Відкрити головне меню

Іловайський Григорій Дмитрович (23 вересня 1778 — 17 липня 1847) — генерал-майор. Учасник Російсько-турецької війни, франко-російської війни 1812 року.

Іловайський Григорій Дмитрович
Ilovaisky 9 Grigory Dmitrievich.jpg
Народження 23 вересня 1778(1778-09-23)
Смерть 17 липня 1847(1847-07-17) (68 років)
Рід військ козачі війська
Роки служби 17871827
Звання Imperial Russian Army MajGen 1917 h.png Генерал-майор
Війни / битви Російсько-турецька війна (1787—1792), Франко-російська війна 1812, Війна четвертої коаліції, Війна шостої коаліції
Відносини син: Іловайський Іван Григорович
Нагороди
орден Святого Георгія IV ступеня Георгіївська зброя

Зміст

БіографіяРедагувати

З дворян Війська Донського. Брат В. Д. Іловайського. На службу записаний козаком 5 січня 1787 року, 15 травня 1788 року йому присвоїли чин сотника. У 17881790 роках брав участь у бойових діях з турками під Очаковим, Каушанах, Бендерами, Кілією, Ізмаїлом. У 1801 році брав участь у поході до Оренбурга. У кампаніях з французами 1806–1807 років відзначився в багатьох боях: під Пройсіш-Ейлау (де був поранений), Аленштейном, Гутштадтом, Гейльсбергом. Чин полковника отримав 11 січня 1810 року. У війні 1812 року брав участь в боях під Мединь, де розбив польський загін генерала Тишкевича. Потім брав участь у полоненні бригади генерала Ожеро біля Ляхова, в боях за Оршу, Вільно. У закордонних походах російської армії воював під Данцигом. 18 липня 1813 року призначений у генерал-майори. Після закінчення військових дій служив на Дону неодмінним членом військової канцелярії. У 1827 році вийшов у відставку. За свою доброчинну службу отримав землі в районі Харцизька.

Помер 17 липня 1847 року. Похований на кладовищі при підземній церкві пр. Антонія і Феодосія Святогірської лаври.[1]

МеценатРедагувати

Після відновлення в 1844 році Святогірського монастиря Григорій Іловайський виділив частину зі свого капіталу на будівництво дзвіниці Покровської церкви. У 1847 році під його керівництвом були проведені роботи з розчищення входу до церкви преподобних Антонія і Феодосія, було відведено місце для будівництва родової усипальниці. Григорій Іловайський став не тільки засновником родової усипальниці, а й засновником нового звичаю поховання при Святогірській лаврі всіх тих людей, хто якимось чином був пов'язаний зі Святогірською лаврою .[2]

НагородиРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Усыпальница рода Иловайских XIX в. и другие захоронения XIX в.
  2. Т. Литвинова. Харьковские меценаты. // Райский уголок. — 2000, № 1, с. 10 — 11

ПосиланняРедагувати