Вікіпедія

RTVi

RTVI («Ар-ті-ві-ай», розшифровується як «Російське міжнародне телебачення», рос. Русское международное телевидение, англ. Russian TeleVision International) — міжнародний російськомовний телеканал, який мовить у Казахстані, Молдові, Грузії, країнах Балтії, Німеччині, Ізраїлі, Великій Британії, Іспанії, США, Канаді, Австралії та низці інших. Канал є наступником старого НТВ і ТВ6. Загальна аудиторія телеканалу RTVi становить близько 25 млн осіб. У Росії програми RTVi доступні через супутникове мовлення та в деяких кабельних телевізійних мережах.

RTVI
Overseas Media[1]
Логотип каналу з грудня 2021
КраїнаРосія Росія
США США
Зона мовленняЗемля 159 країн
Час мовленняцілодобово
Мова мовленняросійська, англійська (субтитри)
Центр керування

Росія Москва[2]

США Нью-Йорк[3]
Тематика каналуновинні та розважальні програми
Дата початку
мовлення

1 січня 1997 (як «NTV International»)

4 листопада 2002 (як «RTVi»)
ЗаміненоРосія НТВ Мир (як міжнародна версія «НТВ»)
ЗасновникВолодимир Гусинський
Власник(и)Мікаель Ісраелян[4]
Ранні назвиNTV International (з 1 січня 1997 по 3 листопада 2002)[5]
Споріднені каналиРосія Детский мир

Росія Наше любимое кино
Росія Мир сериала

Росія Detektiv.tv
Слоган

Хроники нового мира (укр. Хроніки нового світу)
Додаткові слогани:
Телеканал, говорящий на весь мир по-русски! (укр. Телеканал, що говорить на весь світ російською!)
Место для дискуссий (укр. Місце для дискусій)
Смотри объемнее (укр. Дивись об'ємніше)

Сложно для умных (укр. Складно для розумних)
Сайтrtvi.com
rtvi.us

Засновником телеканалу є Володимир Гусинський.

Історія

ред.

1997–2002. NTV International

ред.

Телеканал почав постійне мовлення 1 січня 1997, спочатку називався «NTV International» (ЗАТ «Інтер-ТВ»)[6] та служив міжнародною, ліцензійно очищеною версією телеканалу «НТВ»[7]. Виникнувши задовго до появи "РТР-Планета" і "Перший канал. Всесвітня мережа", "NTV International" був першопрохідником і монополістом в галузі закордонного російськомовного телебачення пострадянського періоду[8][9]. Широкою популярністю і попитом телеканал користувався, в основному, в Ізраїлі, Європі та США[9] у російськомовних діаспор. «NTV International» не містив у власній сітці програми, фільми та трансляції зарубіжного виробництва (права на них поширювалися тільки на Росію), замінюючи їх на радянські фільми, повтори передач минулих років, передачі каналу «ТНТ» та контент власного виробництва[7]. Пізніше серіали та фільми закордонного виробництва все ж таки з'явилися в ефірі: вони почали купуватися окремо від російського «НТВ»[10].

Експансія телеканалу до країн Європи розпочалася у травні 1998 року, мовлення «NTV International» на європейські країни почалося з 12 червня 1998 року, дня Росії[11].

З осені 1999 року в американських кабельних мережах почали мовлення два канали виробництва «Медіа-Мосту» — NTV і NTV+ відповідно. NTV був сумішшю з передач європейської версії «NTV International» з частиною програм власного виробництва (наприклад, «Сьогодні[ru]» в Америці)[12]. NTV+ був сумішшю телеканалів «НТВ-Плюс Наше кіно» і «НТВ-Плюс Дитячий світ». Надалі ці телеканали стали називатися «RTVI» та «RTVI+» (останній незабаром припинив своє мовлення).

Після зміни власника та відходу команди Євгенія Кисельова з телекомпанії «НТВ» телеканал «NTV International» відмовився підкорятися новому керівництву російського каналу, оскільки мав закордонну юридичну особу[9]. З квітня 2001 року телеканал почав ретранслювати новини «ТНТ», а потім практично в повному обсязі ретранслював передачі російського телеканалу «ТВ-6» (до січня 2002 року)[7] і деякі передачі «НТВ» (до кінця вересня 2001 року)[13], вставляючи власну рекламу і заставки. Програми «НТВ» та «ТНТ» не супроводжувалися логотипами телеканалів, програми «ТВ-6» виходили без логотипу лише спочатку (до червня 2001 року). Трансляція програм «НТВ» була перервана в середині осені 2001 року, коли нове керівництво російського каналу на чолі з [Борис Йордан|Борисом Йорданом]] приступило до створення нової міжнародної версії під назвою «НТВ Мир»[14][15]. Приблизно в цей же час створюється бренд RTVI для того, щоб виробляти власні програми, якими б розбавляли ефір «ТВ-6»[9].

