Вікіпедія

London Boys

London Boys — британсько-німецький танцювальний дует, заснований Едемом Ефраїмом (англ. Edem Ephraim) і Денисом Фуллером (Dennis Fuller), який став відомим завдяки пісням «i'm Gonna Give My Heart», «Harlem Desire», «Requiem», «Chapel of Love».

London Boys
Основна інформація
Жанрєвроденс
Рокиз 1986
Країна Велика Британія
МістоГамбург
ЛейблWarner Music Group, Atlantic Records, