Відкрити головне меню

Ростислав Володимирович Іщенко (рос. Ростислав Владимирович Ищенко; (29 грудня 1965(1965-12-29) (53 роки), Київ, СРСР)) — український і російський політолог, оглядач МІА «Росія сьогодні»[1].

Ростислав Іщенко
Народився 29 грудня 1965(1965-12-29) (53 роки)
Київ, УРСР
Громадянство СРСР СРСР
Україна Україна
Росія Росія
Діяльність російська пропаганда
Відомий завдяки політолог, дипломат, публіцист, редактор
Alma mater Київський університет,
Університет Лідса
Заклад МЗС України,
Адміністрація ПУ
Сторінка в Інтернеті facebook

Зміст

ЖиттєписРедагувати

Після школи відслужив строкову службу рядовим Радянської армії в ракетних військах в БРСР.

З відзнакою закінчив історичний факультет Київського державного університету імені Тараса Шевченка. Від вересня 1992 р. до жовтня 1994 р. працював у Міністерстві закордонних справ України. Аташе, третій секретар (березень 1993 р.) відділу (з 1993 р. — управління) політичного аналізу та планування; другий секретар (травень 1994) управління ОБСЄ і Ради Європи.

Дипломатичні стажування: травень-серпень 1993 р. — університет Лідса (Велика Британія); лютий-квітень 1994 р. — посольства України в Бельгії, Нідерландах, Люксембурзі (Брюссель, Бельгія).

Від жовтня 1994 р. до квітня 1998 р. працював в Адміністрації Президента України. Старший, головний (грудень 1994 р.) консультант Управління зовнішньої політики. Член державних делегацій України на переговорах з ОБСЄ (Відень, Австрія), а також під час візитів Президента України до Грузії, Італії, Греції та Фінляндії. Від квітня 1998 р. до грудня 2003 р. — консультант з питань зовнішньої політики та зв'язків з пресою благодійного фонду «Співдружність».

Від червня 2000 р. до березня 2002 р. (час видання) — редактор відділу політики газети «Новий вік» (за сумісництвом). З серпня 2003 р. р. до червня 2009 р. р. — віце-президент «Центру досліджень корпоративних відносин»[2]. Від серпня 2003 р. до жовтня 2006 р. — віце-президент «Центру досліджень корпоративних відносин».[3]

Від жовтня 2006 р. до грудня 2007 р. — радник віце-прем'єр-міністра України Дмитра Табачника.

Від січня 2008 р. до березня 2010 р. — помічник-консультант народного депутата України Дмитра Табачника. Від січня 2009 р. — президент «Центру системного аналізу та прогнозування». Від травня 2010 р. — радник міністра освіти і науки, молоді та спорту України.

Отримав дипломатичний ранг — перший секретар першого класу, п'ятий ранг державного службовця.

Після втечі В. Януковича, 1 березня 2014 р. виїхав до Росії, прийняв громадянство Росії[4]. Від 2014 р. — колумніст інтернет видання «РИА Новости»[5]. Завжди публічно виступає в Росії проти української державності, заперечує існування української мови, заперечує існування історії України (тільки в складі Російської імперії, СРСР тощо); обговорював плани зазіхання на територіальну цілісність України; отруєння причетних до надання Томосу Українському Православію на користь рішення глобальних проблем Росії і т. ін.[6][7][8].

Був віце-президентом «Центру досліджень корпоративних відносин», склав повноваження віце-президента організації 02.10.2006 р. (Наказ № 4-К від 02.10.2006 р., Протокол № 1/16 Загальних зборів членів ГО «Центр досліджень корпоративних відносин»). Президент «Центру системного аналізу і прогнозування»[9].

Регулярно приймає участь у різних форумах й конференціях[10][11], пише статті та аналізи для різних інтернет-видань.

Від 2015 р. — регулярний гість ефірів ВДТРК (радіо «Вести ФМ»), постійний гість передачі Дмитра Куликова «Формула Сенсу» (рос. Формула Смысла), а також почав вести авторську передачу «Київський тупик» разом з українським журналістом Володимиром Синельниковим. У цих ефірах в основному висвітлює проблематику сучасної України, її зовнішніх і внутрішніх політичних проблем. Також постійно з'являється в ефірах у інших політологів і ведучих, таких як Євген Сатановський, Армен Гаспарян, Володимир Соловйов й інших.

Автор численних аналітичних матеріалів, учасник телевізійних дебатів.

Особисте життяРедагувати

Одружений, виховує сина. Проживає з сім'єю в м. Москві.

ПублікаціїРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Ищенко: стабильность российской системы держится на доверии народа Путину. СвободнаяПресса. Процитовано 2015-05-06. 
  2. Центр дослiдження корпоративних вiдносин. corporativ.info. Процитовано 2016-03-21. 
  3. Центр дослiдження корпоративних вiдносин. corporativ.info. Процитовано 2016-03-21. 
  4. Ростислав Ищенко. Как я уехал из Украины. «Русь Православная», 14.08.2015
  5. Разговор глухих_ Киев не желает слышать Донбасс — РИА Новости, 15.05.2014
  6. САМОЕ! ПОПУЛЯРНОЕ ВИДЕО С ИЩЕНКО ЗА ГОД! Политкафе-10 на YouTube // 16.04.2017, ПОЛИТКАФЕ.РФ
  7. "Необычная неделя с Инной Новиковой" и Ростиславом Ищенко на YouTube // 28.04.2017.
  8. Ростислав Ищенко про Украину 12.10.2018 на YouTube // 12.10.2018. Студія «Вести», г. Москва.
  9. Правильный эксперт Р.Ищенко
  10. Ростислав Ищенко, Алексей Чеснаков, Денис Денисов. Пресс-конференция ТАСС по Донбассу — YouTube
  11. Р. Ищенко, А. Гаспарян, Б. Безпалько, В. Жарихин — Услышат ли на Украине предупреждение Путина_ — YouTube

ПосиланняРедагувати