«Аелі́та» (рос. Аэлита) — фантастичний роман російського письменика О. М. Толстого, опублікований у 1923 році, і надалі перероблений у повість для юнацтва (1937). Оповідає про подорож землян на Марс.

Аеліта
рос. Аэлита
Жанр науково-фантастичний роман, науково-фантастична повість
Автор О. М. Толстой
Мова російська
Написано 1922—1923 (роман)
Опубліковано 1923—1924
Видання 1924
Опубліковано українською «Молодь» (1971)
Переклад Єлизавета Ромашко

CMNS: Цей твір на Вікісховищі

ІсторіяРедагувати

О. М. Толстой почав роботу над романом у 1922 році, перебуваючи в еміграції. На думку деяких літературознавців, на написання цього твору його почасти міг надихнути роман данського письменника Софуса Міхаеліса «Політ на Марс» і його кіноекранізація 1918 року. Втім, схожість обох творів ситуативна — мандрівники знаходять на Марсі стан суспільства, якого їм бракує на Землі, при цьому обидва автори критично ставляться до земної дійсності (Міхаеліс до Першої Світової війни, Толстой — до революції і післявоєнної розрухи). Так само в творі Толстого помітні сюжетні паралелі з книжками «Марсіанського циклу» Е. Берроуза.

Уперше роман було надруковано в журналі «Красная новь» у № 6 за 1922 рік і в № 2 за 1923 рік. Окремим виданням роман вийшов у 1923 році під назвою «Аэлита (Закат Марса)».

Критики, особливо з кіл російської еміграції, несхвально сприйняли «Аеліту». Так, І. О. Бунін звинуватив Толстого у «пристрасті до бульварної літератури».

У 1937 році автор переробив роман на повість для видавництва «Детгиз»; у такому вигляді «Аеліту» видають і досі.

Роман, перейнятий глибокою почуттєвістю, первісно не був призначний для підлітків. Надалі автор піддав текст істотним переробкам, причому не тільки стилістичного характеру: роман зазнав змін, скорочень, що зачіпали і сам зміст твору. Так, було прибрано деякі місця з розповіді Аеліти інженеру Лосю про далеке минуле Марса; усунуто деякі риси характеристики Лося, зокрема, у першій публікації повісті, коли Толстой зображав Лося у найгостріший момент повстання, була присутня така фраза: «У вухах співало: до тебе, то тебе, через вогонь і боротьбу повз зорі, повз смерть, до тебе, кохання!» У наступній редакції цієї фрази вже не було. Зазнали змін і деякі риси характеристики червоноармійця Гусєва (його махновське минуле затушовано).

ПерсонажіРедагувати

  • Мстислав Сергійович Лось (рос. Мстислав Сергеевич Лось) — петроградський інженер, конструктор і капітан міжпланетного літального аппарата.
  • Олексій Іванович Гусєв (рос. Алексей Иванович Гусев) — демобілізований солдат, авантюрист і колишній махновець. Проте, надалі залишив загони Махно і перейшов на сторону Червоної Армії (оскільки «з бандитами не вжився»). Чудово розуміється у техніці. Супутник Лося в подорожі на Марс.
  • Тускуб (рос. Тускуб) — марсіанин, голова Вищої ради. Фактично — верховний правитель над всіма народами планети Тума (Марса)
  • Аеліта (рос. Аэлита) — дочка Тускуба. У перекладі з вигаданої марсіанської мови її ім'я означає «бачене в останній раз світло зірки»
  • Іха (рос. Иха) — племінниця управителя дому Тускуба. Гусєв звав її «Іхонька»[1].
  • Гор (рос. Гор) — марсіанський інженер і вождь робітничого населення Соацери.
  • Скайльс (рос. Скайльс) — кореспондент американської газети.

СюжетРедагувати

Земляни, висадившись на Марс, виявляють там цивілізацію гуманоїдів. Планета населена кількома расами — «аолами» (аборигенами), «магацитлами»[2] (нащадками землян, що втекли на Марс з затонулої Атлантиди) і «го́рами» (метисами, утвореними в результаті змішання цих рас). Сам Марс мовою місцевих жителів називається Тума.

На планеті існує розвинута система каналів, які Лось і Гусєв помічають ще на підльоті до Марса. Вона складається з двох мереж — занедбаної старої, і нової, яка постачає воду у водяні цирки, які являють собою величезні водосховища. Земляни здійснюють посадку в жовтогарячій пустелі, порослій кактусами і покарбованій рукотворними каналами (згодом повідомляється, що колись пустеля була квітучою місцевістю, але висохла внаслідок громадянської війни і вибуху водяного цирку). Населення Марса проживає переважно в іригованих оазисах, в одному з яких (Азора) розташована столиця Марса-Туми — Соацера («Сонячне селення»).

На Марсі Толстого відсутній расовий антагонізм — представники всіх трьох рас можуть посідати різні щаблі соціальної градації, від найнижчих (робітники, прислуга), до найвищих (інженери Вищої ради).

Лось і Гусєв, потрапивши на Марс, поступово стають винуватцями соціального вибуху. Аеліта закохується в інженера Лося. Проте, вчинена землянами революція зазнає краху, тому вони мусять повернутися на Землю.

