Вікіпедія

Sad Wings of Destiny

Sad Wings of Destiny (укр. Сумні крила долі) — другий студійний альбом англійського хеві-метал гурту Judas Priest, випущений 26 березня 1976 року лейблом Gull Records. Вважається альбомом, на якому Judas Priest закріпили своє звучання та імідж, а пісні з нього, такі як «Victim of Changes» і «The Ripper», з тих пір стали концертними стандартами. Це був єдиний альбом гурту, в якому брав участь барабанщик Алан Мур.

Sad Wings Of Destiny
Студійний альбом
Виконавець Judas Priest
Дата випуску 23 березня 1976
Записаний Листопад–Грудень 1975[1]
Жанр Хеві-метал
Тривалість 39:12
Мова англійська
Студія звукозапису Rockfield Studios, Уельс
Лейбл Gull
Продюсер Джеффрі Калверт, Макс Вест та Judas Priest
Професійні огляди
AllMusic 4/5 зірок[2]

Sputnikmusic 5/5 зірок[3]

The New Rolling Stone Album Guide 2/5 зірок
Хронологія Judas Priest
Попередній
←
 Rocka Rolla
(1974)
Sin After Sin
(1977)
Наступний
→
Сингли з Sad Wings Of Destiny
  1. «The Ripper»
    Випущений: 19 березня 1976 (ВБ)[4]
  2. «Deceiver»
    Випущений: Березень 1977 (Японія)[5]

Відомий своїм рифовим звучанням і широким діапазоном вокалу Роба Гелфорда, альбом демонструє широке розмаїття стилів, настроїв і текстур, натхненний такими групами, як Queen, Led Zeppelin, Deep Purple і Black Sabbath. Перша пісня «Victim of Changes» – це майже восьмихвилинний трек з важкими рифами, що чергуються з високим вокалом, протяжними гітарними партіями і повільним, похмурим розривом наприкінці. «Tyrant» і «The Ripper» – короткі, щільні та потужні пісні з великою кількістю партій і змін. Рифи і соло домінують у «Genocide», «Island of Domination» і «Deceiver», а більш спокійні моменти гурт знаходить у співучій «Epitaph» з фортепіанним супроводом і похмурій «Dreamer Deceiver».

Sad Wings of Destiny отримав позитивний прийом, але слабкі продажі. Перші два альбоми гурт записав на незалежному лейблі Gull в умовах обмеженого бюджету; перебиваючись одним обідом на день і підробляючи, щоб прогодувати себе, гурт розчарувався у фінансовій ситуації і підписав контракт з CBS Records на свій наступний альбом, Sin After Sin. Розірвання контракту призвело до того, що права на альбом та його демо-записи потрапили до рук Gull. У ретроспективі альбом отримав визнання як один з найважливіших альбомів в історії хеві-металу, а його імідж і стиль вплинули на багато пізніших метал-гуртів, а також на пізні альбоми Judas Priest.

Запис ред.

Виходячи з невдалого досвіду записи попереднього альбому вже на стадії підготовки до запису Sad Wings of Destiny музиканти відмовилися від співпраці з продюсером Роджером Бейн (англ. Rodger Bain), на заміну якому були запрошені Джеффрі Калверт (англ. Jeffery Calvert) і Макс Вест (англ. Max West). Вест (справжнє ім'я — Герант Г'юз Вин) та Келверт були до цього відомі роботою аж ніяк не з рок-музикантами: найвідомішим результатом їх спільної праці став хіт Сари Брайтман «I Lost My Heart To a Starship Trooper».

 

Gull запропонували нам попрацювати з ними, — пояснював ситуацію Роб Гелфорд[6]. — Як група ми відчували, що тепер у нас накопичилося достатньо знань, щоб домогтися від нового запису необхідного результату. Плюс до всього Джефф і Макс розуміли, що ми готові піти в роботу з головою. Минулого разу було не зовсім так.

 

Другою важливою зміною став відхід з групи ударника Джона Гінча та повернення Алана Мура.

 

Алан повернувся з тієї ж причини, по якій ми вважали зміну продюсера необхідної, — пояснював Гелфорд. — Кожна починаюча група повинна постійно стежити за своїм прогресом, якщо хоче далі підвищувати свій рівень.

 

Для запису альбому група відправилася в Уельс, в знамениту студію Rockfield. Однак і цього разу Gull Records виділили для запису вельми обмежений бюджет, що змусило музикантів переїхати з Rockfield в Morgan Studious в Лондоні. Про той час К. К. Даунінг згадував з неприхованим сумом:

«Ось ми і сиділи собі в самій відомої студії — поруч всякі Black Sabbath та UFO, а ми живемо на хлібі та воді»[6].

У загальному рахунку Judas Priest провели за роботою над Sad Wings of Destiny чотири місяці — аж до липня 1975 року, вкладаючи в запис практично всі свої особисті заощадження. Альбом вийшов 23 березня 1976 року, принісши групі нових шанувальників та комерційний успіх.

Пісні ред.

Victim of Changes

Майже восьмихвилинна «Victim of Changes» демонструє широкий динамічний діапазон ритму, текстури і настрою, з важкими рифами, мелодійною баладною секцією і протяжними гітарними партіями. Майже класичний вступ на двох гітарах веде до потужного основного рифу. Текст пісні розповідає про жінку, яка через пияцтво втрачає свого чоловіка через іншу жінку. Натхненний піснею Led Zeppelin «Black Dog», важкий риф чергується з а капельними пасажами,[7] Гелфорд переходить на кричущі фальцети під час повільної паузи та драматичного завершення пісні.[8]

Трек починався як дві пісні: «Whiskey Woman» та «Red Light Lady». «Whiskey Woman» була ранньою піснею Даунінга і Аткінса, яку гурт вирішив не включати до свого першого альбому,[9] хоча вона вже давно була улюбленим відкривачем на живих концертах і фігурувала на ранніх демо-записах.[10] До неї гурт вплів повільну «Red Light Lady» – пісню, яку Гелфорд приніс зі свого попереднього гурту, Hiroshima.[7]

 
Пісня «The Ripper» написана з точки зору вікторіанського серійного вбивці Джека-Різника (зображеного тут на сучасному малюнку під назвою «Немезида нехтування» Джона Тенніела 1888 року).

The Ripper

Напружений, енергійний, насичений рифами «рокер», «The Ripper» має аранжування, натхненні Queen – особливо у високому багатошаровому вступному вокалі та класичних гітарах-близнюках.[11] Текст пісні, написаний Тіптоном, написаний з точки зору вікторіанського серійного вбивці Джека Різника.[12]

Dreamer Deceiver

Повільна балада з співучим вокалом і кричущим соло вокаліста, пісня слугує вступом до важкої «Deceiver», яка йде за нею. Спочатку Аткінс отримав часткове визнання за обидва треки, але заперечував свою причетність до них; з пізніших релізів це було вилучено.[12]

Deceiver

Важка пісня з рифом, що пророкує технічний стиль спід-металу, «Deceiver» має енергійне соло і важкий, схожий на Black Sabbath, брейк з високим вокалом, що злітає вгору, досягаючи кульмінації в повторюваному акустичному завершенні.[13]

Prelude

«Prelude» – це коротка інструментальна п'єса в стилі бароко,[14] що чергує тоніку і домінанту, аранжована для фортепіано, синтезатора, гітар і том-том барабанів.[15] Незважаючи на назву, пісня музично не пов'язана з наступним треком, «Tyrant».[14]

Tyrant

Важкий трек, сповнений багатьох партій і змін темпу, «Tyrant», за словами Гелфорда, виражає його "огиду до будь-якої форми контролю".[16]

Genocide

Перспективний, насичений рифами «рокер»,[17] що несе в собі вплив важких рок-пісень, таких як треки Deep Purple «Woman from Tokyo» і «Burn».[18] Роб висловив сподівання, що "сильний і графічний" текст пісні "буде провокативним і дещо суперечливим і стимулюватиме людей".[19] Фраза "гріх за гріхом" з тексту пісні «Genocide» стала назвою для наступного альбому гурту.[17]

Epitaph

Спокійний трек з фортепіанним супроводом і багатошаровим вокалом у стилі Queen, за словами Гелфорда, слова «Epitaph» виражають розчарування через брак місця для молодих і старих у сучасних містах.[19]

Island of Domination

«Island of Domination» – важка пісня зі складним рифом[19] у стилі, що нагадує Black Sabbath.[18] Даунінг описав лірику як особисту для Гелфорда, жартуючи, що в ній "можливо, є кілька натяків".[19]

Трек-лист ред.

Сторон А
#НазваАвторТривалість
1.«Victim of Changes»Ел Аткінс, Гленн Тіптон, Роб Гелфорд, К. К. Даунінг7:47
2.«The Ripper»Тіптон2:50
3.«Dreamer Deceiver»Гелфорд, Даунінг, Тіптон, Аткінс5:51
4.«Deceiver»Гелфорд, Даунінг, Тіптон2:40
Сторона Б
#НазваАвторТривалість
5.«Prelude»Тіптон2:02
6.«Tyrant»Гелфорд, Тіптон4:28
7.«Genocide»Гелфорд, Даунінг, Тіптон5:51
8.«Epitaph»Тіптон3:08
9.«Island of Domination»Гелфорд, Даунінг, Тіптон4:32

Учасники запису ред.

Judas Priest ред.

Продакшен ред.

Примітки ред.

  1. ↑ Popoff, Martin (2018). Decade of Domination (вид. 2nd). Wymer Publishing. с. 41. ISBN 978-1-912782-63-5.
  2. ↑ Sad Wings of Destiny review. AllMusic. Архів оригіналу за 17 February 2015. Процитовано 18 May 2014.
  3. ↑ Sad Wings of Destiny review. Sputnikmusic. Процитовано 27 жовтня 2021.
  4. ↑ Judas Priest - The Ripper. dutchcharts.nl. Процитовано 29 жовтня 2022.
  5. ↑ Judas Priest singles.
  6. ↑ а б Малкольм Доум. The Story Behind: Sad Wings of Destiny // Metal Hammer. — 2008. — № 1. — С. 86-89.
  7. ↑ а б Popoff, 2007, с. 30–31.
  8. ↑ Daniels, 2007, с. 101.
  9. ↑ Popoff, 2007, с. 30.
  10. ↑ Popoff, 2007, с. 31.
  11. ↑ Popoff, 2007, с. 31–32.
  12. ↑ а б Popoff, 2007, с. 33.
  13. ↑ Popoff, 2007, с. 33–34.
  14. ↑ а б Popoff, 2007, с. 35.
  15. ↑ Cope, 2013, с. 110.
  16. ↑ Popoff, 2007, с. 35–36.
  17. ↑ а б Popoff, 2007, с. 37.
  18. ↑ а б Cope, 2013, с. 109.
  19. ↑ а б в г Popoff, 2007, с. 38.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Sad_Wings_of_Destiny&oldid=42357681