Вікіпедія

Алькор

Алькор ([ˈælkɔər]) — подвійна зоряна система в сузір'ї Велика Ведмедиця, зоря-супутник Міцара. Неозброєним оком Міцар і Алькор видно як пару близьких зір у голоблі астеризму Великий Віз. Здатність бачити Алькор — традиційний спосіб перевірки зору[12][13].

Алькор
Зображення
Каталожний код g UMa, 1RXS J132513.8+545920[1], 2MASS J13251353+5459165[1], BD+55 1603[1], CCDM J13240+5456D[1], CEL 4258[1], CSV 101383[1], GC 18155[1], GCRV 7966[1], GJ 3785[1], GSC 03850-01384[1], HD 116842[1], HIC 65477[1], HIP 65477[1], HR 5062[1], IRAS 13232+5514[1], IRAS F13232+5514[1], JP11 2393[1], NSV 6238[1], PLX 3066[1], PLX 3066.00[1], PPM 34021[1], ROT 1965[1], SAO 28751[1], TD1 16842[1], TYC 3850-1384-1[1], UBV 12110[1], uvby98 100116842[1], WDS J13239+5456Ca,Cb[1], HGAM 624[1], WEB 11557[1], Gaia DR2 1565090003969283968[1], 80 UMa, Gaia DR3 1565090003967879424[1], TIC 159191044[1], AG+55 887[1] і UBV M 19376[1]
Сузір'я Велика Ведмедиця
Відстань від Землі 24,7127 ± 0,0839 парсек[2]
Швидкість обертання зорі 228 км/с[3][4]
Паралакс 40,4683 ± 0,2219 кутова мілісекунда[5]
Власний рух за схиленням −29,498 ± 0,157 кутова мілісекунда на рік[2]
Власний рух за прямим піднесенням 113,37 ± 0,127 кутова мілісекунда на рік[2]
Радіальна швидкість −9,6 ± 1 км/с[6]
Тип змінної зорі змінна типу δ Щита
Спектральний клас A5V+M3-4V[7]
Видима зоряна величина 4,01 ± 0,009[8]
Абсолютна зоряна величина 2[7]
Епоха J2000.0[9][1]
Пряме піднесення 3,513459619 радіан[9]
Схилення 0,959720945 радіан[9]
Ефективна температура 7943 K[10]
Поверхнева гравітація 7600 сантиметр на секунду в квадраті[11]
CMNS: Алькор у Вікісховищі

За даними астрометричного супутника «Гіппаркос», обидві зорі перебувають на відстані приблизно 83[14][15] (за іншими даними — 78) світлових років від Сонця. Видима зоряна величина — +3,99, спектральний клас — A5 V, Для епохи 2000 пряме піднесення становить 13г 25м 13,53с, нахил +54° 59′ 16,65″.

Маса Алькора дорівнює 1,8 мас Сонця. Температура поверхні Алькора становить 8000 К, він у 12 разів яскравіший за Сонце. Яскравість Алькора зазнає невеликих періодичних коливань[16]. Швидкість його обертання становить 218 км/с, що в 100 разів швидше, ніж у Сонця.

Назви та позначення ред.

Назва «Алькор» походить від арабського الخوار‎ al-khawāri, що означає «тьмяний», «незначний»[17][18] — тобто слабко помітний супутник Міцара.

В арабській мові Алькор називають також Al-Sahja (ритмічна форма звичайного al-Suhā), що означає «забутий», «втрачений», «незначний»[19].

Флемстид позначив Алькор як 80 Ursae Majoris.

Робоча група з назв зір (WGSN), створена Міжнародним астрономічним союзом 2016 року, затвердила назву «Алькор» у першому ж своєму бюлетені[20].

У традиційній індійській астрономії Алькор мав назву Арундгаті на честь дружини одного з Саптаріші[21].

В одному з міфів народу мікмаки про великого ведмедя та семеро мисливців Міцар — це синиця, а Алькор — її каструля[прояснити][19].

Міцар і Алькор ред.