2002–2016. RTVI

ред.

Телекомпанія RTVI та її російська партнерська компанія «Ехо-ТВ» були засновані 2002 року після відключення телеканалу «ТВ-6»[16][17]. Головним акціонером RTVI на той час був один із засновників «НТВ» Володимир Гусинський[18], президентом телекомпанії — колишній генеральний директор «НТВ» Ігор Малашенко[19][20].

Генеральним директором московського представництва RTVI був молодий телеведучий із команди старого «НТВ» Андрій Норкін[9]. Разом з ним до «Ехо-ТВ» перейшла працювати невелика частина співробітників «НТВ» та «ТВ-6», яка не пішла працювати з Євгеном Кисельовим на «ТВС»[21].

Перший час роботи сітка мовлення оновленого телеканалу в основному складалася з художніх фільмів та серіалів російського та закорднного виробництва, а також заповнювалася архівними програмами російських телеканалів, перелік яких порівняно з «НТВ-Інтернешнл» розширився («НТВ», «ТНТ», «ТВ-6», «СТС», «ТВЦ», передачі незалежних виробників для «ОРТ» і «РТР»). З актуальних проектів колишнього «ТВ-6», який було перезапущено під назвою «ТВС», в ефірі тоді ще NTVi залишався лише третій сезон реаліті-шоу «За склом», який йшов з червня по липень 2002 року, а мовлення решти програм і телетрансляцій російського Шостого каналу тих років, зокрема й новин, у ньому не велося[22].

Після 2003 року команда журналістів RTVI поповнилася низкою інших колишніх співробітників телеканалів «НТВ», «ТНТ», «ТВ-6» та «ТВС». Серед них були Євгеній Кисельов (до 2009 року), Володимир Кара-Мурза-старший (до 2013 року)[23][24][25], Віктор Шендерович (до 2007 року)[26][27], та інші. Програму «Російска панорама» вів Матвій Ганапольский[28]. Деякий час з каналом співпрацював відомий телеведучий Сергій Доренко[29][30]. Деякими співробітниками каналу тих років (Ігор Малашенко, Володимир Гурєєв, Володимир Кара-Мурза-старший) RTVI сприймався як основа для однієї з майбутніх центральних «кнопок», яка теоретично могла б виникнути у разі зміни всієї влади у Росії[31][32][33].

В грудні 2007 року Андрій Норкин пішов з каналу[34], у зв'язку з тим, що витрати на виробництво контенту не відповідали бажаному ефекту[35] (по іншій версії — у зв'язку з помірною політичною позицією RTVI, яка не влаштовувала його акционера)[36]. Замість нього московське представництво каналу на деякий час очолив Євгеній Кисельов[36].

З 2008 року експансія радіопрограм у телеефір продовжилася в більших масштабах, ніж раніше[37][38]: радіостанція «Ехо Москви» і телекомпанія RTVI надавали регулярне мовлення радіопередачам «Особлива думка», «Грані тижня» з Володимиром Кара-Мурзою, «Код доступу» з Юлією Латиніною, «Без дурнів» з Сергієм Корзуном[9] і ще ряд інших[39].

Світова фінансова криза 2008 року спричинила негативні наслідки для телеканалу: RTVI згортає діяльність на Близькому Сході, залишаючи там невелике бюро, через відсутність грошей також сильно скорочуються чисельність та діяльність редакції у Москві[40].

З травня 2013 року з ефіру було прибрано всі програми, що вироблялися спільно з радіостанцією «Эхо Москви», крім програми «Особлива думка». Звільнивщийся ефірний час RTVI замінив власним контентом.

У вересні 2016 року[41] новим генеральним продюсером телеканалу був назначений бувший журналіст і ведучий «НТВ» Олексій Пивоваров[42]. ref name=rttvi>Гусинский доверился Киселёву вместо Норкина. Главный редактор московского бюро RTVI Андрей Норкин покидает канал. Его заменит Евгений Киселёв. Газета.Ru. 2 грудня 2007. Архів оригіналу за 4 січня 2019. Процитовано 4 січня 2019.

