Вікіпедія

Інтернет-убивство

Ця стаття є сирим перекладом з іншої мови. Можливо, вона створена за допомогою машинного перекладу або перекладачем, який недостатньо володіє обома мовами. Будь ласка, допоможіть поліпшити переклад. (квітень 2020)

Інтернет-убивство відноситься до типу вбивства, в якому жертва та злочинець познайомилися в Інтернеті, в деяких випадках знаючи один одного лише через Інтернет.[1][2][3] Також інтернет-убивця - це поширена у ЗМІ назва особи, яка транслює вбивство через Інтернет або яка вбиває жертву, зустрівшись із нею попередньо в Інтернеті.[4][5] Залежно від місця зустрічі, у ЗМІ використовуються й інші назви такого злочину. Наприклад, вбивця з Інтернет-чату, вбивця з Craigslist, серійний вбивця з Facebook. Вбивство в Інтернеті також може бути частиною пакту про інтернет-самогубство або консенсусного вбивства (зі згоди обох сторін).[4]

Серійні вбивці ред.

Серійні вбивці - це вбивці, які скоїли три або більше злочинів почергово, з періодом так званого емоційного охолодження між кожним злочином. Їх мотивація до вбивства багато в чому ґрунтується на психологічному задоволенні.[6][7] Такі вбивці використовували форми соціальних мереж для залучення жертв задовго до появи Інтернету. Наприклад, з 1900 по -1914 роки угорський серійний вбивця Бела Кісс заманив 24 жертви, використовуючи приватні оголошення, опубліковані в газетах.[8]

За словами Пола Боція, автора книги "Кіберсталінг: Домагання в епоху Інтернету та як захистити свою сім'ю", "Думка про те, що серійний вбивця, можливо, діяв через Інтернет зрозуміло призвела до публічного занепокоєння. " [9] У Енциклопедії серійних вбивць від А до Я Гарольда Шектера замітка про Інтернет розповідає: "Якщо Інтернет став дуже корисним інструментом для людей, зацікавлених у серійних вбивцях, він також може виявитись корисним і для самих серійних убивць ". Моріс Годвін, судово-медичний консультант, стверджував, що "є деякі садисти, які покладаються на ефект Марді Гра [" вміння приховувати свою особистість в Інтернеті "], щоб заманити і вбити своїх жертв".[10] Першим серійним убивцею, який застосував Інтернет для пошуку жертв, був Джон Едвард Робінсон. Його було заарештовано у 2000 році і названо в Новинах правоохоронних органів «першим американським серійним вбивцею в Інтернеті» та «першим в країні документально підтвердженим серійним вбивцею, який використав Інтернет як засіб заманювання жертв ".[11][12]

Місця зустрічі ред.

Інтернет-убивці можуть шукати жертв через форуми, чати, програми електронного списку розсилки, електронну пошту, дошки оголошень, соціальні мережі, онлайн-рольові ігри, послуги онлайн-знайомств, групи Yahoo, або Usenet.[13][14]

Чати ред.

Інтернет- чати іноді використовуються вбивцями для зустрічі та заманювання потенційних жертв.[2][3][15] Наприклад, японський серійний вбивця Хіросі Мауе. Він знаходив своїх жертв, використовуючи онлайн-чати про самогубства.[16] Також відомо, що вбивця Ліза М. Монтгомері зустріла свою жертву в онлайн-чаті для любителів рет-тер’єрів під назвою "Балаканина".[17]

Онлайн-чати також використовуються для планування консенсусних вбивств. Наприклад, у 1996 році жителька Меріленда, Шерон Лопатка, в розмові з чоловіком в онлайн-чаті, очевидно погодилася бути вбитою катуваннями та удушенням [18] Роберт Фредерік Глас визнав себе винним у вбивстві Лопатки, а пізніше помер у в'язниці, відбуваючи покарання. У справі "Джон", яка може вважаться квазіконсенсусним вбивством, хлопчик-підліток з Альтрінчама, Англія, використовуючи довгі розмови в онлайн-чаті, змусив іншого хлопчика вчинити самогубство. Ще один підліток, Марк, вважав, що його вербують агенти секретної служби. Вбивство-самогубство не вдалося, і 29 травня 2004 року Джон визнав свою вину у підбурюванні до вбивства. Його засудили до трирічної ізоляції. Марк визнав свою провину у замаху на вбивство і був засуджений до дворічної ізоляції. Хлопцям заборонялося контактувати один з одним.[19]

Інтернет-реклама ред.

