Айдерканал
Айдерканал (Шлезвіг-Гольштейнський канал[2] застар. Ейдерський канал; нім. Eiderkanal, дан. Ejderkanalen, лат. Egdor/Egdore canalis) — штучний водний шлях в Південній Данії (пізніше Північна Німеччина), що з'єднував Північне море з Балтійським морем річищами Айдер та Лефензау. Побудований в 1777 — 1784 роках, Айдерканал мав на меті створення шляху для кораблів, що входять і виходять з Балтики, який був би коротшим і менше потерпав від штормів, ніж при навігації навколо Ютландського півострова. У 1880-х роках канал був замінений розширеним Кільським каналом, який містить деякі дистанції річища Айдерканалу [3].
| Айдерканал | |
 | |
| Джерело водотоку | Kieler Förded |
|---|---|
| Гирло | Айдер[1] |
| Країна |
 Німеччина |
| Адміністративна одиниця | Шлезвіг-Гольштейн |
| Висота над рівнем моря | 30 м |
| Довжина або відстань | 34 км |
 | |
 Айдерканал у Вікісховищі | |
Координати: 54°20′36″ пн. ш. 9°49′47″ сх. д. / 54.34350000002777392° пн. ш. 9.82980000002777921° сх. д.
Найменування ред.
Річище каналу прокладено кордоном між герцогствами Шлезвіг і Гольштейн, і з початку його будівництва був відомий як «Шлезвіг-Гольштейнський канал». Після Першої війни за Шлезвіг, данський уряд перейменував водний шлях на «Айдерканал», щоб протистояти німецькій націоналістичній ідеї Шлезвіг-Гольштейна як єдиного політичного утворення; проте, коли регіон перейшов під прусський контроль після Другої війни за Шлезвіг, повернули стару назву «Шлезвіг-Гольштейнський канал». У сучасній історіографії канал називають обома назвами. [2]
Історія ред.
Вже в 1571 році герцог Адольф I Голштейн-Готторпський запропонував побудувати штучний водний шлях через Шлезвіг-Гольштейн, з'єднавши на схід меандру річки Айдер (Ейдер) з Балтійським морем, щоб конкурувати з найближчим для торгових суден Штекніцканалом[en]. [4] У той час герцог Гольштейн-Готторпський був васалом Королівства Данії, але герцоги Шлезвіг-Гольштейн були постійними ворогами своїх данських сюзеренів, і політична фрагментація регіону були великою проблемою для такого масштабного проекту. .[5] Перспектива будівництва каналу була знову була розглянута в 1600 році за часів короля Кристіана IV і герцога Фрідріха III. [6]
Після інкорпорації Гольштейну до складу Данського королівства за Царськосільським договором 1773 року геополітичні умови нарешті дозволили будівництво та експлуатацію каналу. Вивчення та планування каналу розпочалося в 1773 році, а попередній план каналу був запропонований у лютому 1774 року. 14 квітня 1774 року король Данії Кристіан VII видав розпорядження кабінету міністрів про створення Комісії каналу для нагляду за будівництвом на чолі з Генріхом Карлом фон Шиммельманом[en]. [6] [7]
Будівництво ред.
Підготовка до будівництва каналу почалася в 1776 році з днопоглиблення нижньої течії Айдер між Фрідріхштадтом і Рендсбургом. Потім було викопано річище каналу та обладнано шлюзами, щоб дозволити кораблям перетнути вододіл півострова та спуститися до Кіль-ферде[en] на узбережжі Балтійського моря. Будівництво штучної дільниці завдовжки 34 км, почалося в липні 1777 року в Голтенау[en] на узбережжі Балтійського моря на північ від Кіля, дистанцію до Кнупа було виконано до наступної осені. Ця дистанція частково проходила по річці Левензау[en], що впадає в Кіль-ферде. Дистанцію від Кнупа до Ратмансдорфа було побудовано в 1778 — 1779 роках, а найвищий сегмент (з’єднання з озером Флемхудер) було завершено в 1780 році. Нарешті, шлюзи були встановлені вздовж верхнього природного річища Айдера, починаючи з Рендсбурга, щоб підняти рівень і поглибити річку та зробити її верхню течію судноплавною аж до західного кінця штучного каналу. [2]
Рахуючи 130 км Айдера та 9 км дистанції, що проходить через Верхні Айдерські озера в Рендсбурзі, загальна довжина судноплавного маршруту становила 173 км. Між Балтикою та верхів'ям Айдера була різниця у висоті приблизно 7 м, що вимагало будівництва шести шлюзів, розташованих у Рендсбурзі, Клувенсіку, Кенігсферде, Ратмансдорфі, Кноопі та Голтенау (із заходу на схід). Усі будівельні роботи були завершені до осені 1784 року [8] [9]
Заміна на Кільський канал ред.
