Ірйо Вяйсяля
Ірйо Вяйсяля (фін. Yrjö Väisälä; 6 вересня 1891 — 21 липня 1971) — фінський астроном і геодезист, член Фінської АН і Академії Фінляндії (1951).
| Ірйо Вяйсяля | |
|---|---|
 | |
| Народився | 6 вересня 1891[1][2][3] Контіолагті, Північна Карелія, Фінляндія |
| Помер | 21 липня 1971[1] (79 років) Rymättyläd, Південно-Західна Фінляндія, Або-Б'єніборзька губернія, Фінляндія[4] |
| Поховання | цвинтар Туркуd |
| Країна |  Фінляндія |
| Діяльність | астроном, есперантист, викладач університету, фізик, метеоролог |
| Alma mater | Гельсінський університет[5] Університет Турку |
| Заклад | Tuorla Observatoryd |
| Науковий керівник | Андерс Северин Доннер[5] |
| Брати, сестри | Kalle Väisäläd Vilho Väisäläd Väinö Väisäläd |
| Діти | Marja Väisäläd |
| Нагороди |       |
 Ірйо Вяйсяля у Вікісховищі | |
Життєпис
ред.Народився в Контіолахті. З юних років захоплювався астрономією. Освіту здобув у Гельсінкському університеті. Після закінчення університету працював математиком у страховій компанії, у 1918—1923 — у Фінському геодезичному інституті; з 1923 працевлаштувався в університеті міста Турку (у 1925—1951 — професор фізики, у 1927—1961 також виконував обов'язки професора астрономії). 1951 року заснував при університеті в Турку Астрономо-оптичний інститут (Дослідницький інститут Туорла) і був його довічним директором.
Основні наукові роботи присвячені вдосконаленню класичних методів геодезичної астрономії й розробці принципово нових методів, створенню й дослідженню високоточних вимірювальних приладів і нових астрономічних інструментів. У методі Гартмана дослідження аберації об'єктивів замість класичної діафрагми з великою кількістю отворів застосував діафрагму з двома щілинами, що дозволило вимірюванням вихідної інтерференційної картини, збільшити точність на порядок. У 1922—1929 створив інтерференційний компаратор для вимірювання відстаней до 864 м шляхом послідовного порівняння з еталонним стрижнем із плавленого кварцу довжиною 1 м. Похибка вимірювання відстані становила близько 0,1 мм. Розроблена методика отримала широке застосування. За 7 років до Бернгарда Шмідта запропонував використовувати спеціально деформовану пластинку, що встановлюється перед увігнутим дзеркалом рефлектора для корекції його поля, проте реалізував цю ідею вже після того, як Шмідт опублікував дані про свій телескоп. Також запровадив коригуючу лінзу, встановлену перед фотопластиною. 1934 року створив телескоп такої конструкції й застосовував його для фотографування малих планет (поле 7×7). Користуючись методом фотографування, аналогічним методу Блажко, відкрив багато нових малих планет. Відкрив 3 комети, з них 1939 IV і 1942 II мають періоди 11 і 86 років відповідно.
Розробив новий метод геодезичної зоряної тріангуляції з використанням штучного джерела світла, що піднімається на аеробалоні (ідея була висловлена ним 1946 року). Розташування джерела, що спалахує на короткий час, визначалося методами фотографічної астрометрії з двох наземних пунктів відносно зір, координати яких були взяті з каталогів. Метод Вяйсяля дозволяв вимірюванням паралактичного зсуву джерела світла на тлі зір визначити координати наземних пунктів і відстані між ними. Перевага цього методу перед звичайною геодезичною тріангуляцією полягала в тому, що при чималій висоті джерела світла він давав можливість зв'язати в одну систему пункти, що розташовані на дуже великих відстанях один від одного, навіть на різних континентах. Відповідні експерименти були здійснені у Фінляндії 1959 року; надалі, коли джерела світла стали встановлювати на супутниках, метод набув великого поширення. На ідеях Вяйсяля засновані сучасні методи глобальної й локальної супутникової геодезії. Побудував великий зеніт-телескоп, вертикальний напрям якого визначався виском, встановленим усередині труби, й отримав широту Туорла з похибкою 0,11".
Талановитий популяризатор астрономії. Організував аматорські астрономічні товариства в Гельсінкі й Турку.
Астероїди, що відкрив Вяйсяля
ред.Див. також
ред.- 2804 Ірйо, 1573 Вяйсяля — астероїди, названі на честь науковця.
Примітки
ред.- ↑ а б Encyclopædia Britannica
- ↑ Енциклопедія Брокгауз
- ↑ Yrjö Väisälä — SLS.
- ↑ http://www.britannica.com/EBchecked/topic/621627/Yrjo-Vaisala
- ↑ а б Математичний генеалогічний проєкт — 1997.
Посилання
ред.- Колчинский И. Г., Корсунь А. А., Родригес М. Р. (1977). Ірйо Вяйсяля. Астрономы. Биографический справочник (на сайте Астронет). отв. редактор Богородский А. Ф. (вид. 2-ге, 416 с.). Киев: Наукова думка.(рос.)