Примітки

ред.
  1. ↑ Russian TV Network, Path 1 Claim IPTV First. TVTechnology. 8 січня 2003. Архів оригіналу за 3 травня 2019. Процитовано 22 листопада 2024.
  2. ↑ Телеканал, связанный с «Ростехом», продолжает вещание в США • «Агентство». agents.media. 9 серпня 2022. Архів оригіналу за 22 червня 2023. Процитовано 22 червня 2023.
  3. ↑ Телеканал RTVi. Коммерсантъ. Архів оригіналу за 14 травня 2023. Процитовано 22 листопада 2024.
  4. ↑ Бизнесмен из США Микаэль Исраелян стал владельцем телеканала RTVI. Архів оригіналу за 31 грудня 2019. Процитовано 22 листопада 2024.
  5. ↑ В России создается мультимедийный проект «Эхо». NEWSru.com. 15 квітня 2002. Архів оригіналу за 14 лютого 2011. Процитовано 22 листопада 2024.
  6. ↑ О компании NTV International, проекте ЗАО «ИНТЕР-ТВ». ntvworld.ntvru.com. Архів оригіналу за 2002. Процитовано 22 листопада 2024.
  7. ↑ а б в С дядей Мишей у телевизора. Грустная история. chas-daily.com. 8 жовтня 2001. Архів оригіналу за 4 жовтня 2013. Процитовано 22 листопада 2024.
  8. ↑ Игорь Малашенко: «Стало слишком много застенчивых людей!» Интервью бывшего гендиректора телеканала RTVi. Новая газета. 23 листопада 2016. Архів оригіналу за 24 лютого 2017. Процитовано 22 листопада 2024.
  9. ↑ а б в г д е Вечное НТВ. Как новый инвестор планирует развивать бывший телеканал Владимира Гусинского RTVi. Репортаж Ильи Жегулева. Meduza.io. 2 листопада 2016. Архів оригіналу за 8 червня 2020. {{cite web}}: Проігноровано невідомий параметр |accesdate= (можливо, |accessdate=?) (довідка)
  10. ↑ Канал всемогущий, создавший всё из ничего…. Литературная газета. 4 лютого 2009. Архів оригіналу за 22 вересня 2020. Процитовано 22 листопада 2024.
  11. ↑ 25 лет глазами НТВ: 20 мая. НТВ. 20 травня 2018. Архів оригіналу за 6 березня 2019. Процитовано 2 березня 2019.
  12. ↑ «НТВ-International» будет показывать для зарубежных зрителей «старое» и «новое» НТВ вместе. NEWSru.com. 23 квітня 2001. Архів оригіналу за 6 серпня 2018. Процитовано 22 листопада 2024.
  13. ↑ НТВ попыталось прервать трансляцию программ "Интер-ТВ" за рубеж. NEWSru.com. 28 вересня 2001. Архів оригіналу за 30 серпня 2018. Процитовано 22 листопада 2024.
  14. ↑ ЯНКИ ПРИ ДВОРЕ NTV. Борис Йордан и Владимир Гусинский ведут довольно странную схватку на медиарынке. Не российском — американском. Московские новости. 25 січня 2002. Архів оригіналу за 27 лютого 2005. Процитовано 22 листопада 2024.
  15. ↑ Телегазета. МНОГОКАНАЛЬНЫЕ НОВОСТИ. Московский комсомолец. 27 грудня 2001. Архів оригіналу за 28 січня 2021. Процитовано 22 листопада 2024.
  16. ↑ Начало вещания телекомпании «Эхо». Эхо Москвы. 15 квітня 2002. Архів оригіналу за 25 червня 2016. Процитовано 17 травня 2016.
  17. ↑ «Эхо» свободы слова. Юлия Ларина беседует с Андреем Норкиным. Московские новости. 8 липня 2003. Архів оригіналу за 3 січня 2005. Процитовано 13 липня 2020.{{cite web}}: Обслуговування CS1:Сторінки з посиланнями на джерела, що мають непридатні URL (посилання)
  18. ↑ Андрей Норкин: «Гусинский сделал мне предложение, и я его принял». Только на канале RTVI новости не подвергаются цензуре Кремля. Пресс-Атташе. 7 березня 2005. Архів оригіналу за 23 жовтня 2007. Процитовано 30 червня 2018.
  19. ↑ Игорь Малашенко: «Телевидение не умирает. У него просто линька». Новая газета. 28 травня 2007. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 19 березня 2015.
  20. ↑ Самый гнусный канал НТВ и Леонид Парфёнов. Артемий Троицкий. YouTube. 25 жовтня 2019. Архів оригіналу за 15 грудня 2021. Процитовано 15 грудня 2021.
  21. ↑ АНДРЕЙ НОРКИН НА ЭКСПОРТ. Известный телевизионный ведущий второй раз обдуманно совершил безрассудный поступок. Московские новости. 2002. Архів оригіналу за 1 березня 2005. Процитовано 17 березня 2019.{{cite web}}: Обслуговування CS1:Сторінки з посиланнями на джерела, що мають непридатні URL (посилання)