Невдовзі через Айдерканал проходив значний обсяг судноплавства, і з часом зростаюча кількість і розмір кораблів, які бажали перетнути його, перевершили пропускну здатність каналу. Звивисте річище Айдера та необхідність проходити через Фризькі острови на західному кінці каналу збільшували час у дорозі, а параметри військових кораблів кінця XIX століття перешкоджали їм користуватися каналом. У 1866 році за результатами Другої Шлезвізької війни Шлезвіг-Гольштейн став частиною Пруссії, після чого німецький уряд розглянув низку варіантів реконструкції або заміни каналу для покращення комерційного та військового доступу до Балтики. [10]
У 1887 році кайзер Вільгельм I урочисто відкрив будівництво нового каналу через Шлезвіг-Гольштейн під назвою Кільський канал. Хоча західний кінець нового каналу знаходиться південніше (у гирлі Ельби), більша частина річища Айдерканалу була повторно використана для нового водного шляху. Багато дистанцій було поглиблено, а деякі випрямлено, зрізавши меандри, які досі існують як озера. Новий канал був відкритий кайзером Вільгельмом II в 1895 році [11].
Пакгаузи ред.
У 1783 році в рамках розвитку каналу вздовж річища було побудовано три пакгаузи: один біля шлюзу Кіль-Гольтенау, один біля шлюзу Рендсбург і один у гавані Теннінг. Ці споруди дозволяли зберігати та транспортувати сипучі вантажі, що прямували транзитом через канал, такі як вовна, зернові культури, кава та сіль. Всі три пакгаузи зроблені з цегли на дерев'яному каркасі, мають три повноцінні поверхи та мансарду. Пакгаузи в Гольтенау та Теннінгу приблизно однакові за розміром (довжина 77,5 м і ширина 12,6 м), з корисною площею приблизно 4000 м²; у Рендсбурзі пакгауз суттєво менш ніж два інших (29,5 м × 12,6 м). [9]
Маршрут каналу ред.
На сході каналу закінчувався в Кіль-ферде в гирлі річки Левензау. Канал пролягав на захід у природному річищі невеликої річки до першого шлюзу, біля пакгаузу Голтенау, і далі до другого, біля садиби Кнуп. На обох цих дистанціях вже існували мости через Левензау. Потім на коротку відстань канал відгалужувався від Левензау і пролягав на північний захід від Ахтштюкенберга до третього шлюзу в Ратмансдорфі, де канал досягав максимальної висоти 7 м над рівнем моря. Зберігся відтінок каналу від Кнопа до шлюзу Ратмансдорф, з залишками шлюзів. На захід від Ратмансдорфу канал прокладено річищем Лефензау до з'єднання з озером Флемхудер, що забезпечувало запас води для роботи найвищого сегмента каналу. [12]
Від озера Флемгудер канал прямував на захід південніше садиби Розенкранц, аж до четвертого шлюзу в Кляйн-Кенігсферде. Звідти довгим відтінком річки Айдер, невеликою меандром на північ від Кенігсфнрде до Грюнхорста, а потім повертав на південь до п’ятого шлюзу в Клувензіку. Дистанція від Кляйн-Кенігсферде через Клувензік до Гогенфельде все ще зберігається сьогодні разом із залишками шлюзової системи. Звідси канал прямував природним річищем Айдер повз Ширнау, Лембек і Боргштедт до Рендсбурга, де був шостий і останній шлюз та другий пакгауз. Від Рендсбурга водний шлях прямував природним річищем Айдер до її впадіння в Північне море в Теннінгу, де було побудовано третій пакгауз. [12]
Технічні характеристики ред.
