Іванов Сергій Петрович

радянський та український актор

Сергі́й Петрович Іванов (нар. 22 травня 1951, Київ, Українська РСР — пом. 15 січня 2000, Київ, Україна) — радянський і український кіноактор, член Національної спілки кінематографістів України. Заслужений артист України (1992). Народний артист України (1998).

Іванов Сергій Петрович
Зображення
Народився 22 травня 1951(1951-05-22)
Київ, СРСР
Помер 15 січня 2000(2000-01-15) (48 років)
Київ, Україна
  • гострий інфаркт міокарда
  • Поховання Байкове кладовище
    Громадянство Flag of the Soviet Union.svg СРСР
    Flag of Ukraine.svg Україна
    Діяльність актор, кінорежисер
    Alma mater Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого
    Роки діяльності 19722000
    IMDb nm0412079
    Нагороди та премії
    Заслужений артист України Народний артист України

    CMNS: Іванов Сергій Петрович у Вікісховищі

    БіографіяРедагувати

    Народився 22 травня 1951 у Києві в сім'ї науковців і митців. Його батько — український поет і філолог Іванов Петро Федорович (1921—1997), мати — Іванова (Жовтобрюх) Жанетта Михайлівна (1928—1993) була вченим-хіміком, дідусь  — Жовтобрюх Михайло Андрійович був українським мовознавцем, сестра, що народилася на 13 років пізніше за Сергія, Леся Піша (Іванова) стала художницею.[1]

    Після закінчення київської 92-ї школи імені Івана Франка (в якій його бабуся Марія Іванівна Жовтобрюх викладала математику), вступив до Театрального інституту імені Карпенка-Карого. Був пластичний і чудово декламував вірші.

    Кінорежисери примітили талановитого актора на третьому курсі, і до кінця навчання за його плечима було вже кілька ролей. У 1972 році закінчив інститут, і був запрошений Леонідом Биковим в картину «В бій ідуть лише старі». А сталося це так. Биков зустрів Іванова на прохідній кіностудії і запропонував почитати сценарій. «Я уже прочитав, — відповів актор. — Буду грати». «Кого?» — здивувався Биков. «Кузнєчика!!!» Биков жартував потім, що взяв Іванова на цю роль через його молодечу зухвалість.[2]

    Режисер Леонід Биков зізнавався, що фільм про небо і льотчиків — його дитяча мрія. І льотчик на прізвисько «Кузнєчик» — це він сам у молодості. Іванов блискуче зіграв довірену йому роль. Цей фільм зробив молодого актора знаменитим на всю країну.

    Ставши з 1972 року актором Київської кіностудії імені Олександра Довженка, Сергій Іванов дуже багато знімався в кіно саме в 70-ті: музична комедія «Ар-хі-ме-ди!», телесеріал «Народжена революцією» (роль Афіногена Полюгаєва), комедія «Дачна поїздка сержанта Цибулі», героїчна драма «Ати-бати, йшли солдати…» та багато інших.

    Його герої, як правило, — чарівні молоді люди з наносною серйозністю, які все ще залишаються дітьми. Однією з найкращих робіт актора стала роль Ларіосика у драмі Володимира Басова «Дні Турбіних», знятій за творами Михайла Булгакова.

    З розпадом СРСР розвалилися республіканські кіностудії. У Києві практично ніхто не знімався, актори спивалися, емігрували, вмирали… Сергій Іванов спочатку теж зневірився, але потім зібрався і вирішив діяти — у 1991 році сам поставив фільм «Медовий місяць», організував і очолив студію «Панорама», став біля витоків кінофестивалю «Молодість». Вів на телебаченні цикл передач «Наші за кордоном». Пробував писати вірші.

    У кінці 90-х Іванов започаткував на телебаченні новий проект — серіал про замки Західної України, але встиг зняти тільки першу серію.

    Сергій Іванов був терміново госпіталізований, коли йому стало зле, а згодом лікарі повідомили рідним: «Здало серце, інфаркт».

     
    Могила Сергія Іванова

    Помер 15 січня 2000 року в Києві, залишивши дружину Ларису і донечку Марію (н.1987). Похований 17 січня на Байковому кладовищі (ділянка № 49а).

    ФільмографіяРедагувати

    Знявся у фільмах:

    НагородиРедагувати

    Громадська роботаРедагувати

    Був президентом Молодіжного інтернаціонального клубу мистецтв «Панорама»

    ПриміткиРедагувати

    1. І. Гордійчук. Лариса Піша//День.2015. 09.10
    2. на рос.:" В.Аронова". Лариса Пиша: «Свою роль Кузнечика брат любил меньше всего» //Газета по-киевски, 2006№60, март.

    ДжерелаРедагувати

    ПосиланняРедагувати