Адольф Арвидссон (швед. Adolf Ivar (Iwar) Arwidsson; 1791, Падасйокі, Пяйят-Гяме, Фінляндія1858, Виборг, Велике князівство Фінляндське, Російська імперія) — фінський шведськомовний поет, письменник, журналіст, історик. Відомий як один із натхненників національного фінського руху, «піонер ідеї фінської незалежності»[5]. З політичних причин змушений був переїхати з Фінляндії до Швеції; в еміграції займався історичними дослідженнями, а також публікував статті з аналізом поточної ситуації у Фінляндії і роздумами про можливі шляхи розвитку своєї батьківщини. Директор Королівської бібліотеки Швеції у Стокгольмі.

Адольф Арвидссон
швед. Adolf Ivar Arwidsson
Adolf Ivar Arwidsson akademi.jpg
Народився 7 серпня 1791(1791-08-07)[1][2]
Padasjokid, Пяйят-Гяме, Фінляндія[1][1][3]
Помер 21 червня 1858(1858-06-21)[1] (66 років)
Виборг, Велике князівство Фінляндське, Російська імперія[1]
·пневмонія
Країна Фінляндія
Flag of Sweden.svg Швеція
Національність фінські шведи
Діяльність журналіст, бібліотекар, викладач університету, політик, поет, історик, письменник
Alma mater Королівська академія Обо
Мова творів шведська
Жанр романтизм
Діти Thorsten A Arwidssond[4]

CMNS: Адольф Арвидссон у Вікісховищі

ЖиттєписРедагувати

Адольф Арвидссон народився 7 серпня 1791 в Падасйокі (фінська провінція Пяйят-Хяме). Його мати, Анна Катаріна Молін (17681843), була донькою помічника пастора, а батько, Арвид Адольф Арвидссон (17621832), походив з родини шевця і служив в Падасйокі помічником пастора. Пізніше, коли Арвид Адольф отримав посаду настоятеля парафії, сім'я переїхала в Лаукаа (провінція Кескі-Суомі (Центральна Фінляндія)).

Адольф навчався в гімназії в Порвоо, потім в Королівській академії Обо, де в 1814 став кандидатом філософії.

Ще навчаючись в академії, почав писати ліричні і романтичні вірші в дусі шведського поета Франса Міхаеля Францена і німецького поета Новаліса; в 1815 йому вдалося опублікувати свій перший вірш.

 
Перший номер газети Åbo Morgonblad (від 5 січня 1821)

У 1817 став доцентом після написання дисертації «Історичне уявлення про дух романтизму, що зародився в Середньовіччі», Арвидссон на рік поїхав до Швеції, де познайомився з багатьма літераторами та громадськими діячами, а також з одною із довірених осіб спадкового принца Карла Юхана.

З 1820 почав активну журналістську діяльність. Писав велику кількість політичних статей, які публікував як у фінських, так і в шведських газетах, а з 1821 почав випускати власну газету «Åbo Morgonblad».[6]

Арвидссон писав про небезпеку, в якій знаходиться фінська нація, про необхідність розвитку фінської мови, про становлення національної громадянської свідомості і про створення фінської держави. В результаті цієї діяльності Арвидссон був звільнений з Королівської академії Обо у 1822 і був змушений наступного року емігрувати до Швеції.

Оскільки Швеція в ті роки проводила обережну зовнішню політику і не хотіла сваритися з сусідами, Арвидссон не міг знайти ніякої роботи. Тільки у 1825 він зміг отримати посаду молодшого бібліотекаря в Королівській бібліотеці Швеції у Стокгольмі.

Усі наступні роки він з більшою або меншою активністю брав участь в різних дискусіях про долю Фінляндії, що проходили як у формі публікацій статей в газетах, так і у формі публікації окремих брошур.

У 1843 призначений на посаду директора Королівської бібліотеки Швеції.

Арвидссон раптово помер у 1858 під час поїздки по Фінляндії. Похований в Лаукаа — там, де жив у молодості.

Оцінка діяльності АрвидссонаРедагувати

Арвидссон найбільш відомий гаслом, яке нерідко йому приписували: «Ми не шведи, росіянами ми не хочемо ставати, будемо ж фінами»[7]. Насправді це не його слова, а оцінка суті його політичного мислення, яка була дана в 1861 професором Юганом Снелльманом. Традиційний погляд на ідеї Арвидссона полягає в тому, що він був проповідником національної самобутності і саме його слід вважати піонером ідеї незалежності.

РоботиРедагувати

Арвидссоном були здійснені проєкти з видання тритомника «Шведська давнина» і десятитомної серії «Документи з висвітлення минулого Фінляндії».

РодинаРедагувати

У 1824 Арвидссон одружився з Йоганною Кароліною Армфельт (17951878) — донькою покійного барона Фредріка Армфельта. Слід зазначити, що шлюб між представниками різних станів в ті часи був вкрай рідкісним. В їхньому шлюбі народилося четверо дітей:

  • Гуго Івар (18251886);
  • Торстен Адольф (1827? );
  • Альфільд Йоханна (18291887);
  • Сігрід Аура (1833 — ?).

Онук Адольфа Арвидссона, Івар Арвидссон (18731936), був зоологом.

ЛітератураРедагувати

  • Таркиайнен, Кари. Адольф Ивар Арвидссон // Сто замечательных финнов = 100 suomalaista pienoiselämäkertaa venäjäksi / Ред. Тимо Вихавайнен (Timo Vihavainen); пер. с финск. И. М. Соломеща. — Хельсинки : Общество финской литературы (Suomalaisen Kirjallisuuden Seura), 2004. — 814 с. — ISBN 951-746-522-X.. — Электронная версия [Архівовано 18 грудня 2012 у WebCite]

ПосиланняРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г д Adolph Ivar Arwidsson — 1917.
  2. Adolf Ivar ArwidssonSLS.
  3. Granqvist K. Two Hundred Years of Finnish RomaniLinguistics1
  4. Thorsten A Arwidsson — 1917.
  5. Ковальов, Д.В. (2021). Порівняльний аналіз націєтворчих процесів у Фінляндії та Підросійській Україні (кінець XVIII – початок ХХ століть) (Укр.). Дніпро: НТУ "Дніпровська політехніка" і ДНУ ім. О. Гончара. с. 69–70. 
  6. Ковальов, Д.В. (2021). Порівняльний аналіз націєтворчих процесів у Фінляндії та Підросійській Україні (кінець XVIII – початок ХХ століть) (Укр.). Дніпро: НТУ "Дніпровська політехніка" і ДНУ ім. О. Гончара. с. 70–71. 
  7. Ковальов, Д.В. (2021). Порівняльний аналіз націєтворчих процесів у Фінляндії та Підросійській Україні (кінець XVIII – початок ХХ століть) (Укр.). Дніпро: НТУ "Дніпровська політехніка" і ДНУ ім. О. Гончара. с. 72.