Штучна частина каналу мала 34 км завдовжки, ширину за рівнем води 28,7 м, ширину дна 18 м, глибину 3,45 м та розріз річища 83 м². Кораблям до 28,7 м завдовжки, 7,5 м завширшки, осадкою 2,7 м та водотоннажністю 140 тонн дозволялося пройти через канал. [10] [13] Прохід через канал і вздовж Айдера тривав три дні або більше; при несприятливому вітрі кораблі тягли кіньми паралельними буксирними коліями. За понад сто років експлуатації канал перетнуло близько 300 000 кораблів. [4]
Збереження ред.
Значні відтінки колишнього Айдерканалу разом із чотирма його шлюзами зараз знаходяться в охоронних зонах як важливі елементи історичного та культурного ландшафту землі Шлезвіг-Гольштейн. Шлюз Голтенау, шлюз Ратмансдорф в Альтенгольці, шлюз Кляйн-Кенігсфьорде в Крумвіші та шлюз Клувензік у Бовенау (разом із розкривним мостом) зараз перебувають під охороною як культурна спадщина. Сегменти старого каналу в Бовенау та Альтенгольці були визначені ландшафтними заповідниками.
Примітки ред.
- ↑ http://www.bovenau.de/fileadmin/download/alter_eiderkanal_bovenau.pdf
- ↑ а б в Der Alte Eiderkanal (Schleswig-Holsteinischer Canal). Geschichte Kiel-Holtenaus (нім.). Архів оригіналу за 30 жовтня 2016. Процитовано 24 жовтня 2016.
- ↑ Eider River. Encyclopædia Britannica. Архів оригіналу за 30 вересня 2020. Процитовано 20 березня 2020.
- ↑ а б https://books.google.com/books?id=ww6hI_AYYHEC&pg=PA45 Watty, Fred. Kiel and the fjord region (англ.). — Sutton Verlag GmbH, 2012. — P. 45—46. — ISBN 9783954000616.
- ↑ Ward, Sir Adolphus William; Prothero, George Walter; Leathes, Sir Stanley Mordaunt; Benians, Ernest Alfred (1908). The Cambridge Modern History. Т. 5. Macmillan. с. 580. Процитовано 29 жовтня 2016.
- ↑ а б Geschichte des Eiderkanals. Canal-Verein e.V. (German) . Архів оригіналу за 16 липня 2018.
- ↑ Jessen-Klingenberg, Manfred (March 2010). Der Schleswig-Holsteinische Kanal − Eiderkanal. Vorgeschichte, Entstehung, Bedeutung. Mitteilungen der Kieler Gesellschaft für Stadtgeschichte (German) (85): 116.
- ↑ Vernon-Harcourt, Leveson Francis (1896). Rivers and Canals (вид. 2nd). Oxford: Clarendon Press. с. 571.
- ↑ а б Witte, Christiane (2008). Das Tönninger Packhaus – 225 Jahre alt (German) .
- ↑ а б Hansen, Christian (1860). The Great Holstein Ship-canal from Brunsbüttel to the Bay of Neustadt, for Uniting the Northsea and the Baltic. с. 6. Процитовано 29 жовтня 2016.
- ↑ The history of the Kiel Canal. City of Kiel. Процитовано 27 жовтня 2016.
- ↑ а б Quedenbaum, Gerd (1984). Im Spiegel der Lexika: Eider, Kanal und Eider-Canal (German) . Düsseldorf: Verlag Butendörp. ISBN 9783921908051.
- ↑ Jensen, Waldemar (1970). Vorgeschichte des Kanalbaus. Der Nord-Ostsee-Kanal: Eine Dokumentation zur 75jährigen Wiederkehr der Eröffnung (German) . Neumünster: Verlag Wachholtz. с. 40.