  22. ↑ Околозастеколье. ozs.ru. 4 липня 2002. Архів оригіналу за 5 червня 2003. Процитовано 27 грудня 2020. Вместо положенного вечернего выпуска "За стеклом" на НТВ-Интернейшнл была показана заставка с надписью...
  23. ↑ Серая власть — серое телевидение. Собеседник. 7 жовтня 2008. Архів оригіналу за 30 липня 2018. Процитовано 22 листопада 2024.
  24. ↑ Zabugor TV. Телеведение. Литературная газета. 26 вересня 2007. Архів оригіналу за 13 липня 2020. Процитовано 22 листопада 2024.
  25. ↑ Владимир Кара-Мурза ходит по краю пропасти. Но менять свои убеждения не намерен. Независимая газета. 30 квітня 2004. Архів оригіналу за 9 грудня 2018. Процитовано 19 січня 2019.
  26. ↑ Шендерович: «Я технический дебил». Вебпланета. 12 лютого 2004. Архів оригіналу за 14 листопада 2004. Процитовано 19 січня 2019.{{cite web}}: Обслуговування CS1:Сторінки з посиланнями на джерела, що мають непридатні URL (посилання)
  27. ↑ Плохие новости. Газета.Ru. 2 травня 2006. Архів оригіналу за 28 листопада 2021. Процитовано 28 листопада 2018.
  28. ↑ АНДРЕЙ НОРКИН: «МЫ МОЖЕМ ГОВОРИТЬ ВСЕ, ПОТОМУ ЧТО НАС НЕ ВИДЯТ В РОССИИ». Русский курьер. 20 січня 2004. Архів оригіналу за 14 травня 2018.
  29. ↑ Сергей ДОРЕНКО: «Я люблю запах конского пота». Известия. 13 лютого 2004. Архів оригіналу за 20 січня 2019. Процитовано 19 січня 2019.
  30. ↑ Телеанонс RTVi — 08-14 марта. Israland. 6 березня 2004. Архів оригіналу за 20 січня 2019. Процитовано 19 січня 2019.
  31. ↑ Великая Страна Не Может Терпеть Серость Власти. Новая газета. 14 серпня 2003. Архів оригіналу за 25 березня 2020. Процитовано 25 березня 2020.
  32. ↑ НТВ мне смотреть тяжело. Михаил Бергер. Игорь Малашенко, один из отцов-основателей НТВ, отвечает на вопросы главного редактора "Журнала" Михаила Бергера. Еженедельный журнал. 7 жовтня 2003. Архів оригіналу за 14 грудня 2004. Процитовано 12 травня 2019.
  33. ↑ Шендерович и Кара-Мурза в изгнании. Известные ведущие, не востребованные федеральными каналами, начали вещание на заграницу. Московские новости. 2003. Архів оригіналу за 1 березня 2004. Процитовано 25 березня 2020.{{cite web}}: Обслуговування CS1:Сторінки з посиланнями на джерела, що мають непридатні URL (посилання)
  34. ↑ Андрей Норкин покинул «Эхо-ТВ». И просил не пороть горячку. Новая газета. 6 грудня 2007. Архів оригіналу за 5 вересня 2014. Процитовано 19 березня 2015.
  35. ↑ Владимир Кара-Мурза-ст.: Норкин опорочил память Немцова и «заложил» Венедиктова. Собеседник. 9 листопада 2016. Архів оригіналу за 18 листопада 2016. Процитовано 18 лютого 2017.
  36. ↑ а б Гусинский доверился Киселёву вместо Норкина. Главный редактор московского бюро RTVI Андрей Норкин покидает канал. Его заменит Евгений Киселёв. Газета.Ru. 2 грудня 2007. Архів оригіналу за 4 січня 2019. Процитовано 4 січня 2019.
  37. ↑ Эхо «Эха». Российская общественно-политическая интернет-газета «Избранное». 23 червня 2008. Архів оригіналу за 4 квітня 2009. Процитовано 21 серпня 2013.
  38. ↑ Ужас нерождённых. Телеведение. Литературная газета. 27 серпня 2008. Архів оригіналу за 13 липня 2020. Процитовано 23 листопада 2024.
  39. ↑ Пусть говорят... Телеведение. Чьё «Эхо» звучит в эфире?. Литературная газета. 27 серпня 2008. Архів оригіналу за 23 липня 2020. Процитовано 23 листопада 2024.
  40. ↑ День рождения RTVI! С чего все начиналось и как изменился телеканал за годы вещания «по обе стороны». RTVI. 28 вересня 2018. Архів оригіналу за 14 жовтня 2018. Процитовано 14 жовтня 2018.
  41. ↑ Алексей Пивоваров едет в США управлять телеканалом RTVi. Ведомости.ru. 19 вересня 2016. Архів оригіналу за 31 січня 2021. Процитовано 23 листопада 2024.
  42. ↑ Владимир Кара-Мурза-ст.: Трамп как помесь Абрамовича и Жириновского. Собеседник. 5 жовтня 2016. Архів оригіналу за 8 жовтня 2016. Процитовано 8 жовтня 2016.

Посилання

ред.


  Це незавершена стаття про телебачення.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=RTVi&oldid=43967565