942 року — в Бамако. У 1933 році він взяв шестимісячну відпустку, щоб відвідати Тієрно Бокара, свого духовного лідера.
У 1942 році він був призначений у Французький інститут Чорної Африки (Institut Français d’Afrique Noire, скорочено IFAN) у Дакарі завдяки сприянню його директора Теодора Моно. В IFAN здійснював етнологічні дослідження й збирав фольклор. Півтора десятка років свого життя присвятив науковим розвідкам, результатом яких стала публікація праці «Імперія Фула Масіна» (L'Empire peul de Macina).
У 1951 році А. Ампате Ба отримав грант ЮНЕСКО, який дозволив йому поїхати до Парижа та зустрітися з відомими африканськими інтелектуалами, зокрема з Марселем Гріолем.
Після проголошення Малі незалежності (1960) Ба заснував Інститут наук про людину в Бамако та представляв свою країну на генеральних конференціях ЮНЕСКО. У 1962 році він був обраний до виконавчої ради ЮНЕСКО, і в 1966 році допоміг створити єдину систему транскрипції африканських мов.
Термін його повноважень у виконавчій раді ЮНЕСКО закінчився в 1970 році, і решту свого життя він присвятив науці й письменництву. У 1971 році він переїхав до передмістя Абіджана Маркорі (Кот-д'Івуар)[13], й працював над упорядкуванням архівів західноафриканської усної традиції, які накопичив протягом свого життя, а також писав свої мемуари (Amkoullel l'enfant peul і Oui mon commandant!, обидва опубліковані посмертно).
Помер в Абіджані в 1991 році.
Вибрана бібліографія ред.
Наукові і художні праці ред.
- L'Empire peul du Macina (1955)
- Vie en enseignement de Tierno Bokar, le sage de Bandiagara (1957, переписано в 1980)
- Kaïdara, récit initiatique peul (1969)
- L'étrange destin du Wangrin (1973), нагороджений Grand prix de littérature d'Afrique noire (1974)
- L'Éclat de la grande étoile (1974)
- Jésus vu par un musulman (1976)
- Petit Bodiel (conte peul) et version en prose de Kaïdara (1977)
- Njeddo Dewal, mère de la calamité (1985)
- La poignée de poussière, contes et récits du Mali (1987)
- Kaïdara (1988)
Мемуари ред.
- Amkoullel, l'enfant peul (1991)
- Oui mon commandant! (1994) (опубліковано посмертно)
Примітки ред.
- ↑ а б в Deutsche Nationalbibliothek Record #119118556 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ а б https://dicocitations.lemonde.fr/biographie/780/Amadou_Hampate_Ba.php
- ↑ а б в г http://www.presenceafricaine.com/73_hampate-ba-amadou
- ↑ Bibliothèque nationale de France Record #11889752p // BnF catalogue général — Paris: BnF.
- ↑ Dictionary of African Biography / E. K. Akyeampong, Henry Louis Gates, Jr. — NYC: OUP, 2012. — ISBN 978-0-19-538207-5
- ↑ а б в https://www.universalis.fr/encyclopedie/amadou-hampate-ba/
- ↑ https://www.fratmat.info/index.php/culture/commemoration-amadou-hampate-ba-28-ans-que-la-grande-bibliotheque-a-brule
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ http://www.littafcar.org/auteurs/75/ba-amadou-hampate
- ↑ https://www.onelittleangel.com/sagesse/citations/amadou-hampate-ba.asp
- ↑ aflit
- ↑ Jolly, Margaretta (2013). Encyclopedia of Life Writing: Autobiographical and Biographical Forms (англ.). Routledge. ISBN 9781136787447.
- ↑ Hawkins, Peter. Amadou Hampaté Ba. French Literature Companion. Answers.com. Процитовано 2 квітня 2009.
Джерела та посилання ред.
- Kassé, Maguèye, (2020). « Le maître de la parole. Vie et œuvre d'Amadou Hampâté Bâ » , у BEROSE – Міжнародна енциклопедія історії антропології, Париж.
- Dielika Diallo. "Hampate Ba: the great conciliator". Кур'єр ЮНЕСКО, січень 1992 р.
- Біографія та путівник по зібранню творів : Центр африканських досліджень, Лейден
- Міністерство культури Малі, досьє до сотої річниці від дня народження Амаду Ампате Ба (французькою мовою)
- Сайт видавництва
- Ресурси, пов'язані з дослідженнями : BEROSE - Міжнародна енциклопедія історії антропології . «Ба, Амаду Ампате (1901-1991)», Париж, 2020. (ISSN 2648-2770) `