 
Міцар і Алькор у сузір'ї Великої Ведмедиці

Людина з нормальним зором бачить Алькор приблизно за 12 кутових мінут від Міцара — зорі 2-ї величини.

Характеристики власного руху Міцара й Алькора свідчать, що обидві зорі рухаються разом із більшістю інших зір Великої Ведмедиці, крім Дубхе й Алькайда, і належать до Рухомої групи Великої Ведмедиці — розсіяної групи зір, які мають спільне походження.

Щодо того, чи вони гравітаційно пов'язані, довгий час тривали суперечки. Лише у 2009 році астрономи Рочестерського університету виявили зв’язок між Алькором і складовими зоряної системи Міцара[22].

Дослідження 2010 року показували, що відстань між Алькором і Міцаром дещо менша, ніж вважалося раніше: приблизно 74 000 ± 39 000 астрономічних одиниць, тобто 0,5—1,5 світлового року. Невизначеність відстані між ними пов'язана з невизначеністю відстані до цієї зоряної системи від Сонячної системи. Якщо вони перебувають на однаковій відстані від нас (імовірність цього мала), то відстань між ними становить лише 17 800 а. о. (0,281 св. р.)[22].

Зоря Людвіга ред.

Майже точно посередині між Міцаром і Алькором на небосхилі розташована Зоря Людвіга. У систему Міцар — Алькор вона не входить, адже відстань до неї приблизно вчетверо більша — бл. 300 світлових років.

Перевірка зору ред.

Спроба побачити Алькор — хороший[ненейтрально] тест на гостроту зору. Межа кутової роздільної здатності людського ока близька до 1 мінути, тобто 12 мінут (майже половина видимого діаметра Місяця), які розділяють Алькор і Міцар, теоретично не вимагають ідеального зору: гостроти зору 0,1 або 20/200 має бути достатньо. Утім, на практиці спроба побачити Алькор сильно ускладнюється невеликою яскравістю зір та великою різницею в яскравості між Міцаром і Алькором[12].

Експерименти Джорджа Бохігяна (George M. Bohigian) показали, що цей «арабський тест зору» фактично мало відрізняється від рядка 20/20 таблиці Снеллена (нормальний зір, гострота 1,0) принаймні для молодих людей. З низки протестованих добровольців лише одна людина віком 65 років виявилася нездатною розрізнити зорі навіть після корекції зору до 1,0[23][13][24].

В арабській літературі говориться, що побачити супутник Міцара може лише той, хто має найгостріший зір[джерело?]. Арабський лексикограф XIV століття Фірузабаді назвав його «Нашою загадкою», тоді як перський астрономічний письменник XIII століття Закарія аль-Казвіні сказав, що «люди перевіряли свій зір цією зорею».

Алькор B ред.

 
Великий Віз та частина ручки ковша, сфотографовані з Міжнародної космічної станції. Міцар і Алькор розташовані вгорі праворуч.

У 2009 році було виявлено, що в Алькора є зоря-супутник Алькор B, червоний карлик зоряної величини 8,8[25].

Алькор B відкрили незалежно дві групи астрономів. Одна група під керівництвом Еріка Мамаджека (Eric Mamajek, Рочестерський університет) та його колеги із обсерваторії Стюарда Університету Аризони застосовувала адаптивну оптику на 6,5-метровому телескопі в Обсерваторії MMT. Друга група під керівництвом Ніла Циммермана (Neil Zimmerman), аспіранта Колумбійського університету та члена проєкту 1640 — міжнародної робочої групи, до складу якої входили астрофізики з Американського музею природознавства, Інституту астрономії Кембриджського університету, Каліфорнійського технологічного інституту та Лабораторії реактивного руху НАСА — застосовувала 5-метровий Телескоп Гейла в Паломарській обсерваторії[26].

Алькор B перебуває за одну кутову секунду від Алькора A[26]. Його спектральний клас — M3-4, це зоря головної послідовності, червоний карлик. Мінімальна відстань між Алькором A і Алькором B — 25 астрономічних одиниць. Один оберт триває щонайменше 90 років[16].

