Іфрикія (араб. إفريقيةIfrīqya) — арабська назва середньовічної області в Північній Африці, яка приблизно відповідала римській провінції Африка. Ця територія охоплює сьогочасний Туніс, захід Лівії (Триполітанію) та схід Алжиру (східний Магриб). Першою столицею Іфрикії було місто Кайруан, з 921 року цю функцію виконували Махдія, а з 1230 року — Туніс.

Іфрикія
Зображення
Дата створення / заснування 703
Катойконім ifriqí і ifriqiyya
Континент Африка
Час/дата припинення існування 15 липня 1705
CMNS: Іфрикія у Вікісховищі

Координати: 35° пн. ш. 7° сх. д. / 35° пн. ш. 7° сх. д. / 35; 7

ПередумовиРедагувати

В 429 році племена вандалів і аланів перетнули Гібралтарську протоку і до 439 року захопили територію римської провінції «Африка», створивши на її місці власне варварське Африканське королівство зі столицею в Карфагені.

В 533 році, за часів імператора Юстиніана, візантійський полководець Велізарій захопив Карфаген, розбив королівство вандалів і аланів та підпорядкував ці території Візантії. До арабського завоювання територію візантійського Африканського екзархату населяли християни, євреї та язичницькі берберські племена.

Заснування арабської Іфрикії в складі халіфатуРедагувати

 
Римська провінція Африка (виділена червоним).

Протягом 666—674 років арабське військо на чолі з Укбою ібн Нафі захопило південні області сучасного Тунісу. У 670 році Укба ібн Нафі заснував у південному Тунісі місто Кайруан, яке мало слугувати арабам базою для подальших походів проти візантійців, невдовзі після чого Укбу було призначено валі (намісником) Іфрикії. В 681—683 роках Укба з боями дійшов до Атлантичного океану на території сучасного Марокко і оголосив, що західний похід і завоювання Африки закінчене. Проте на зворотному шляху до Кайруана, в битві біля Вескери (сучасна Біскра) в 683 році загін арабів на чолі з Укбою зазнав поразки від берберських племен на чолі з візантійським воєначальником Кусейлою (Цецилієм), а сам валі Іфрикії загинув. Поразка і загибель Укби ібн Нафі привели до тимчасової втрати арабами завойованих територій.

692 року арабське військо на чолі з Гасаном ібн-Нуманом розпочало новий похід проти Африканського екзархату. Гасан завдав поразки візантійцям, сплюндрувавши околиці Карфагена, а відтак розбив берберів, що прийшли на допомогу візантійським залогам. У 695 р. Гасан захопив Карфаген, але не зміг його втримати і невдовзі місто відвоювали візантійці. У 698 р. Гасан ібн-Нуман на чолі сорокатисячного війська арабів завдав нищівної поразки візантійцям і вдруге захопив Карфаген. Остерігаючись нового контр-удару зі сторони візантійців, араби вирішили повністю зруйнувати місто. Стіни Карфагену були знесені, акведуки, що підводили до нього воду зруйновані, а морська гавань засипана. Того ж року, внаслідок руйнувань у Карфагені, Гасан ібн-Нуман переніс свою ставку до його передмістя — Тунету, перейменованого на Туніс.

На місці візантійського екзархату Африка було створено провінцію Іфрікія (від перекрученої латинської назви «Африка») зі столицею в новому арабському місті Кайруан. Після цих перемог Гасан відправився до Дамаску і передав халіфу Абд аль-Маліка велику здобич, здобуту в походах. Гасану було надано незалежний від Єгипту статус валі Іфрикії, проте зайняти цю посаду йому не вдалось.

Новим валі (намісником) Іфрикії став у 698 році Муса ібн-Нусайр, що отримав цю посаду за протекції валі Єгипта Абд аль-Азіза (брата халіфа). На відміну від своїх попередників, Муса не намагався насильно провести арабизацію берберських племен, а зумів укласти з шейхами останніх союзи. Завдяки цьому була здійснена успішна поступова ісламізація берберів Північної Африки. Після цього отримав повноцінний статус валі, незалежного від валі Єгипту.

Отримання незалежностіРедагувати

 
Територія хафсідського султанату біля 1400 року

У 800 році намісники Аббасидського халіфату в Іфрикії заснували династію Аглабідів, що стала правити Іфрикією як незалежним сунітським еміратом під сюзеренітетом багдадських Аббасидів. Під кінець IX ст. владу в Іфрикії захопили ісмаїліти, які розірвали відносини з суннітами аббасидами і 5 січня 910 року оголосили про заснування нового Фатімідського халіфату на чолі з халіфом Абдаллахом аль-Махді. В 921 році Фатіміди перенесли столицю свого халіфату до міста Махдія на середземноморському узбережжі. У 969 році Фатіміди завоювали Єгипет, на території якого заснували нове місто — Каїр. В 973 році фатімідський халіф аль-Муїзз оголосив Каїр своєю новою столицею і перевів до нього власну адміністрацію.

Після переїзду Фатімідів до Каїру, вони залишили управляти Іфрикією своїх намісників Зірідів. В 1048 році іфрикійські зіріди зреклись шиїзму і оголосили про свою незалежність від каїрських Фатімідів. У відповідь Фатіміди спровокували набіг на Іфрикію арабських бедуїнських кочових племен з Аравійського півострову — Бану-Хіляль і Бану-Сулайм. Бедуїни розгромили Зірідів у 1052 році в битві при Хайдарані, спустошили посіви і знищили сільськогосподарську інфраструктуру країни своїми набігами, захопили та зруйнували колишню столицю — Кайруан.

У 1135 році флот норманського Королівства Сицилія захопив острів Джерба, а у 1148 році сицилійський флот на чолі з Георгієм Антіохійським окупував головні портові міста Іфрикії — Махдію, Сус, Сфакс і Туніс.

З 1152 року територія Іфрикії була підкорена берберською династією Альмохадів, які розбили Зірідів і відбили Махдію, інші портові міста країни та острів Джерба у нормандців у 1160 році.

З 1230 року в Іфрикії правили колишні намісники Альмохадів Хафсіди, які перенесли столицю до Тунісу.

З 1534 по 1573 рік Туніс декілька разів по черзі захоплювали війська Османської імперії (або берберських піратів, що діяли під її протекторатом) та європейські війська на чолі з Габзбургами, але після завоювання Туніса в 1574 році османським флотом на чолі з капудан-пашою Улуч Алі-реїсом, яке поклало край династії Хафсідів та іспанській присутності в Тунісі[1], Іфрикія остаточно була підкорена Османською імперієюі, а на її території було створено османський Еялет (пашалик) Туніс, що існував до 1705 року.

ЛітератураРедагувати

ХронікиРедагувати

  • Ibn Abd al-Hakam, English trans. by C.C. Torrey, 1901, «The Mohammedan Conquest of Egypt and North Africa», Historical and Critical Contributions to Biblical Science, pp.277-330. online [Архівовано 8 липня 2014 у Wayback Machine.]; French trans. in De la Salle Histoire des Berbères et des dynasties musulmanes de l'Afrique Septentrionale, 1852, v.1, App. 1 [Архівовано 9 липня 2014 у Wayback Machine.] (pp.301-308)
  • Ibn al-Athir extracts from Kamel al-Tewarikh, French trans. in De La Salle, Histoire des Berbères et des dynasties musulmanes de l'Afrique Septentrionale, 1854, v.2, App.#5 [Архівовано 9 липня 2014 у Wayback Machine.], (pp.573ff)

Загальна літератураРедагувати

  • Julien, C.A. (1931) Histoire de l'Afrique du Nord, vol. 2 — De la conquête arabe à 1830, 1961 edition, Paris: Payot.
  1. Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою Peter N. Stearns p.366 не вказано текст