ІдеологіяРедагувати

«Аеліта» — науково-фантастичний твір, у якому тема міжпланетного польоту поєднується з описом соціально-політичних проблем. Зображуючи життя на Марсі і марсіанське суспільство, показуючи повстання пригнічених жителів планети, коливання його очільника Гора, письменник замасковано полемізував з соціальними теоріями Герберта Веллса, з песимістичною проповіддю «присмерку Європи» Освальда Шпенглера і деякими іншими «буржуазними» філософськими теоріями. Показуючи образ марсіанина Тускуба — голови Ради Інженерів і фактично диктатора Марса, який обстоює «цивілізацію лише для обраних», Толстой викриває антинародний характер його поглядів, у яких помітні спільні риси з ідеологією нацизму[3].

Науково-технічну фабулу повісті засновано на теорії міжпланетних ракетних сполучень, розробленій російським науковцем К. Е. Ціолковським у його праці «Дослідження світових просторів реактивними приладами».

Також не меншою мірою на проблематику роману справляли вплив ідеї антропософії, зокрема, «Хроніки Акаші» — О. М. Толстой приймає існування Атлантиди і боротьбу рас як рушій стародавньої історії. Описи Атлантиди дуже схожі на її описи в творах антропософів. Ідеї антропософії можна помітити як у міркуваннях Лося, так і в розповідях Аеліти:

  • «У всесвіті літає пил життя. Ті самі спори осідають на Марс і на Землю, на всі міріади зірок, що холонуть. Скрізь виникає життя, і над життям всюди панує людиноподібна істота: не можна створити тварину досконалішу, ніж людина»[4].
  • «Розум — це матерія, твердіша за камінь і швидша за світло»[5].
  • «Річ є тимчасове згущення розуму»[5].
  • «У кристалі розум перебуває в абсолютному спокої. В міжзоряному просторі розум — в абсолютному русі. Людина — місток між цими двома станами розуму. Через людину тече потік розуму у видимий світ. Ноги людини виростають з кристалу, живіт її — сонце, її очі — зорі, її голова — чаша з берегами, які сягають у всесвіт»[5].

В інших творахРедагувати

  • Інженер Лось, винахідник яйцеподібних міжпланетних літальних апаратів, прямо згадується ще в одному фантастичному творі О. М. Толстого — «Союз п'ятьох».
  • Віктор Потапов у збірці «Фантастика-85» (Москва: Молода гвардія, 1985) опублікував оповідання «Третий рассказ Аэлиты», сюжет якого, втім, лише побічно пов'язаний з повістю О. М. Толстого, а здебільшого стосується подій, що відбуваються на Землі після втечі магацитлів на Туму-Марс. Там описано вімани і застосування ядерної зброї у Стародавній Індії.
  • Анатолій Андреєв в 1987 випустив продовження твору О. М. Толстого — повість «Звезды последний луч»[6], де описав наступне відвідування Марса інженером Лосем для того, щоб визволити Аеліту з ув'язнення, на яке її прирік Тускуб.
  • Кир Буличов у 1990 опублікував оповідання «Тебе, простой марсианин!», проте, елементи обстановки фантастичного Марсу використано там для критики радянської системи.
  • Василь Головачов теж написав своє продовження «Аеліти» — повість «Магацитлы» (2003), що входить до його циклу «Смутное время»[7].
  • В інді-грі Lifeless Planet присутні багато відсилань до «Аеліти» О. М. Толстого

Фантастика і реальністьРедагувати

У повісті вказано адресу будинку в Петрограді, де мешкав інженер Лось і поруч якого 18 серпня 1921 року відбувся запуск його ракети — Ждановська набережна, 11. Цей будинок дійсно існує і зберігся досі. Цікаво, що аж з трьох причин це місце має стосунок до історії російської космонавтики: 1) у сусідньому будинку № 13 у 1920-ті розташовувалася школа авіаційних механіків ім. Ворошилова, у якій викладав можливий прототип героя роману Юзеф Домінікович Лось, що пізніше став розробником ракетних двигунів[8][9]; 2) у 1930-х неподалік існувала лабораторія ГВРРу і її випробувальний полігон[10]; 3) поруч, за адресою Ждановська набережна, 13, розташована Військово-космічна академія імені О. Ф. Можайського.

ЕкранізаціяРедагувати

  • Перша екранізація «Аеліти» (тоді ще в формі роману для дорослих) виконана радянським режисером Яковом Олександровичем Протазановим у 1924 році. Його німий фільм «Аеліта» вважають класикою світової кінофантастики.
  • Мультфільм «Міжпланетна революція» (1924) використовує окремі сюжетні мотиви роману О. М. Толстого.
  • «Аеліта» (1980) — угорська екранізація режисера Андраша Райнаї.
  • У 1981 році повість частково екранізована в телеспектаклі «Цей фантастичний світ» (четвертий випуск)

Переклади українськоюРедагувати

Повість «Аеліта» (1937) українською мовою перекладено Єлизаветою Ромашко в 1971. Переклад вийшов у видавництві «Молодь» (1971), перевидання — у 1984.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. В оригіналі — «Ихошка»
  2. Буквально — «нещадні»
  3. Книга «Аэлита», «Гиперболоид инженера Гарина». Издательство «Правда», 1983. Примечания к роману «Аэлита», стр.377, автор А. Алпатов
  4. Розділ «Супутник»
  5. а б в Розділ «Друга розповідь Аеліти»
  6. Саме так перекладається ім'я «Аеліта»
  7. Василий Головачев. Магацитлы. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 9 жовтня 2016. 
  8. Заневский летописец. Инженер Лось и его Аэлита
  9. Алина ЛИХАЧЕВА. Был такой летчик Лось. (Почти фантастические заметки о фантастическом романе) // Техника - молодежи : научно-популярный журнал. — 1989. — № 10. — С. 40-43.
  10. Заневский летописец. Ждановка

ПосиланняРедагувати