Алькор A і Алькор B перебувають на відстані 1,2 св. р. від чотирикратної системи Міцар і рухаються разом із нею. Таким чином, це друга за відстанню від Сонця шестикратна система — ближче неї лише Кастор. Шестикратна зоряна система Міцар — Алькор належить до рухомої групи Великої Ведмедиці — групи зір, які мають майже однаковий вік і швидкість[22]. Це найближчий до Сонця об'єкта такого типу.

У культурі ред.

Назву «Алькор» мають кораблі ВМС США: USS Alcor (AD-34) і USS Alcor (AK-259)[джерело?][значущість факту?].

Примітки ред.

  1. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг ад ае аж аи ак ал ам ан SIMBAD Astronomical Database
  2. ↑ а б в Gaia Early Data Release 3 / Data Processing and Analysis Consortium, European Space Agency — 2020.
  3. ↑ Royer, F., Grenier, S., Baylac, M. -O. et al. Rotational velocities of A-type stars in the northern hemisphere. II. Measurement of v sin i // Astron. Astrophys. / T. Forveille — EDP Sciences, 2002. — Vol. 393, Iss. 3. — P. 897–911. — ISSN 0004-6361; 0365-0138; 1432-0746; 1286-4846 — doi:10.1051/0004-6361:20020943 — arXiv:astro-ph/0205255
  4. ↑ F. Royer, J. Zorec, Gómez A. E. Rotational velocities of A-type stars. III. Velocity distributions // Astron. Astrophys. / T. Forveille — EDP Sciences, 2007. — Vol. 463, Iss. 2. — P. 671–682. — ISSN 0004-6361; 0365-0138; 1432-0746; 1286-4846 — doi:10.1051/0004-6361:20065224 — arXiv:astro-ph/0610785
  5. ↑ Gaia Data Release 2 / Data Processing and Analysis Consortium, European Space Agency — 2018.
  6. ↑ Gontcharov G. A. Pulkovo Compilation of Radial Velocities for 35 495 Hipparcos stars in a common system // Ast. Lett. / R. Sunyaev — Nauka, Springer Science+Business Media, 2006. — Vol. 32, Iss. 11. — P. 759–771. — ISSN 1063-7737; 1562-6873; 0320-0108; 0360-0327 — doi:10.1134/S1063773706110065 — arXiv:1606.08053
  7. ↑ а б Hinz P. M., Mamajek E. E., Kenworthy M. A. Discovery of a faint companion to Alcor using MMT/AO 5 {mu}m imaging // Astron. J. / J. G. III, E. Vishniac — NYC: IOP Publishing, AAS, University of Chicago Press, AIP, 2010. — Vol. 139, Iss. 3. — P. 919–925. — ISSN 0004-6256; 1538-3881 — doi:10.1088/0004-6256/139/3/919 — arXiv:0911.5028
  8. ↑ Oja T. UBV photometry of stars whose positions are accurately known. VII — 1993. — Т. 100. — С. 591–592.
  9. ↑ а б в Leeuwen F. v. Validation of the new Hipparcos reduction // Astron. Astrophys. / T. Forveille — EDP Sciences, 2007. — Vol. 474, Iss. 2. — P. 653–664. — ISSN 0004-6361; 0365-0138; 1432-0746; 1286-4846 — doi:10.1051/0004-6361:20078357 — arXiv:0708.1752
  10. ↑ J. Zorec, F. Royer Rotational velocities of A-type stars. IV. Evolution of rotational velocities // Astron. Astrophys. / T. Forveille — EDP Sciences, 2012. — Vol. 537. — 22 p. — ISSN 0004-6361; 0365-0138; 1432-0746; 1286-4846 — doi:10.1051/0004-6361/201117691 — arXiv:1201.2052
