Відкрити головне меню

Прокуратура України

єдина централізована система органів державної влади, які відповідно до Конституції та законів України здійснюють обвинувальну, представницьку, контрольно-наглядову функції в державі

Прокуратура України становить єдину систему, яка здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Прокуратура України
Emblem of the Office of the Prosecutor General of Ukraine.svg
Герб Прокуратури
Flag of the Office of the Prosecutor General of Ukraine.svg
Прапор Прокуратури
Генеральная прокуратура Украины.JPG
 
Prosecutor General's Office of Ukraine, Kiev, Riznytska St.jpg
Будівля Генеральної прокуратури
Загальна інформація:
Тип: прокуратура
Юрисдикція: Україна Україна
Дата заснування: 1 грудня 1991
Відомство-попередник: Прокуратура УРСР
Девіз: Закон. Честь. Гідність
Структура:
Генеральний прокурор: Руслан Рябошапка
Керівна організація: Офіс Генерального прокурора
Ключовий документ: Закон України «Про прокуратуру»
Кількість співробітників: до 15 000
Бюджет: 7.26 млрд. (2019)[1]
Штаб-квартира:
Адреса штаб-квартири: м. Київ, вул. Різницька, 13/15
50°26′08″ пн. ш. 30°32′31″ сх. д. / 50.4354457° пн. ш. 30.54195799° сх. д. / 50.4354457; 30.54195799
Веб-сайт:
www.gp.gov.ua

Commons-logo.svgВікісховище має мультимедійні дані за темою: Прокуратура України

На прокуратуру покладається:

  1. підтримання публічного обвинувачення в суді;
  2. організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку;
  3. представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Прокуратура продовжувала виконувати функцію досудового розслідування (слідства) до 20 листопада 2019 року[2], а також функцію нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян, — до створення подвійної системи регулярних пенітенціарних інспекцій.

ІсторіяРедагувати

За глибокої давнини почалося формування правової системи і певних функцій прокуратури на території сучасної України.

На етапі розвитку звичаєвого права також на рівні звичаю формувалася наглядова функція деспотійних володарів скіфської держави. Норми права у скіфів захищали життя, майно, привілеї царської сім'ї та родоплемінної знаті. Цар встановлював чіткий порядок використання пасовищ, адже йому належала верховна власність на землю. Існувала наглядова функція — існували наглядачі.

У VII ст. до н. е. скіфи зустрілися з грецькими поселенцями. У Північному Причорномор'ї елліни заснували свої міста-держави: Ольвію, Пантікапей, Феодосію, Херсонес тощо. Основними джерелами права в них були закони та рішення народних зборів і рад міст, постанови колегій, місцеві звичаї. Законодавча ініціатива належала народним зборам, радам міст, їх головам, колегіям та своєрідним попередникам сучасних прокурорів — номофілакам (стражам законів), які повинні були стежити за оформленням законів, поведінкою людей та посадових осіб і вимагали від них виконання законів. Крім номофілаків, існувала колегія продиктів (юридичних радників), які також виконували наглядові функції.

Часи середньовіччяРедагувати

У Х ст. почало формуватися князівське законодавство Київської Русі. Княгиня Ольга, встановивши норми і пункти збору данини, посилила функції нагляду. Вона прийняла закон, який оберігав життя княжих дружинників. Статути князів Володимира Великого та Ярослава Мудрого внесли важливі нововведення у фінансове, сімейне та кримінальне право. Боротьба з прибічниками старих традицій, що не бажали підкорятися новим звичаям, суворе покарання їх стали суттю наглядових повноважень великого князя. Велике значення у формуванні правової системи мало прийняття зводу великокняжих законів, що отримав назву «Руська правда». Суттєва роль у «Руській правді» відводилась нормам кримінального процесу та права, хоча такого поділу ще не існувало. А оскільки цей процес належало контролювати то, ймовірно, це було черговим кроком у розвитку наглядової функції. У судовій практиці Київської Русі панував змагальний процес за активної участі сторін, які називалися позивачами. Суд виконував функцію посередника, хоча іноді застосовувалися форми розшукового процесу. Головну роль при цьому відігравав позивач, з ініціативи якого розпочиналося судочинство. Формально саме він був обвинувачем. Доказове значення мали зовнішні ознаки злочину, речові докази, власне зізнання, показання «видоків» та «послухів». Рішення суду оголошувалося усно, а вирок виконувався негайно.