Як пояснюється у статті New York Daily News за 2009 рік, "Місця, де сором'язливі або надто зайняті для зустрічі віч-на-віч, пари могли б знайти приватність, існували задовго до появи Craigslist та сайтів знайомств. Називаючи себе "шлюбним бюро", ці організації були здебільшого відомі як "клуби самотніх сердець". Їх популярність припала на середину 20 століття.[20] Саме за допомогою друкованих ЗМІ (газети, приватні оголошення, реклама "клубу самотніх сердець"), такі злочинці як Гаррі Паверз "вбивця з шлюбного бюро" та Гарві Карігнан "вбивця з оголошень" знаходили своїх жертв.

Реклама онлайн поступово замінила друковану рекламу, і Інтернет тепер є місцем, де вбивці, які використовують аналогічний спосіб дії, можуть зустріти своїх жертв; У Енциклопедії Шектера замітка про «Оголошення» повідомляє про використання сайтів Інтернет-знайомства та Інтернет-реклами так званим «Інтернет- канібалом» Арміном Мейвсом. Починаючи з 2007 року, кілька обвинувачених та засуджених вбивць зв’язувалися з жертвами за допомогою рекламних служб, таких як Craigslist. Цих вбивць у ЗМІ іноді називають "вбивцями з Craigslist";[21][22][23] Уперше цей термін з'явився 31 жовтня 2007 року в заголовку Saint Paul Pioneer Press[en], штату Міннесота, посилаючись на вбивство Кетрін Олсон вчинене Майклом Джон Андерсоном, якого тоді й охрестили "вбивцею з Cragslist".[24]

З 2007 року, декілька підозрюваних та засуджених злочинців зустрічалися зі своїми жертвами або підбурювали їх до вбивства через Craigslist. Двоє людей з цих випадків були засуджені на 3 місяці, а ще четверо були звинувачені у злочинах протягом 13-місячного періоду з березня 2008 року по квітень 2009 року.[21][22][23][25] Хоча Craigslist вважається першочерговим пунктом зустрічі, а вбивства здійснювалися так, щоб підозрюваних чи звинувачуваних назвали "вбивцями з Craigslist", справжні мотиви цих злочинів були різними. Смерть жертв може бути наслідком пограбування або сексуального насильства. Деякі з цих злочинців, можливо, й не мали наміру вчинити вбивство, але вбили своїх жертв під час боротьби або втечі. Кожен випадок різний.

Інтернет-знайомства ред.

За словами Майкла Ларго, автора книги « Фінальний вихід: Ілюстрована енциклопедія смерті» «Інтернет-знайомства стають дуже популярними, але з 1995 р. було [...] більше 400 випадків, де вбивства пов'язували з людьми, які зустріли своїх жертв онлайн".[26]

Критика концепції ред.

Деякі експерти у сфері права та технологій піддали сумнівам думку про те, що існує таке явище,як вбивство через Інтернет. Леслі Харріс, виконавчий директор Центру Демократії й технологій висловила свою думку щодо фрази “вбивця з Craigslist” - “багато трагічних інцидентів, які опосередковано включали в себе використання Інтернету, насправді не мали нічого спільного із самим Інтернетом. Випадок з Craigslist - це останній приклад цього феномену. Craigslist є інноваційним та корисним ресурсом, репутацію якого, чесно кажучи, забрунили лише тому, що це інтернет-сайт”. Книга “Гіпер-злочин” стверджує, що “чим більше люди спостерігають, тим більше ці широко поширені випадки кіберубивст зникають, як дим у кіберпросторі”.[4] Сюзан Бреннер, професор права та технологій, писала, “чи є кібер-злочином те, що Джон зустрів Мері в Інтернеті, спілкувався з нею та, використовуючи e-mail заманив її на зустріч, де і вбив? Новини часто описують таку поведінку як кібер-убивство або інтернет-убивство. Але чому це не просте убивство? Ми, наприклад, не називаємо убивства замовлені по телефону - теле-убивства, чи поштою - поштові вбивства. Виходить, що це не кіберубивство, а радше реальний злочин, пов’язаний з використанням комп’ютерних технологій”, але вона погодилась, що “можливо існують причини, чому до такої поведінки слід відноситися по іншому і вважати її чимось іншим, ніж звичайний злочин”.[27]

Відомі інтернет-убивства ред.

Наступні особи були заарештовані і/або засуджені за злочини, які, зі ствердження поліції, включали в себе використання таких інтернет-ресурсів як чати, реклами Craigslist для контактування жертв та найму вбивць. Незважаючи на схожі методи встановлення контакту з жертвами, злочини відрізняються своїми мотивами. У наведеному нижче списку смерть жертв могла бути умисною (особливо якщо злочинець є серійним убивцею), або вона також могла бути наслідком пограбування, страхового шахрайства чи сексуального насильства.

