Відкрити головне меню
Просо волосовидне
Panicum capillare — Flora Batava — Volume v19 - clean.jpg
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Вищі рослини (Streptophyta)
Судинні (Tracheophyta)
Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас: Однодольні (Liliopsida)
Порядок: Тонконогоцвіті (Poales)
Родина: Тонконогові (Poaceae)
Підродина: Просові (Panicoideae)
Триба: Paniceae
Рід: Просо (Panicum)
Вид: Просо волосовидне
Біноміальна назва
Panicum capillare
L., 1753
Синоніми
Panicum barbipulvinatum
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Panicum capillare
EOL logo.svg EOL: 1114475
IPNI: 181618-2
ITIS logo.svg ITIS: 40914
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 33109

Просо волосовидне, просо волокнисте[1] (Panicum capillare) — вид рослин родини Тонконогові.

Зміст

БудоваРедагувати

Трав'яниста рослина зі стеблом висотою 20-80 см. Має прямі та висхідні стебла, що виростають з одного вузла. Листки рослини лінійні, ланцетовидні опушені з верхнього і нижнього боку. Язичок пластинчастий з бахромою. Суцвіття — розлога волоть довжиною 20-40 см, що складається з окремих черешкових колосків довжиною 2-2,5 мм. Насіння — плівчаста зернівка. Просо волосовидне має мичкувату кореневу систему.

Життєвий циклРедагувати

Сходить у квітні — травні. Цвіте у червні — липні. Плодоносить у липні — вересні. Після засихання рослини волоть може повністю відламуватися і перетворитися на перекотиполе.[2]

Поширення та середовище існуванняРедагувати

Зростає як бур'ян на полях степової зони України та зрідка в Лісостепу. Походить з гірських районів Монголії.

Практичне використанняРедагувати

У китайській «Книзі пісень» вказується, що просо було перший злаком, який люди отримали від богів. Вважається найдавнішою культурою в Європі та Азії. Його залишки виявлено на розкопках кам'яного віку у Швейцарії.

Зерно збирають волотями, підсушують, а потім вимолочують. Воно придатне в їжу після шеретування на круподерні чи обшуговування в ступі. За смаком і якістю крупа з проса волосовидного майже не відрізняється від культурних сортів проса, тільки трохи дрібніша. На Кавказі та в Криму з дикого проса варили бузу — напій на дріжджах.

ГалереяРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Ю. Кобів. Словник українських наукових і народних назв судинних рослин (Серія «Словники України»). — Київ: Наукова думка, 2004. — 800 с. — ISBN 966-00-0355-2.
  2. Grass Manual Treatment Архівовано June 11, 2011, у Wayback Machine.

Див. такожРедагувати

ЛітератураРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • М. Л. Рева, Н. Н. Рева Дикі їстівні рослини України / Київ, Наукова думка, 1976 — 168 с. — С.90