У 1578 році на сеймі Речі Посполитої утворено Луцький трибунал — вищий суд України, дія якого поширювалася на Київське, Волинське та Брацлавське воєводства, офіційною ж мовою визнавалася українська. Вже наступного, 1579 року, в Батурині утворено Український трибунал, який складався з семи департаментів. Депутати трибуналу щорічно обирали прокурора (інстигатора), котрий наглядав за чинністю подання позовів до трибунальського суду.

Посада прокурора збереглася в Україні і в XVII ст. В Українському трибуналі разом із гетьманом, генеральним писарем, генеральним возним, генеральними суддями та іншими вищими чинами засідав і прокурор.

У 1722 році Петро І заснував державний орган для здійснення нагляду за дотриманням законної діяльності центральних і місцевих органів державної влади. Модель прокуратури він привіз із Франції. Царська імператорська прокуратура, куди і входили органи прокуратури України, проіснувала до жовтня 1917 року.

Новітній часРедагувати

В УНР велася активна робота із створення нової системи правоохоронних органів, у тому числі — судів і органів прокурорського нагляду. Так, у грудні 1917 року заснована Прокураторія, наступного місяця Центральна Рада ухвалила Закон «Про уряджання прокурорського нагляду в Україні».

За часів правління гетьмана П. Скоропадського (квітень–грудень 1918 року) ухвалюється Закон «Про утворення державного Сенату».

При створенні у грудні 1918 року Директорії УНР набуває чинності Закон «Про урядження прокурорського догляду в Україні» і поновлюється діяльність Генерального Суду під назвою «Найвищий Суд Української Народної Республіки».

Радянська добаРедагувати

За радянських часів Державна прокуратура в Україні заснована в системі Нарком'юсту. 28 червня 1922 р. затвердженим ВУЦВК «Положенням про прокурорський нагляд». Законодавство про прокуратуру постійно розвивалося. У 1923 р. передбачалося введення Прокуратури до складу Верховного суду СРСР. А пізніше, в 1933 р., утворюється Прокуратура Союзу РСР як централізована система з правом загального керівництва діяльністю прокуратур союзних республік, затверджується Положення про Прокуратуру Союзу РСР. На Нюрнберзькому процесі головним обвинувачем від Радянського Союзу був прокурор Української РСР Роман Руденко.

Список Генеральних прокурорів Української СРР:

# Генеральний прокурор Української СРР Прізвище
1 Червень 1922—1927 Микола Скрипник
2 1927 — 1930 Василь Порайко
3 1930 — 1933 Василь Поляков
4 1933 — 1935 Василь Михайлик
5 1935 — 1936 Аркадій Кисельов
6 весна 1936 Григорій Желєзногорський

Список Прокурорів Української РСР:

# Прокурор Української РСР Прізвище
1 1938 — 1944 Леонід Яченін
2 Червень 1944 — 1953 Роман Руденко
3 Серпень 1953 — лютий 1963 Денис Панасюк
4 1963 — 1983 Федір Глух
5 Січень 1983 — лютий 1990 Петро Осипенко
6 Лютий 1990 — серпень 1991 Михайло Потебенько
 
Три будівлі генеральної прокуратури різних епох

Доба незалежностіРедагувати

З моменту проголошення України суверенною і незалежною державою розпочався новий етап розвитку прокуратури. Після прийняття та введення в дію з 1 грудня 1991 р. Закону України «Про прокуратуру» та ряду інших нормативних актів створено правову базу організації та діяльності органів прокуратури незалежної України.

