Автотрофи

організми, що синтезують всі необхідні для життя органічні речовини, використовуючи енергію фотосинтезу чи хемосинтезу

Автотро́фи, автотро́фні організми (від дав.-гр. αὐτός — «сам» та τροφή — «їжа», «харчування»), продуце́нти — організми, що синтезують із неорганічних речовин ( води, діоксиду вуглецю, неорганічних сполук азоту тощо) всі необхідні для життя органічні речовини[1], використовуючи енергію фотосинтезу (фототрофи — всі зелені рослини) чи хемосинтезу (хемотрофи — деякі бактерії (залізобактерії, сіркобактерії)) та ін.

Автотрофи
Наступник гетеротроф
Пов'язане зображення
Протилежне гетеротроф
Блок-схема для визначення того, автотрофом чи гетеротрофом є вид

Автотрофи — основні продуценти органічної речовини в біосфері. Вони забезпечують існування решти організмів.

Ефективність роботи ред.

Ефективність роботи продуцентів — одна з важливих функціональних характеристик природних ландшафтів. Вона залежить від двох груп причин: одна з них пов'язана з внутрішніми особливостями продуцентів і можливостями їх фотосинтетичного апарату, які визначають теоретично можливу швидкість створення первинної продукції. Інша група причин пов'язана із зовнішніми екологічними факторами, виступаючими як обмежувачі фотосинтетичної активності рослин. Для кількісної оцінки ефективності функціонування фітоценозів використовується спеціальний показник — ККД використання радіації, розрахунок якого базується на зіставленні продуктивності рослинного покриву з кількістю поглиненої фотосинтетично активної радіації (ФАР). За даними В. Лархера, найбільший ККД відзначається для ландшафтів екваторіальних лісів (4,5%). Ефективність роботи продуцентів у різних зонах знижується при лімітуючій дії гідротермічних факторів. Найнижчий ККД спостерігається в пустельних і напівпустельних ландшафтах тропіків (0,05%), де в поясі високого тиску рідкісний дефіцит вологи поєднується з максимальними величинами сонячної інсоляції.


Див.також ред.

Примітки ред.

  1. Tolstoukhov, Anatoliĭ.; Толстоухов, Анатолій.; Vseukraïnsʹka ekolohichna liha; Всеукраїнська екологічна ліга. (2007-2008). Ekolohichna ent︠s︡yklopedii︠a︡. Kyïv. ISBN 978-966-8670-41-1. OCLC 858161396. 

Література ред.

Посилання ред.