  • Роберт Фредерік Гласс. Комп’ютерний аналітик з Північної Кароліни здійснив убивство Шерон Лопатки, яке, очевидно, було за двосторонньою згодою. Вона перенесла катування та була задушена до смерті 16 жовтня 1996 року. Лопатка використала Інтернет, щоб знайти Гласса. Там же вона також рекламувала порнографію. Гласса пізніше було засуджено за добровільне ненавмисне вбивство.[18][28]
  • 1998 року, Кріса Діна,  далекобійника з Індіани, було засуджено до довічного позбавлення волі за вбивство 17-річного Кріса Маркіса з Вермонту. Маркіс влаштував аферу, в якій він видавав себе за 27-річного власника неіснуючого магазину під назвою CB Shack. Він пропонував людям обмінюватися товарами через інтернет. Але коли люди надсилали йому свої товари, Маркіс або не відправляв нічого взамін, або ж відправляв щось старе чи зламане. Жертвою цієї афери став Дін, який сконструював вибухівку з труб та надіслав її Маркісу, цим самим убивши його та поранивши його матір.[29]
  • Убивство Офіра Рахума було наслідком стрілянини 17 січня 2001 року, в ході якої палестинські бойовики з фракції Танзим(ФАТХ) убили 16-річного ізраїльського школяра Офіра Рахума на окраїні міста Раммала. Убивство було сплановано та ініційовано 24-річною жителькою Бір-Набали, співробітницею Організації визволення Палестини Моною Джауд Аваною. Авана з Рахумом вели довгі приватні розмови англійською через програму ICQ, в ході яких вона вдавала з себе єврейську ізраїльську дівчину. Авані вдалося завоювати довіру Рахума й змусити його зустрітися в Єрусалимі, нібито в романтичних цілях. Прибувши на зустріч, вона відвезла хлопця повз митний контроль на територію, контрольовану палестинцями та до відлюдної місцини на окраїні Раммала. Там палестинські терористи розстріляли Рахума з близької відстані.[30][31] Авана при цьому стояла в стороні, спостерігаючи за сценою. Вона була засуджена до довічного позбавлення волі за вбивство.[32][33]
  • Консенсусне вбивство (зі згоди обох сторін) Бернда Юргена Брандеса так званим “Інтернет-канібалом” Арміном Майвесом. Чоловіки познайомилися на вебсайті під назвою The Cannibal Cafe, де люди описували свої фантазії стосовно канібалізму, і де Майвес відкрито оголосив про пошук жертви.[3][34]
  • Джон Едвард Робінсон, відомий у ЗМІ як “Інтернет-рабовласник” та “перший інтернет-серійний вбивця”. Більшість своїх жертв він зустрів у інтернет-чатах. Його було засуджено за вбивство 5-х жінок шляхом нанесення удару по голові тупим предметом.[35][36][37]
  • Едвард Френк Мануель, якого United Press International та інші ЗМІ називали “інтернет-убивця з чатів про самогубство”. Його було заарештовано у січні 2003 року.[38]
  • Ліза М. Монтгомері, вона була очевидно фейковим покупцем собаки в інтернет-чаті, який використала для того, щоб зустрітися з вагітною жінкою і потім вбити її 17 грудня 2004 року, забравши при цьому плід жінки. Монтгомері було засуджено за вбивство 22 жовтня 2007 року; дитина залишилася живою.[39]
  • Хіросі Маеуе, відомий як “вбивця з сайту для самогубців”. За словами статті газети Sydney Morning Herald, він використовував “вебсайти для самогубців, щоб знайти свою жертву”. Хоча він позиціонував себе як того, хто хоче здійснити інтернет-самогубство, при зустрічі зі своїми жертвами, Маеуе душив їх до смерті.[16]
  • Гаррі Френсіс Ньюман, 50-річний чоловік, був засуджений за вбивство 15-річної Карлі Раян у 2007 році. Він представився як “Брендон”, 20-річний музикант та зав’язав інтернет-стосунки через платформу MySpace і VampireFreaks.com. Врешті-решт він заманив Карлі на відлюдний пляж на околиці Порт-Елліот, Південна Австралія, де і вбив дівчину. Під час арешту, в його домі знайшли блокнот з докладною  інформацією про 200 користувачів інтернету. Після арешту та суду над Ньюманом в дію був введений загальнонаціональний законопроєкт “Закон Карлі”. Він передбачав кримінальну відповідальність за вчинки здійснені з використанням транспортних засобів з ціллю підготовки або планування злочину, сексуального контакту з особами віком до 16 років.[40][41]
  • Майкл Джон Андерсон, був засуджений за вбивство Кетрін Олсон в Міннесоті в жовтні 2007 року. Відповідно до статті газети Saint Paul Pioneer Press “19-річний підліток, використовуючи Craigslist, заманив Кетрін Енн Олсон до себе додому, під приводом її фіктивного наймання на роботу нянею, а потім застрелив дівчину зі спини”.[21][42]
  • Бернард Джордж Лемп, 51-річний житель Траутмана, Північна Кароліна. Був засуджений за вбивство та викрадення першого ступеня жінки з містечка Корнеліус в Північній Кароліні. За словами ЗМІ вона “погодилася зустрітися з чоловіком, попередньо познайомившись з ним на Craigslist. Його пізніше звинуватили у вбивстві жінки.[43]
  • Енн-Марі Лінскот, 49-річна жителька Мічигану, була заарештована у січні 2008 року за підбурювання до вбивства, використовуючи Craigslist. Вона запропонувала 5 тис. доларів “тому, хто готовий убити дружину чоловіка, з яким вона зав’язала роман в інтернеті”;[44] у грудні 2009 року Лінскот було визнано винною за замах на вбивство та засуджено до 12 років і семи місяців тюрми.[25]
  • 2008 року Хюгстан Шлікер, 15-річний житель Меси, Аризона, застрелив свого батька, Теда Шлікера. У своєму пості на Myspace, Хюгстан погрожував вчинити самогубство і Тед, хвилюючись за сина, заборонив Хюгстану користуватися інтернетом. Тед також сховав сімейну рушницю. Однак після того, як син прогуляв школу, він знайшов рушницю, заховану в сараї, дочекався батька, і вистрілив йому в потилицю, як тільки чоловік увійшов. Потім Хюгстан намагався вчинити самогубство, але не зміг цього зробити.[45]
  • Крістіан Гротхер, відомий як "перший німецький інтернет-убивця", зізнався у здійсненні двох убивств у 2009 році. За словами статті у Daily Telegraph, він зізнався у "вбивстві жінок, яких він зустрів у чатах".[46][47]
  • Девід Хейс, 21-річний німець, офісний працівник, захопився британкою, 20-річною Джоан Віттон, яка, разом зі своїм хлопцем Метью Пайком, були адміністраторами фан-сайту Advance Wars - Wars Central. Після численних відмов дівчини, Хейс відправився до Великої Британії та зарізав Метью Пайка. Його засудили на довічне позбавлення свободи у травні 2009 року. Пресс-секретар поліції зазначив, що "Хоч це і досить незвична справа, зрозуміло одне: Хайс використовував інтернет для слідкування за Джоаною та Метью. Він, зрештою, довідався, де проживала пара, й іншу інформацію про них, яка допомогла йому здійснити свій план. Нам усім варто усвідомлювати, що саме ми викладаємо в Інтернет".[48][49]
  • Корена Робертс була заарештована у червні 2009 року за нібито убивство 21-річної Хезер Снівелі, яка була на восьмому місяці вагітності, та її плоду, розітнувши живіт жінки. Повідомлялося, що двоє зустрілися через рекламу дитячого одягу, яку Робертс розмістила на Craigslist.[50]
  • У 2009 році Ентоні Паувел, 28-річний студент коледжу ім. Генрі Форда в Детройті, застрелив свою однокурсницю, 20-річну Ейжу Макгоуен, перед тим як застрелитися самому. Паувел страждав від психічної хвороби та використав свій YouTube акаунт для того, щоб знімати відео, у яких він висловлював ненависть до темношкірих жінок та атеїстів. Хлопець став одержимим Макгоуен, почав переслідувати її на YouTube і Facebook. Він вважав, що темношкірі жінки типу Макгоуен були розпустними. Перед убивством, Паувел створював відео із такою назвою як "Темношкірі жінки не заслуговують поваги", чи подібні. Багато таких відео викликали тривогу у глядачів. Користувачі YouTube навіть зверталися до поліції міста Детройт.[51][52][53]
  • Девід Рассел, 20-річний працівник McDonald's, вдавав із себе співака Олівера Сайкса для того, щоб спокусити жінку з Каліфорнії. Перед тим, як зарізати її, Рассел познайомилися з жінкою на Facebook. Йому було присуджено довічне позбавлення волі, після того, як чоловік зізнався у викраденні та намірі вбивства Марікара Бенедікто, 19-річного хлопця, якого він зустрів онлайн у 2010 році.[54]
  • У грудні 2014 року, Брек Бреднар, 14-річний хлопчик з міста Редхіл, району Суррей був убитий 18-річним безробітнім інженер-програмістом Левісом Дайнесом. Підліток зустрів Бреднара на ігровому сайті. Пізніше, хлопчика знайшли убитим, з кількома ножовими ранами на тілі, у квартирі Дайнеса у місті Грейс. Левіса було заарештовано і засуджено на довічне позбавлення волі.