Відповідно до перехідних положень Конституції України прокуратура продовжувала виконувати функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів (з 26.10.2014 виключно у формі представництва інтересів громадянина або держави в суді [п.1 Перехідних положень Закону України «Про прокуратуру»]) та функцію попереднього слідства лише до:

  • введення в дію законів, що регулюють діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів,
  • сформування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють її функціонування.

Враховуючи роль органів прокуратури України у зміцненні законності, захисту прав людини і громадянина, а також внесок працівників прокуратури у справу розбудови України як правової держави, Указом Президента України від 02.11.2000 року встановлено професійне свято — День працівника прокуратури — 1 грудня.

Новий Закон «Про прокуратуру» прийнятий 14 жовтня 2014 року, набрав чинності 15 липня 2015 року.

У серпні 2014 утворена Військова прокуратура.

З 20 листопада 2017 р. функція слідства мала бути припинена відповідно до п. 4 Перехідних положень Закону України «Про прокуратуру», проте фактично діяла до 20 листопада 2019 р.[3][2].

Генеральний Прокурор України Ім'я
1 4 вересня 1991 — 21 жовтня 1993 Віктор Шишкін
2 21 жовтня 1993 — 19 жовтня 1995 Владислав Дацюк
3 19 жовтня 1995 — 22 липня 1997 Григорій Ворсінов
в. о. 22 липня 1997 — 24 квітня 1998 Олег Литвак
в. о. 24 квітня 1998 — 17 липня 1998 Богдан Ференц
4 17 липня 1998 — 30 квітня 2002 Михайло Потебенько
в. о. 30 квітня 2002 — 6 липня 2002 Микола Гарник
5 6 липня 2002 — 29 жовтня 2003 Святослав Піскун
29 жовтня 2003 — 18 листопада 2003
6 18 листопада 2003 — 9 грудня 2004 Геннадій Васильєв
9 грудня 2004 — 10 грудня 2004
7 10 грудня 2004 — 14 жовтня 2005 Святослав Піскун
14 жовтня 2005 — 4 листопада 2005
8 4 листопада 2005 — 26 квітня 2007 Олександр Медведько
9 26 квітня 2007 — 24 травня 2007 Святослав Піскун
в. о. 24 травня 2007 — 1 червня 2007 Віктор Шемчук
10 1 червня 2007 — 3 листопада 2010 Олександр Медведько
11 4 листопада 2010 — 22 лютого 2014[4] Віктор Пшонка
в. о. 22 лютого 2014 — 18 червня 2014 Олег Махніцький
12 19 червня 2014 — 10 лютого 2015 Віталій Ярема
13 10 лютого 2015 — 29 березня 2016 Віктор Шокін
14 12 травня 2016 — 29 серпня 2019 Юрій Луценко
15 29 серпня 2019 — донині Руслан Рябошапка

СтруктураРедагувати

Систему прокуратури України становлять:

  1. Офіс Генерального прокурора;
  2. обласні прокуратури;
  3. окружні прокуратури;
  4. Спеціалізована антикорупційна прокуратура.

У разі потреби рішенням Генерального прокурора можуть утворюватися спеціалізовані прокуратури.

Офіс Генерального прокурора очолює Генеральний прокурор, який має двох перших заступників та заступників, а також заступника Генерального прокурора — керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.

До обласних прокуратур належать прокуратури областей, прокуратура Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, Київська міська прокуратура.

В українській прокуратурі діє прокурорське самоврядування, що здійснюється через всеукраїнську конференцію прокурорів та Раду прокурорів України.

Прокурорський корпусРедагувати

На 1 вересня 2014 в Україні налічувалося 14582 прокурори, що становить 32 особи на 100 тис. населення. Такий показник у країнах Європи становить 6-13 осіб, у Росії — 22[5].

Погони                    
Класний чин юрист 3 класу юрист 2 класу юрист 1 класу молодший радник
юстиції
радник юстиції старший радник
юстиції
державний радник
юстиції 3 класу
державний радник
юстиції 2 класу
державний радник
юстиції 1 класу
державний радник
юстиції України

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати