Zostera muelleri
Zostera muelleri — це помірний вид морської трави південної півкулі[5], який поширений на узбережжі Південної Австралії, Вікторії та Тасманії[6][7] і Нова Зеландія. Сьогодні Zostera muelleri можна знайти в регіонах Австралії, Нової Зеландії та Папуа Нової Гвінеї[1], а також у районах східної частини Індійського океану та південно-західної та західної центральної частини Тихого океану[1]. Zostera muelleri — це морська покритонасінна рослина[8]. Це швидкорослий і легко колонізуючий вид, який служить місцем годівлі для болотних птахів[9] і водних тварин[10] і місцем розмноження молоді риби[10] і видів креветок[9].
| Zostera muelleri | |
|---|---|
.jpg)
| |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Рослини (Plantae) |
| Клада: | Судинні рослини (Tracheophyta) |
| Клада: | Покритонасінні (Angiosperms) |
| Клада: | Однодольні (Monocotyledon) |
| Порядок: | Частухоцвіті (Alismatales) |
| Родина: | Камкові (Zosteraceae) |
| Рід: | Камка (рослина) (Zostera) |
| Вид: | Z. muelleri
|
| Біноміальна назва | |
| Zostera muelleri | |
| Синоніми[4] | |
| |
Морські трави — це види квіткових рослин, які не слід плутати з морськими водоростями[8], які не утворюють квітів, плодів і насіння для розмноження. Морські трави важливі для морської екосистеми з багатьох причин. По-перше, вони забезпечують їжею, домівками та місцями розмноження різноманітних морських видів[5]. По-друге, луки морської трави є важливими резервуарами або поглиначами вуглецю[5], поглинаючи 10-18% накопиченого в океані вуглецю для тривалого зберігання[11]. Морські трави також посилюють накопичення осаду[11] і захищають берегові лінії від руйнівної енергії хвиль[9].
Морфологія
ред.Цей вид має довге ремінчасте листя[5], округлі кінчики листя[9] і тонкі кореневища діаметром <3 мм[9]. На листі видно поперечні жилки[9]. Кореневища темно-коричневі або жовті[9]. Молоді кореневища зазвичай жовті, але листя цієї рослини можуть червоніти, якщо вони під сильним сонячним світлом[9]. Через його фенотип Z. muelleri можна сплутати з Z. tasmanica та Z. capensis[9]. Морфологія ширини листя варіюється, тому Z. muelleri з тонкими листками іноді також можна сплутати з H. uninervus[1].
Пристосування до морського життя
ред.Вид Z. muelleri розвинувся з наземних рослин, але адаптувався до морського життя близько 140 мільйонів років тому в крейдяний період[5]. Щоб пристосуватися до життя в океані, геном Z. muelleri втратив/модифікував кілька генів, які колись допомагали їм вижити на суші, наприклад гени біосинтезу гормонів і сигналізації та катаболізму клітинної стінки[5]. Деякі з генів, які були втрачені, включають гени, пов'язані з синтезом етилену та сигнальними шляхами, а також гени, залучені в катаболізм пектину[5]. Крім того, були втрачені гени диференціації продихів, синтезу терпеноїдів і стійкості до ультрафіолету[5]. У геномі залишаються гени, що відповідають за солоність і стресостійкість[5].
Розмноження
ред.Морські трави є квітковими видами[8], але вони можуть розмножуватися як статевим, так і нестатевим шляхом[12]. Розмноження статевим шляхом збільшує генетичну варіативність, що може підвищити здатність рослини адаптуватися до змін навколишнього середовища, але безстатеве розмноження вимагає менше зусиль, і це те, що Z. muelleri зазвичай використовує для підтримки своєї популяції[12]. Під час статевого розмноження квітки рослини утворюють суцвіття, укладене в обгортку (великий покривний приквіток, який охоплює суцвіття у деяких видів рослин)[9]. На кожному пагоні може бути до 6 початків, які містять 4–12 пар чоловічих і жіночих квіток. Більші рослини матимуть більше квіток. Чоловічі квітки зазвичай дозрівають раніше жіночих[9]. Коли квітконосний пагін дозріває, він темніє, відламується від рослини і спливає. Закрите насіння потім осідає в осадах в іншому місці[9]. Zostera muelleri може розмножуватися нестатевим шляхом за допомогою вторгнення кореневища[13], що є формою клонального розмноження. Рослина може використовувати цю форму регенерації, щоб відновитися після збурень високої інтенсивності[13].
Середовище існування та географічний ареал
ред.Zostera muelleri є багаторічним видом, тобто його популяції зберігаються цілий рік[12]. Вони здебільшого зустрічаються в таких місцях, як прибережні або субліторальні піщані рівнини, захищені прибережні затоки, [12], м’які, мулисті, піщані ділянки поблизу рифів[8], лимани[9], мілкі затоки[9], та в приливні мілини[9]. Вони рідко зустрічаються на рифах, тому що там мало місця та поживних речовин для їх росту[8]. Zostera muelleri є морським видом, але він може переносити деяку кількість прісної води[9]. Здебільшого зустрічається на моноспецифічних луках, але може рости поруч з Ruppia, Halophila та Lepilena[9]. Zostera muelleri широко поширена в Південній Австралії, а також зустрічається в Новій Зеландії та Папуа Новій Гвінеї[1].
Примітки
ред.- ↑ а б в г д Short, F.T.; Williams, S.L.; Carruthers, T.J.R.; Waycott, M.; Kendrick, G.A.; Fourqurean, J.W.; Callabine, A.; Kenworthy, W.J.; Dennison, W.C. (2010). Zostera muelleri. Т. 2010. Процитовано 20.11.2021.
- ↑ Zostera muelleri Irmisch ex Asch. Plants of the World Online. The Trustees of the Royal Botanic Gardens, Kew. Процитовано 27.09.2020.
- ↑ Zostera muelleri Irmisch ex Asch. World Flora Online. The World Flora Online Consortium. Процитовано 27.09.2020.
- ↑ The Plant List
- ↑ а б в г д е ж и к HueyTyng Lee; Agnieszka A. Golicz; Philipp E. Bayer; Yuannian Jiao; Haibao Tang; Andrew H. Paterson; Gaurav Sablok; Rahul R. Krishnaraj; Chon-Kit Kenneth Chan; Jacqueline Batley; Gary A. Kendrick; Anthony W.D. Larkum; Peter J. Ralph; David Edwards (03.07.2016). The Genome of a Southern Hemisphere Seagrass Species (Zostera muelleri). Plant Physiology. 172 (1): 272—283. doi:10.1104/pp.16.00868. PMC 5074622. PMID 27373688.
- ↑ Paul Friedrich August Ascherson. 1867. Linnaea 35: 168 Zostera muelleri
- ↑ Paul Friedrich August Ascherson. 1867. Sitzungsberichte der Gesellschaft Naturforschender Freunde zu Berlin : 15. Zostera muelleri
- ↑ а б в г д Zostera muelleri subsp. capricorni (Asch.) S.W.L.Jacobs. Atlas of Living Australia. Процитовано 16.04.2017.
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у Michelle Waycott; Kathryn McMahon; Paul Lavery (2014). A Guide to Southern Temperate Seagrasses. Csiro Publishing. с. 90—91. ISBN 978-1486300167. Процитовано 16.04.2017.
- ↑ а б Seagrass database launched. UTS. 28.05.2015. Процитовано 16.04.2017.
- ↑ а б Mathieu Pernice; Sutinee Sinutok; Gaurav Sablok; Audrey S. Commault; Martin Schliep; Peter I. Macreadie; Michael A. Rasheed; Peter J. Ralph (21.10.2016). Molecular physiology reveals ammonium uptake and related gene expression in the seagrass Zostera muelleri. Marine Environmental Research. 122: 126—134. Bibcode:2016MarER.122..126P. doi:10.1016/j.marenvres.2016.10.003. PMID 28327303.
- ↑ а б в г Virginie M. Dos Santos; Fleur E. Matheson (16.02.2016). Higher seagrass cover and biomass increases sexual reproductive effort: A rare case study of Zostera muelleri in New Zealand. Aquatic Botany. 138: 29—36. doi:10.1016/j.aquabot.2016.12.003.
- ↑ а б Peter I. Macreadie; Paul H. York; Craig D.H. Sherman (21.01.2014). Resilience of Zostera muelleri seagrass to small-scale disturbances: the relative importance of asexual versus sexual recovery. Ecology and Evolution. 4 (4): 450—461. doi:10.1002/ece3.933. PMC 3936391. PMID 24634729.