Пінгвін африканський

вид птахів
(Перенаправлено з Spheniscus demersus)
Африканський пінгвін

Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Надряд: Кілегруді (Neognathae)
Ряд: Пінгвіноподібні (Sphenisciformes)
Родина: Пінгвінові (Spheniscidae)
Рід: Пінгвін (Spheniscus)
Вид: Пінгвін африканський
Spheniscus demersus
Linnaeus, 1758

Посилання
Вікісховище: Spheniscus demersus
Віківиди: Spheniscus demersus
ITIS: 174462
МСОП: 22697810
NCBI: 92683
Fossilworks: 173482

Пінгві́н африка́нський[1] (Spheniscus demersus) — вид птахів з роду пінгвін родини пінгвінових.

яйце Spheniscus demersus - Тулузький музей

Опис ред.

Загальна довжина становить 68—70 см, вага — 2,1-5 кг. Самці дещо більше самиць. У них також більш високий дзьоб, але відмінності добре видно, коли птахи стоять поруч. Чорний зверху і білий знизу. На грудях у нього проходить вузька чорна підковоподібна смуга, яка спускається з боків тулуба до лап. У деяких птахів це смуга подвійна на кшталт магеланського пінгвіна. Крім того, біла смуга огинає ззаду боки голови і щоки і потім йде вперед до очей і далі в напрямку дзьоба, але до дзьоба не доходить.

Спосіб життя ред.

Ігри африканських пінгвінів (лат. Spheniscus demersus) в акваріумі зоопарку міста Вупперталь, Федеративної Республіки Німеччина

Гніздиться колоніально здебільшого на скелястих острівцях, або в норах, які риють самі птахи, або в ямках під прикриттям кущів або скель. Раніше на більшості островів гнізда робилися в ямках, зроблених в шарі гуано. Однак після видалення гуано більшість птахів стали гніздитися або на поверхні ґрунту, або під прикриттям кущів або інших об'єктів.

Живиться переважно пелагічними зграйними видами риб, зокрема анчоусами, сардинами, а також молюсками й ракоподібними. Полюючи, може розвивати швидкість в 20 км/год. У середньому, тривалість занурень становить 2,5 хв., а глибина — 30 м, хоча були зареєстровані занурення до 130 м. Відстань, на яку віддаляється під час годівлі, залежить як від часу, так і від положення колонії. На західному узбережжі за одну годівлю пінгвіни пропливають 30—70 км, тоді як на південному узбережжі — 110 км. У той час, коли батьки годують пташенят, переміщення птахів більш обмежені.

Африканський пінгвін моногамний і та ж пара, як правило, повертається до тієї ж самої колонії та у те гніздо. За підрахунками 80-90 % пар залишаються разом і на наступний сезон розмноження. Відомі випадки, коли партнери залишалися разом понад 10 років.

Тривалість життя до 12 років.

Розмноження ред.

Гніздування під прикриттям чогось дає тінь, необхідну для захисту пташенят від перегріву. Розмножуватися починають у віці 2—6 років, але зазвичай в 4 роки. Гніздовий період розтягнутий. У більшості колоній птахів на будь-якій стадії гніздового циклу можна зустріти протягом усього року. Існують деякі регіональні відмінності: пік розмноження в Намібії доводитися на листопад—грудень, тоді як у Південній Африці — на березень—травень.

Кладка складається з 2 яєць. Обидва батьки почергове насиджують її протягом 40 днів. Тривалість змін партнерів залежить від кормових умов і становить в середньому 2,5 дня. Самець й самиця піклуються про пташенят, і перші 15 днів, поки у них не встановилася терморегуляція, один з них постійно гріє пташенят. До місячного віку, поки пташенята ще малі, один з батьків охороняє їх від нападу чайок. Після цього батьки можуть йти у море за поживою для пташенят. У цей час пінгвінята формують «ясла», які служать головним чином, щоб захистити їх не хижацтва чайок та атак з боку дорослих птахів. Вони залишають колонію у віці 60—130 днів.

Тривалість гніздового періоду, вага молодих птахів, продуктивність сезону розмноження залежать від доступності та якості їжі. Залишивши колонію, молоді птахи стають самостійними. Вони проводять у морі 12—22 місяці, після чого повертаються до своєї рідної колонії, де й линяють у доросле оперення.

Линяння у дорослих пінгвінів більш синхронізована, ніж сезон розмноження. У Південній Африці більшість пінгвінів линяє у листопаді—січні, тоді як у Намібії — у квітні-травні. Саме линяння триває близько 20 днів. Перед нею пінгвіни протягом близько 5 тижнів накопичують жир у морі та втрачають майже половину своєї ваги, коли линяють. Завершивши линяння, птахи проводять у морі близько 6 тижнів, щоб відновити свою колишню вагу.

Розповсюдження та чисельність ред.

Єдиний вид пінгвінів, який гніздиться в Африці. Його поширення приблизно збігається з холодною Бенгельською течією, однак більшою мірою воно обумовлено наявністю прибережних островів, придатних для гніздування. На даний момент існує 27 колоній африканського пінгвіна, з яких тільки 3 знаходяться на материковому узбережжі. І ще в 10 місцях птахи вже не гніздяться, хоча гніздилися там раніше.

На тепер чисельність популяції становить близько 55 000 пінгвінів, однак це лише 10 % від того, що було у 1900 році, коли тільки на одному о. Дассен гніздилося близько 1,5 млн птахів. До 1956 року чисельність пінгвінів скоротилася вдвічі, а потім наступне дворазове скорочення чисельності відбулося до кінця 1970-х років, коли було вираховано близько 220 тис. дорослих птахів. До кінця 1980-х років чисельність впала до 194 тис. особин, а на початку 1990-х років вона становила 197 тис. дорослих птахів. До кінця 1990-х років чисельність почала злегка зростати і в 1999 році досягла 224 тис. особин. Причини такого скорочення чисельності добре відомі. Спочатку це було викликано вполюванням птахів й їх яєць в їжу, а так само збором гуано в їх колоніях. На даний момент основна загроза виходить від комерційного рибальства та нафтового забруднення.

Африканські пінгвіни конкурують за їжу та місця розмноження з морськими котиками, чисельність яких в останні десятиліття багато разів зросла. На довершення того морські котики також і полюють на пінгвінів. Здичавілі кішки на деяких колоніях також стають проблемою. Яйця і пташенята поїдаються домініканськими чайками і священними ібісами, на материкових колоніях пінгвінів поїдають мангусти, генети й леопарди.

Примітки ред.

  1. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.

Джерела ред.