У поп-культурі ред.

Тема інтернет-убивства стала популярною в художній літературі, приклади можна побачити в книгах, теле-шоу, фільмах. У більшості з них вбивцю називають інтернет-убивцею інші персонажі.

Наступні приклади перераховані за датою публікації; три з них передували арешту Джона Едварда Робінсона в 2000 році, якого правоохоронці вважали "першим серійним вбивцею в Інтернеті":[11]

  • У третьому сезоні "Цілком таємно " епізоду "2Shy" монстром тижня був показаний жироїдний мутант на ім'я Вергілій Інканто, який в Інтернеті спокушав жінок із зайвою вагою та вбивав їх, зустрівшись у реальному житті.
  • Другий сезон телесеріалу « Міленіум» показав епізод під назвою «Мікадо» - про серійного вбивцю, що базується на історії про серійного вбивцю Зодіака. Він зв'язувався з людьми в чатах, викрадав їх та потім транслював їх смерть в прямому ефірі через вебкамеру, як тільки лічильник відвідуваності досягне певного числа.
  • У п’ятому сезоні телесеріалу « Криміналісти: мислити як злочинець» було показано два епізоди із участю Інтернет-серійних вбивць. Перший, « Ризикований бізнес», стосувався вбивці, який створив вебсайт, для заохочування підлітків до особливо небезпечної автоасфіксіофілії, що підштовхувало їх до самогубства. Другий, "Інтернет назавжди", - про серійного вбивцю, який встановлює приховані камери у будинках жінок і задушує їх до смерті, поки весь акт транслюється в прямому ефірі в Інтернеті, щоб його "шанувальники" могли бачили.
  • Стренджленд - фільм 1998 року, написаний Ді Снайдером про шизофренічного сексуального садиста, який заманює жертв через Інтернет, змушуючи їх піддаватися стародавнім племінним ритуалам. "Я придумав ідею злочинності в Інтернеті ще до того, як хтось коли-небудь вчинив Інтернет-злочин", - сказав Снайдер.[55]
  • Убивство: Життя на вулиці, поліцейська драмаТелевізійна передача, у травні 1999 року демонструвала багатотижневу сюжетну лінію, в якій персонаж на ім’я Люк Риланд був відомий як "Інтернет-вбивця".
  • Страх крапка ком фільм 2002 року про вбивцю з вебсайту.[56]
  • Гравець у карти (Il cartaio) - фільм 2004 року, знятий в Італії ; написаний Даріо Ардженто. Фільм розповідає історію про жінку-поліцейського з Риму, яка об'єднується з агентом британського Інтерполу для розшуку інтернет-серійного вбивці, який викрадає та вбиває молодих жінок, а потім транслює вбивство за допомогою вебкамери.[57]
  • Той, що не залишає сліду - фільм Sony Pictures 2008 року. В головній ролі Даян Лейн. У фільмі агенту ФБР Дженніфер Марш доручили розшук, здавалося б, не відстежуваного серійного вбивці, який розмістив в Інтернеті відеоматеріали про своїх жертв.[58][59]
  • Завантажити Ненсі фільм 2008 року, в головній ролі Марії Белло. У фільмі нещасна дружина Ненсі Стоквелл вирішує вчинити самогубство, зустрівшись із одним чоловіком по Інтернету і склавши консенсусну угоду на її вбивство..
  • У березні 2015 року, протягом першого тижня показу The Late Late Show with James Corden, ведучий Джеймс Корден перерахував кілька десятків способів зв’язатись із шоу через соціальні мережі. Список розпочався з "Слідкуйте за мною у Twitter, лайкніть мене у Facebook, ..." і закінчився "або вбийте мене на Craigslist ".
  • Документально-драматичний епізод телевізійного серіалу "Американський монстр " під назвою: Вбивця з Craigslist вийшов у світ у вересні 2017 року. Епізод розповідає про онлайн-серійного вбивцю Річарда Біслі, який спонукав кількох чоловіків до смерті.[60][61]

Дивитися також ред.

Список літератури ред.

