Фрідріх Авґуст Кекуле фон Страдоніц
Фрі́дріх А́вґуст Ке́куле фон Страдоніц (нім. Friedrich August Kekulé von Stradonitz; 7 вересня 1829, Дармштадт, Німеччина — 13 липня 1896, Бонн, Німеччина) — німецький науковець, хімік.
.svg){kind=small}
Біографія
ред.Народився в Дармштадті, в сім'ї чиновника. Будучи дуже обдарованим хлопчиком, він говорив чотирма мовами, дивуючи вчителів глибиною та оригінальністю думок. Друг сім'ї архітектор Бауман вчив Кекуле креслити й малювати. Батьки пророкували йому кар'єру архітектора, тому після закінчення гімназії Кекуле поступив в Гіссенський університет, де став вивчати геометрію, математику, креслення і малювання. Прослухавши курс лекцій Ю. Лібіха в Дармштадтському Вищому технічному училищі, зацікавився хімією. З кожним днем хімія захоплювала його все більше і більше. Після закінчення університету в 1852 році, поїхав до Парижа, де займався хімією у Ж. Дюма, А. Вюрца і Ш. Жерара. Повернувшись в 1856 році до Німеччини, заснував хімічну лабораторію в Гайдельберзі. Приват-доцент у Гайдельберзькому (1856–1858) і професор в Гентському (1858–1865) університетах; з 1865 до кінця життя професор Боннського університету (у 1877–1878 рр. — ректор). Праці вченого сприяли становленню теоретичних основ органічної хімії. Висловив думку про чотиривалентність Карбону та здатність його атомів сполучатися між собою, утворюючи ланцюги. Запропонував циклічну формулу бензену. Синтезував низку органічних сполук.
Наукова робота
ред.Експериментальні роботи Кекуле належать до органічної хімії. У 1854 році він отримав тіооцтову, а в 1856 році — гліколеву кислоту. У 1872 році спільно з нідерландською хіміком А. Франшімоном синтезував трифенілметан і антрахінон. З метою перевірки гіпотези про рівноцінність всіх атомів водню в бензолі він отримав його галоген-, нітро-, аміно-і карбоксипохідні; займався також дослідженнями ненасичених кислот та синтетичних барвників. Однак основні роботи Кекуле були присвячені теоретичній хімії; головною його заслугою стало створення теорії валентності.
Ідея про те, що атом елемента здатний до «насичення», була висловлена в 1853 році Е. Франкланд при розгляді конституції металоорганічних сполук. Розвиваючи цю ідею, в 1854 році Кекуле вперше висловив припущення про «двохосновний» або «двоатомник» сірки і кисню (з 1867 року став використовувати термін «валентність»). У 1857 році він запропонував поділ елементів на три головні групи: одно-, двох- і трьохосновні, а вуглець визначив як чотирьохосновний елемент (одночасно з Г. Кольбе). Основність (валентність) Кекуле вважав фундаментальною властивістю атома, таким же постійним і незмінним, як і атомну вагу.
У 1858 році Кекуле (одночасно з шотландським хіміком А. Купером) вказав на здатність атомів вуглецю при насиченні своїх «одиниць спорідненості» утворювати ланцюги («катенація»). Це механічне вчення про з'єднання атомів у ланцюгу з утворенням молекул лягло в основу теорії хімічної будови О. М. Бутлерова.
У 1865 році він запропонував циклічну структурну формулу бензолу, що має вигляд правильного шестикутника. Об'єднавши подання про здатність вуглецю до утворення ланцюгів з вченням про існування кратних зв'язків, він прийшов до ідеї чергування в бензольному кільці простих і подвійних зв'язків (незадовго до цього схожу формулу запропонував Й. Лошмідт). Попри те, що ця формула відразу ж була піддана критиці, вона досить швидко прищепилася в науці й практиці, оскільки відкрила дорогу до встановлення структури багатьох циклічних (ароматичних) з'єднань. Для пояснення нездатності бензолу приєднувати галогеноводні Кекуле в 1872 році висунув осциляційну гіпотезу, згідно з якою в бензолу прості й подвійні зв'язки постійно міняються місцями. У 1867 році опублікував статтю про просторову будову молекул, в якій припустив можливість тетраедричного розташування валентностей атома вуглецю.
Кекуле кілька років був президентом Німецького хімічного суспільства. Він був одним з організаторів Міжнародного конгресу хіміків в Карлсруе (1860). Дуже плідною була його педагогічна діяльність. Він автор «Підручника органічної хімії» (1859–1861). Цілий ряд учнів Кекуле стали видатними хіміками; серед них Л. Мейєр, Я. Вант-Гофф, А. Баєр і Е. Фішер.
Іноземний член-кореспондент Петербурзької академії наук (з 1887 року).
Примітки
ред.- ↑ а б в г д Biographisches Jahrbuch und Deutscher Nekrolog / Hrsg.: A. Bettelheim — B. — Vol. 1, 1896. — S. 412–414.
- ↑ Чеська національна авторитетна база даних
- ↑ а б Математичний генеалогічний проєкт — 1997.
- ↑ https://www.pharmacognosy.us/wp-content/uploads/ASP-Newsletter-59_1.pdf
- ↑ https://hls-dhs-dss.ch/de/articles/028907/2010-02-08/
- ↑ www.accademiadellescienze.it
|
Це незавершена стаття про хіміка. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |