Іка́р (грец. Ίκαρος) — у давньогрецькій міфології син Дедала й рабині Навкрати, відомий своєю незвичайною смертю.

Ікар
дав.-гр. Ἴκαρος
Anthony van Dyck - Daedalus and Icarus - Google Art Project.jpg
Антоніс ван Дейк. Дедал та Ікар (1615-1625)
Стать чоловіча
Божество в давньогрецька міфологія
Батько Дедал[1]
Мати Навкратаd
Місце поховання: Ікарія

CMNS: Ікар на Вікісховищі
Шарль Поль Ландон. Дедал та Ікар. !799 рік.

Щоб урятуватися з острова Крит від розлюченого Міноса, геніальний майстер Дедал зробив для себе й сина крила, скріплені воском, і радив синові не підніматися при польоті занадто високо. Ікар не послухався й наблизився занадто близько до Сонця, промені якого розтопили віск, і Ікар потонув[2] недалеко від острова Самос у морі, що й одержало в цій частині назва Ікарійського моря[3]. Його тіло, прибите хвилями до берега, було поховано Гераклом на маленькому острівці Доліха, названому його іменем Ікарія[4].

Прадавні думали, що у формі міфу про Ікара зберігся спогад про винахід косих вітрил (за поширеною інтерпретацією, Дедал і Ікар врятувалися із Криту просто на кораблі; до цього винаходу користалися тільки прямими вітрилами). Ікар під час плавання впав з корабля в море і потонув[5].

Міф про Ікара проілюстрований у числі іншого на рельєфах вілли Альбані в Римі й на одній з картин на стінах у Помпеях. Мотиви міфу зустрічаються в живописі (Я. Тінторетто, X. Боль, П. П. Рубенс, Шарль Лебрен), літературі (Й. В. Ґете, В. Брюсов), музиці (І. Маркевич, П. Санкан, Б. Сегін).

Ікар, Конкорд і брати Райт на ювілейному поштовому блоці, Угорщина, 1978 р.

ПриміткиРедагувати

  1. Любкер Ф. Daedalus // Реальный словарь классических древностей по Любкеру / под ред. Ф. Ф. Зелинский, А. И. Георгиевский, М. С. Куторга и др. — Санкт-Петербург: Общество классической филологии и педагогики, 1885. — С. 369.
  2. Овидий. Наука любви II 45-96; Метаморфозы VIII 211—235; Сенека. Эдип 892—908
  3. Псевдо-Аполлодор. Мифологическая библиотека II 6, 3; Э I 12-13
  4. Павсаний. Описание Эллады IX 11, 5; Страбон. География XIV 1, 19 (стр.639)
  5. Палефат. О невероятном 12; Диодор Сицилийский. Историческая библиотека IV 77, 6; Павсаний. Описание Эллады IX 11, 5

ЛітератураРедагувати