  1. ↑ Psychiatric mental health nursing, Katherine M. Fortinash, Patricia A. Holoday-Worret, 2007 - Page 509, definition: "Internet Homicide: Luring a person from a chat room to an actual meeting. Can turn deadly."
  2. ↑ а б http://www.napavalley.edu/Projects/189/Chapter_022_4th_ed__handout.pdf[недоступне посилання з 01.05.2017] Napa Valley College teaching text: Chapter 22, definition: "Internet Homicide: Luring a person from a chat room to an actual meeting. May turn deadly."
  3. ↑ а б в Killers on the Web: True Stories of Internet Cannibals, Murderers and Sex Criminals by Christopher Berry-Dee and Steven Morris, John Blake Publishing, 2006. ISBN 978-1-84454-188-1
  4. ↑ а б в McGuire, Michael (2007). Hypercrime: the new geometry of harm. Routledge. ISBN 9781904385530.
  5. ↑ Criminal Profiling: An Introduction to Behavioral Evidence Analysis by Brent E. Turvey, 2008 ("... the Internet enables offenders to gain control of their victims.")
  6. ↑ Holmes and Holmes, Contemporary, p. 1
  7. ↑ Burkhalter Chmelir, Sandra (2003). Serial Killers. У Robert Kastenbaum (ред.). Macmillan Encyclopedia of Death and Dying. Т. 2. New York, New York: Macmillan Reference USA/Thomson/Gale. с. 1. Архів оригіналу за 3 травня 2009.
  8. ↑ Greig, Charlotte (2005). Evil Serial Killers: In the Minds of Monsters. New York: Barnes & Noble. p. 194.
  9. ↑ Cyberstalking: Harassment in the Internet Age and How to Protect Your Family by Paul Bocj, Praeger Publishers, 2004
  10. ↑ Godwin, Maurice (Summer 2005). CyberMurder.com. Web Mystery Magazine. Архів оригіналу за 3 січня 2013. Процитовано 10 червня 2009.
  11. ↑ а б Bistate task force thinks it has USA's first Internet serial killer - L.E.N. Vol. XXVI, No. 536. John Jay College of Criminal Justice/CUNY. 30 червня 2000. Архів оригіналу за 3 травня 2009. Процитовано 24 квітня 2009. John Robinson posed first as a kindly philanthropist eager to help troubled young women out of poverty, then as "Slavemaster," a sadomasochist seeking like-minded partners. Now, investigators assigned to a Kansas-Missouri task force believe they may have in custody the nation's first documented serial killer to use the Internet as a means of luring victims.
  12. ↑ Clues from killers: serial murder and crime scene messages. Dirk Cameron Gibson, 2004
  13. ↑ Williams, Pete (3 лютого 2006). MySpace, Facebook attract online predators. NBC News. Архів оригіналу за 18 червня 2018. Процитовано 8 грудня 2006.
  14. ↑ Burt, David (16 березня 2009). Playstation Pedophiles. Filtering Facts. Архів оригіналу за 5 квітня 2009. Процитовано 16 березня 2009. [G]aming consoles such as PlayStation, Wii, and Xbox have become Internet-enabled, interactive devices. This provides an opportunity for pedophiles to befriend and groom minors.
  15. ↑ Psychiatric Mental Health Nursing, Katherine M. Fortinash and Patricia A. Holoday-Worret, 2007 - Page 509, definition: "Internet Homicide: Luring a person from a chat room to an actual meeting. Can turn deadly."
  16. ↑ а б Suicide websites an aid to murder. Sydney Morning Herald. 12 серпня 2005. Архів оригіналу за 3 травня 2009. Процитовано 23 квітня 2009.
  17. ↑ Law Center: Couple allegedly showed off kidnapped baby; Dad united with daughter. [CNN]. 20 грудня 2004. Архів оригіналу за 5 листопада 2012. Процитовано 27 квітня 2009. [Montgomery], using a fictitious name, contacted Stinnett on Wednesday through an Internet chat room about looking at rat terriers the Stinnetts sold over the Internet. [...] The Internet chat room "Ratter Chatter," a haven for rat terrier lovers in cyberspace, was overwhelmed with responses from its users, many of whom indicated they knew both the victim and suspect in the case.
  18. ↑ а б FoRK Archive: Networking With Stranger Was Fatal. www.xent.com. Архів оригіналу за 8 квітня 2022. Процитовано 23 квітня 2020.
  19. ↑ Nigel Bunyan (30 травня 2004). Boy used chat room to get himself killed. Sydney Morning Herald. Архів оригіналу за 29 квітня 2009. Процитовано 26 квітня 2009.
  20. ↑ Bovsun, Mara (5 квітня 2009). Lonely Hearts Murderer'. New York Daily News. Архів оригіналу за 9 квітня 2009. Процитовано 22 квітня 2009. Long before there was a craigslist or dot-com dating, there were places where men and women who were too shy or busy to meet face to face could find romance. Calling themselves "matrimonial bureaus," these organizations were known mostly as the "lonely hearts clubs," and they flourished through the middle of the 20th century. [...] (The article is a sidebar to a story about Philip Markoff, a "Craigslist killer" and it describes the murders committed in 1931 by Harry F. Powers, the so-called "Matrimonial Bureau Murderer," also known as "The West Virginia Bluebeard" and "The Butcher of Clarksburg.")
  21. ↑ а б в Craigslist Killer Michael John Anderson. New York Daily News. 2 квітня 2009. Архів оригіналу за 6 квітня 2009. Процитовано 21 квітня 2009. April 2, 2009: New York Daily News refers to Michael John Anderson as "Craigslist Killer."
  22. ↑ а б Alleged Craigslist Killer: 'Cash for Story'. The Advocate. 30 березня 2009. Архів оригіналу за 3 квітня 2009. Процитовано 21 квітня 2009. March 30, 2009: The Advocate refers to John Katehis as "Craigslist Killer."
  23. ↑ а б Ford, Beverly; Pearson, Erica; Kennedy, Helen (20 квітня 2009). Cops have Philip Markoff, suspected 'Craigslist Killer' of model Julissa Brisman, in custody. New York Daily News. Архів оригіналу за 21 квітня 2009. Процитовано 21 квітня 2009. Suspected "Craigslist killer" may have robbed his victims to pay off gambling debts.
  24. ↑ Craigslist killings: Police say suspect Michael John Anderson left a trail of evidence. New York: Saint Paul Pioneer Press. 31 жовтня 2007. Архів оригіналу за 6 квітня 2009. Процитовано 23 квітня 2009.
  25. ↑ а б Caught up in a violent Web. Boston Herald. 19 квітня 2009. Архів оригіналу за 24 квітня 2009. Процитовано 23 квітня 2009. Law enforcement officials warn that the slaying of Julissa Brisman is far from the only violent crime linked to Craigslist.
  26. ↑ the original. Архів оригіналу за 12 жовтня 2007. archived from the original. Архів оригіналу за 21 квітня 2009. Процитовано 27 квітня 2009.
  27. ↑ Brenner, Susan W. (Fall 2004). Cybercrime Metrics: Old Wine, New Bottles? (PDF). Virginia Journal of Law & Technology. University of Virginia. 9 (13). Архів оригіналу (PDF) за 23 березня 2021. Процитовано 23 квітня 2020.
  28. ↑ Internet Assisted Suicide: The Story of Sharon Lopata by Rachael Bell, at CrimeLibrary.com. Архів оригіналу за 6 квітня 2003. Процитовано 27 квітня 2009. [Шаблон:Webarchive:помилка: Перевірте аргументи |url= value. Порожньо.]
  29. ↑ Murder By Internet. Wired. Архів оригіналу за 26 березня 2014. Процитовано 23 квітня 2020.
  30. ↑ Hershman, Tania (19 січня 2001). Israel's 'First Internet Murder'. Wired. Архів оригіналу за 25 жовтня 2012.
  31. ↑ The Murder of Ofir Rahum. Архів оригіналу за 22 жовтня 2007. Процитовано 12 листопада 2013.
  32. ↑ אמנה מונא הורשעה בגרימת מותו של אופיר רחום. ynet. 21 жовтня 2003. Архів оригіналу за 14 жовтня 2020. Процитовано 23 квітня 2020.
  33. ↑ מאסר עולם לאמנה מונא על רצח הנער אופיר רחום. ynet. 6 листопада 2003. Архів оригіналу за 8 вересня 2020. Процитовано 23 квітня 2020.
  34. ↑ The Man Who Ate His Lover. Body Shock (Channel 4 TV, UK).
  35. ↑ 'Internet Slave Master' by John Glatt, 2001, St. Martin's Paperbacks. ISBN 0-312-97927-4
  36. ↑ 'Anyone You Want Me to Be: A True Story of Sex and Death on the Internet' by John Douglas and Stephen Singular.
  37. ↑ Gribben, Mark. "John E. Robinson, Sr.: The Slavemaster". Crime Library. truTV.
  38. ↑ Internet suicide chat room killer held. United Press International. 10 січня 2003. Процитовано 23 квітня 2009.[недоступне посилання з 01.02.2019]
  39. ↑ Husband of accused 'womb robber' believed baby was hers. London: Daily Mail. 22 грудня 2004. Архів оригіналу за 3 травня 2009. Процитовано 23 квітня 2009.
  40. ↑ Extraordinary scenes at start of Carly Ryan murder trial - The Advertiser. Архів оригіналу за 12 жовтня 2019. Процитовано 23 квітня 2020.
  41. ↑ Mother of murdered teen Carly Ryan still fighting online predators - Sydney Morning Herald. Архів оригіналу за 30 червня 2020. Процитовано 23 квітня 2020.
  42. ↑ Craigslist Killer Michael John Anderson. Saint Paul Pioneer Press. 31 жовтня 2007. Процитовано 23 квітня 2009. The 19-year-old Savage man used Craigslist to lure Katherine Ann Olson to his home for a fictitious baby-sitting job, then shot her in the back, according to the criminal complaint filed Tuesday.
