Ємінник Марк Мойсейович
Марк Мойсейович Ємінник, уроджений Рехтер (7 грудня 1901, Одеса — 1954) — радянський український правознавець, спеціаліст в галузі кримінального права.
| Ємінник Марк Мойсейович | |
|---|---|
 | |
| Народився |
7 грудня 1901 Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія |
| Помер | 1954 |
| Країна |
.svg){kind=small} СРСР |
| Alma mater | ХІНГ |
| Галузь | кримінальне право |
| Заклад | Всеукраїнський комуністичний інститут радянського будівництва та права |
| Вчене звання | доцент |
| Партія | КПРС |
Служив у РСЧА. На початку 1920-х років вступив до Комуністичної партії. З другої половини 1920-х років працював у Харківському інституті народного господарства, де деякий час очолював юридичний факультет. Після реорганізації вишу в 1930 році працював в Харківському інституті радянського будівництва і права, де в 1931—1932 роках був директором і в 1931—1934 — завідувачем кафедри кримінального права.
З 1933 року був суддею Верховного Суду Української РСР, а в 1934—1936 роках — помічником прокурора Української РСР. Був двічі репресований — у 1938 році він був засуджений на 8 років позбавлення волі та в 1949 році висланий на поселення. У 1956 році був посмертно повністю реабілітований.
Життєпис ред.
Марк Рехтер народився 7 грудня 1901 року в Одесі[1]. Його батько помер, коли синові було два роки. Внаслідок цього він виховувався у свого дядька, який жив в іншому місті. Його мати продовжувала жити в Одесі, і після повернення до неї Марк екстерном склав іспити за програмами початкової та середньої школи[2]. Після цього, в 1917 році[3] він почав викладати для учнів молодших та середніх класів[2] сільської школи[3]. У революційні роки Марк Рехтер змінив прізвище на Єміннік. Прізвище Рехтер на російську мову перекладалося як «правильний», а давньоєврейською мовою це слово звучало як «ємінні»[2].
За різними даними почав службу в Червоній армії у 1919[2] або 1920 році. Під час служби вступив до більшовицької партії. Демобілізувався в 1922 році, до цього моменту служив в Харкові[3], де і залишився працювати після демобілізації. Спочатку працював у Центральному Комітеті Комуністичної партії (більшовиків) України, а потім у Головному політико-просвітницькому комітеті Народного комісаріату освіти Української РСР[2]. Одночасно з цим здобував юридичну освіту в Харківському інституті народного господарства[3].
У 1924 в рамках політиці «чистки партійних рядів» Ємінник був виключений з Комуністичної партії через участь в «троцькістській опозиції». Однак дане твердження було спростовано і вже в 1925 році він був відновлений в партії[3]. У тому ж році Марк Еміннік закінчив правовий факультет Харківського інституту народного господарства і вступив до нього ж в аспірантура. Поєднував навчання в аспірантурі з практичною роботою, був народним слідчим в окружній прокуратурі[4][1]. У 1928 році Еміннік закінчив аспірантуру і був прийнятий на посаду асистента кафедри кримінального права в цьому ж виші. Потім він був підвищений до доцента, а ще через якийсь час став деканом всього юридичного факультету[2]. Мав вчене звання доцента[5]. Академік Ю. С. Шемшученко також вказував на те, що перед тим як очолити факультет Ємінник захистив кандидатську дисертацію[1].
У липні 1930 року Харківський інститут народного господарства був реорганізований в Харківський інститут радянського будівництва і права[6] і в кінці того ж року Ємінник став заступником директора з навчальної частини в новоствореному інституті[3]. У 1931 році він став директором Харківського інституту радянського будівництва та права[6]. У тому ж році Ємінник зайняв ще одну посаду у виші — завідувача кафедри кримінального права, читав лекції з загальної частини кримінального права[7]. Залишався директором вишу до 1932 року, а до 1934 — продовжував очолювати кафедру кримінального права[8][9].
Хоча посаду директора інституту М. М. Ємінник обіймав менше одного року, проте за час навчання та роботи в інституті він залишив про себе добру пам'ять. Соратники характеризували його як людину високоерудовану, енергійну і цілеспрямовану, яка не боїться жодних труднощів.— І. С. Ніколаєв[3]
У середині 1933 року Марк Мойсейович був включений до числа суддів Верховного Суду Української РСР, а 1934 переїхав до Київ і протягом наступних двох років очолював кримінальну колегію цієї судової інстанції. У 1936 році став помічником прокурора Української РСР[4][2][1].
У 1938 році Ємінник був заарештований за так званою «справою юристів» (також зустрічається назва-справа « правовиків»[10]), яку Ю. С. Шемшученко називав « сфальсифікованою органами НКВС». У провину Єміннику ставилося нібито створення «протроцкістської терористичної організації»[4]. Також, спираючись на те, що Ємінник поміняв своє справжнє прізвище і читав книги давньоєврейською мовою, слідство безуспішно намагалося довести його причетність до сіоністського руху[2]. Разом з ним обвинуваченими у даній справі були колишній нарком юстиції Української РСР Х. П. Радченко і суддя Верховного Суду Української РСР С. М. Прушицький[11]. Всі троє подавали скарги на те, що слідство використовує протизаконні методи, але скарги так і не були взяті до уваги. Згодом, за застосування протизаконних методів, був розстріляний слідчий, який допитував Ємінника. Коли справа розглядалася судом, то він відмовився від її розгляду через неможливість перевірки доказів, і справа була направлена до Особливої наради при НКВС СРСР[12]. В результаті Марк Ємінник був засуджений до 8 років позбавлення волі[1][4].
Ємінник відбув весь термін покарання. Після звільнення оселився в Ярославлі, де працював юрисконсультом. Проте вже через два роки після звільнення стосовно Марка Мойсейовича знову почалося кримінальне переслідування. Цього разу його звинуватили у порушенні статей 587 і 5811 Кримінального кодексу РРФСР. У матеріалах кримінальної справи не було доказів, які вказували б на вину Ємінника. Сам обвинувачений також своєї провини не визнав[13]. Проте, вже 26 січня 1949 року Особлива нарада при МДБ СРСР постановило вислати його на поселення[14][1].
У вересні 1953 року він написав листа Генеральному прокурору СРСР Роману Руденку, з яким був раніше знайомий. До того моменту, Ємінник був уже важко хворий. У цьому листі він просив Руденка «ретельно і об'єктивно оцінити матеріали розслідування» і стверджував про свою невинність[13]. Помер у 1954 році перебуваючи на поселенні. Точне місце смерті Марка Емінніка невідоме[1]. У 1956 році Київський військовий трибунал скасував обидва обвинувальні акти (1939 і 1948 років) щодо Марка Мойсейовича Ємінника[13].
Примітки ред.
- ↑ а б в г д е ж Шемшученко, 2017, с. 198.
- ↑ а б в г д е ж и Шемшученко, 1993, с. 78.
- ↑ а б в г д е ж Николаев, 2004, с. 114.
- ↑ а б в г Шемшученко, 1999, с. 418—419.
- ↑ Тацій, Битяк, Гетьман, 2014, с. 341.
- ↑ а б Тацій, Битяк, Гетьман, 2014, с. 35.
- ↑ Тацій, Битяк, Гетьман, 2014, с. 341—342.
- ↑ Бажанов, Сташис, 2015, с. 27—28.
- ↑ Тацій, Битяк, Гетьман, 2014, с. 35, 341—342.
- ↑ Шемшученко, 1993, с. 76.
- ↑ Шемшученко, 1993, с. 76—77.
- ↑ Шемшученко, 1993, с. 80.
- ↑ а б в Шемшученко, 1993, с. 79.
- ↑ Шемшученко, 1999, с. 419.
Література ред.
- Шемшученко Ю. С. Глава III. Репрессированные юристы // Жертвы репрессий / Институт государства и права им. В. М. Корецкого, Академия наук Украины, Союз юристів України; отв. ред. Ю. С. Шемшученко. — Киев : Юринформ, 1993. — С. 75—92.
- Шемшученко Ю. С. Єміннік (Рехтер) Марк Мойсейович // Юридична енциклопедія / Редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова) та ін. — Київ : «Юридична думка», 1999. — Т. 2: Д — Й. — С. 418—419. — ISBN 967-7492-02-8.
- Николаев И. С. Еминник Марк Моисеевич // Служение Отечеству и долгу: Очерки о жизни и деятельности ректоров харьк. вузов (1805—2004 гг.) / Под общ. ред.: В. И. Астаховой, Е. В. Астаховой; [Редкол.: В. И. Астахова, Е. В. Астахова и др.] — Харьков : Изд-во НУА: Золотые страницы, 2004. — С. 114. — ISBN 966-8558-08-1.
- Бажанов М. И., Сташис В. В. Очерк истории кафедры уголовного права Харьковского юридического института за 50 лет (1920—1970 гг.) // Вибрані праці / В. В. Сташис ; [укад.: В. Я. Тацій, В. І. Борисов, Л. М. Демидова ; відп. ред. В. Я. Тацій]. — Харків : Право, 2015. — С. 26—111. — ISBN 978-966-458-893-2.
- Шемшученко Ю. С. Єміннік (Рехтер) Марк Мойсейович // Велика українська юридична енциклопедія / Нац. акад. прав. наук України, Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, Нац. юрид. ун-т ім. Ярослава Мудрого; редкол.: В. Я. Тацій (голова), В. І. Борисов (заст. голови) та ін. — Харків : Право, 2017. — Т. 17: Кримінальне право. — С. 198. — ISBN 978-966-937-261-1.
- Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого 1804—2014 / редкол.: В. Я. Тацій (голов. ред.), Ю. П. Битяк, А. П. Гетьман. — Харків : Право, 2014. — 616 с. — ISBN 978-966-458-702-7.