  11. ↑ Corbally C. J. Contributions to the Nearby Stars (NStars) Project: Spectroscopy of Stars Earlier than M0 within 40 Parsecs: The Northern Sample. I // Astron. J. / J. G. III, E. Vishniac — NYC: IOP Publishing, AAS, University of Chicago Press, AIP, 2003. — Vol. 126, Iss. 4. — P. 2048–2059. — ISSN 0004-6256; 1538-3881 — doi:10.1086/378365 — arXiv:astro-ph/0308182
  12. ↑ а б Bohigian, George M. (1 вересня 2008). An Ancient Eye Test—Using the Stars. Survey of Ophthalmology (English) . Т. 53, № 5. с. 536—539. doi:10.1016/j.survophthal.2008.06.009. ISSN 0039-6257. PMID 18929764. Процитовано 2 березня 2023.
  13. ↑ а б Artes, Paul H. An Ancient Eye Test - Using the Stars (GM Bohigian, Surv Ophth '08, 53:5). Процитовано 2 березня 2023.
  14. ↑ CERN Library Catalogue. catalogue.library.cern. Процитовано 2 березня 2023.
  15. ↑ Perryman, M. A. C.; Lindegren, L.; Kovalevsky, J.; Hoeg, E.; Bastian, U.; Bernacca, P. L.; Crézé, M.; Donati, F.; Grenon, M. (1 липня 1997). The HIPPARCOS Catalogue. Astronomy and Astrophysics. Т. 323. с. L49—L52. ISSN 0004-6361. Процитовано 2 березня 2023.
  16. ↑ а б Alcor. stars.astro.illinois.edu. Процитовано 2 березня 2023.
  17. ↑ Alcor | star | Britannica. www.britannica.com (англ.). Процитовано 2 березня 2023.
  18. ↑ List of Arabic star names, published in Popular Astronomy, January 1895, by Professor Robert H. West, of the Syrian Protestant College at Beirut.
  19. ↑ а б Alcor. Constellations of Words (амер.). Процитовано 2 березня 2023.
  20. ↑ Bulletin of the IAU Working Group on Star Names, No. 1 (PDF). July 2016.
  21. ↑ V.Chandran (1993). Astronomy Quiz Book (англ.). Pustak Mahal. ISBN 978-81-223-0366-7.
  22. ↑ а б в Mamajek, Eric E.; Kenworthy, Matthew A.; Hinz, Philip M.; Meyer, Michael R. (1 березня 2010). Discovery of a Faint Companion to Alcor Using MMT/AO 5 $\mu$m Imaging. The Astronomical Journal. Т. 139, № 3. с. 919—925. doi:10.1088/0004-6256/139/3/919. ISSN 0004-6256. Процитовано 2 березня 2023.
  23. ↑ Клименко, И. А.; Аль-Офешат, Хуссейн Ахмад Аль-Фади; Абдель-Кадер, Аль Рабабах Мохамед (1 березня 2005). Adaptive routing in wireless networks. Problems of Informatization and Management. Т. 1, № 12. doi:10.18372/2073-4751.1.11490. ISSN 2073-4751. Процитовано 2 березня 2023.
  24. ↑ Bohigian, George M. (2008). An ancient eye test--using the stars. Survey of Ophthalmology. Т. 53, № 5. с. 536—539. doi:10.1016/j.survophthal.2008.06.009. ISSN 0039-6257. PMID 18929764. Процитовано 2 березня 2023.
  25. ↑ published, Space com Staff (10 грудня 2009). New Star Found in Big Dipper. Space.com (англ.). Процитовано 2 березня 2023.
  26. ↑ а б Zimmerman, Neil; Oppenheimer, Ben R.; Hinkley, Sasha; Brenner, Douglas; Parry, Ian R.; Sivaramakrishnan, Anand; Hillenbrand, Lynne; Beichman, Charles; Crepp, Justin R. (1 лютого 2010). Parallactic Motion for Companion Discovery: An M-Dwarf Orbiting Alcor. The Astrophysical Journal. Т. 709, № 2. с. 733—740. doi:10.1088/0004-637X/709/2/733. ISSN 0004-637X. Процитовано 2 березня 2023.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Алькор&oldid=42126245