  43. ↑ Warrants detail how murder victim, suspect met online, after e-mailing, they set up a meeting in person, documents say. Charlotte Observer. 22 березня 2008. Архів оригіналу за 18 жовтня 2012. Процитовано 23 квітня 2009.
  44. ↑ California Woman Targeted For Murder On Craigslist. WJZ. 26 січня 2008. Архів оригіналу за 3 травня 2009. Процитовано 23 квітня 2009. Craigslist has gained some level of notoriety for ads posted by prostitutes and the killing of a Minnesota woman last year who responded to an ad for a baby sitter. However, authorities and company officials say the murder-for-hire scheme appears to be the first of its kind.
  45. ↑ Archived copy. Архів оригіналу за 14 червня 2011. Процитовано 7 липня 2010.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  46. ↑ 'Germany's First Internet Killer,' Christian G, Admits Murdering Women He Met Online. Huffington Post. 15 січня 2009. Архів оригіналу за 5 березня 2009. Процитовано 23 квітня 2009.
  47. ↑ 'Internet killer' admits murdering women he met in online chat rooms. London Telegraph. 15 січня 2009. Архів оригіналу за 5 травня 2009. Процитовано 23 квітня 2009.
  48. ↑ Police warn of internet danger after office worker jailed for life for murder. Daily Telegraph. London. 11 травня 2009. Архів оригіналу за 26 травня 2009. Процитовано 13 травня 2009.
  49. ↑ Web murderer given life sentence. BBC News. 11 травня 2009. Архів оригіналу за 22 травня 2009. Процитовано 13 травня 2009.
  50. ↑ USA Today. 13 серпня 2010 https://web.archive.org/web/20090610224303/http://blogs.usatoday.com/ondeadline/2009/06/ore-woman-accused-of-killing-mothertobe-baby-cut-from-womb.html. Архів оригіналу за 10 червня 2009. {{cite news}}: Пропущений або порожній |title= (довідка)
  51. ↑ Butiwantcake (28 квітня 2009). The Murder of Asia McGowan. BlogHer. Архів оригіналу за 22 березня 2014. Процитовано 11 квітня 2014.
  52. ↑ Monday (13 квітня 2009). YouTube Facebook Murder: Black Woman Slaughtered by Crazed Fellow YouTuber and Facebook Stalker-Detroit Police Ignored Warnings by YouTubers. What About Our Daughters. Архів оригіналу за 29 травня 2010. Процитовано 11 квітня 2014.
  53. ↑ Asia McGowan (20) was shot and killed in a murder-suicide. MyDeathSpace.com. Архів оригіналу за 8 квітня 2022. Процитовано 11 квітня 2014.
  54. ↑ UK Man Impersonates BMTH's Oliver Sykes, Jailed for Attempted Murder of California Woman. SMNnews.com. 5 жовтня 2011. Архів оригіналу за 16 липня 2015. Процитовано 11 квітня 2014.
  55. ↑ Strangeland: Disciple Casting Call. Deesnider.com. Архів оригіналу за 13 квітня 2014. Процитовано 11 квітня 2014.
  56. ↑ "It looks like it's going to be a cheesy, senseless 'Internet killer' flick, when in reality 'Feardotcom' is a very cinematic, smart, only slightly senseless 'Internet killer' flick." Archived copy. Архів оригіналу за 3 травня 2009. Процитовано 27 квітня 2009.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  57. ↑ https://www.imdb.com/title/tt0330691/plotsummary [Архівовано 8 квітня 2022 у Wayback Machine.] Plot summary for Il cartaio (2004) at IMDb.
  58. ↑ Untraceable | Sony Pictures. www.sonypictures.com. Архів оригіналу за 6 вересня 2020. Процитовано 23 квітня 2020.
  59. ↑ Archived copy. Архів оригіналу за 4 травня 2009. Процитовано 27 квітня 2009.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) The idea of the internet killer has been done before (Feardotcom, The Card Player)
  60. ↑ The Craigslist Killer | American Monster. www.investigationdiscovery.com (en-us) . Discovery Communications, LLC. 3 вересня 2017. Архів оригіналу за 30 вересня 2018. Процитовано 29 вересня 2018.
  61. ↑ American Monster The Craigslist Killer (TV Episode 2017) - IMDb. IMDb.com Incorporated. 3 вересня 2017. Архів оригіналу за 8 квітня 2022. Процитовано 29 вересня 2018.

Подальше читання ред.

  • Max Linsky (24 серпня 2013). The Longform Guide to Craigslist Crime. Slate.
На цю статтю не посилаються інші статті Вікіпедії.
Будь ласка розставте посилання відповідно до прийнятих рекомендацій.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Інтернет-убивство&oldid=41959548