Ізабелла Валуа (герцогиня Бурбона)

Ізабелла Французька (фр. Isabelle de France) або Ізабелла де Валуа (фр. Isabelle de Valois; 1313 — 26 липня 1383) — донька Карла Валуа і його третьої дружини Матільди де Шатільон[2] . Дружина П'єра де Бурбона .

Ізабелла Валуа
фр. Isabelle de Valois
Народилася 1313
Померла 26 липня 1383
Париж, Королівство Франція
Країна  Франція
Діяльність аристократка
Знання мов французька
Титул герцогиня[d] і принцеса
Рід Валуа
Батько Карл Валуа
Мати Матильда де Шатільйон
Брати, сестри Бланка Валуа, Катерина II, Marie of Valois, Duchess of Calabriad, Isabelle of Valois, Duchess of Brittanyd, Жанна Валуа (графиня Ено), Маргарита Валуа, Joan of Valois, Countess of Beaumontd, Charles II, Count of Alençond, Філіп VI і Людовик II (граф Шартру)
У шлюбі з П'єр I (герцог Бурбон)
Діти Bonne of Bourbond, Бланка Бурбонська, Людовик II де Бурбон, Жанна де Бурбон, Margaret of Bourbon, Lady of Albretd, Marie de Bourbond і Catherine de Bourbond[1]

Шлюб та діти ред.

 
Ізабелла де Валуа у старості

25 січня 1336 року Ізабелла вийшла заміж за П'єра де Бурбона[2], сина Людовика де Бурбона та Марії д'Авен .

У шлюбі народився один син, Людовик II та сім доньок:

Чоловік Ізабелли Валуа загинув у битві при Пуатьє в 1356 році[3], а Ізабелла більше не виходила заміж. Її дворецьким був Жан Соньє, лицар, лорд Турі-он-Аброн, радник і камергер короля, бейлі Сен-П'єр-ле-Мутьє[4]. Після смерті чоловіка син Ізабелли Людовик став герцогом Бурбона. У тому року 1356 року Ізабелла влаштувала шлюб дочки Жанни з Карлом V Мудрим; тоді він був ще дофіном Франції, а Жанна стала дофіною Франції.

Після смерті чоловіка Ізабелла де Валуа пішла до монастиря. Вона померла у 1383 році у віці близько сімдесяти років, переживши чоловіка на 27 років.

Родовід ред.

Примітки ред.

  1. Lundy D. R. The Peerage
  2. а б в г д е Joni M. Hand, Women, Manuscripts and Identity in Northern Europe, 1350—1550, (Ashgate Publishing, 2013), 217.
  3. David Nicolle, Poitiers 1356: The Capture of a King, (Osprey, 2004), 24.
  4. Abbé Jacques-François Baudiau, Le Morvand, Nevers, 1865, 3e éd. Guénégaud, Paris, 1965, 3 vol., t.II, P..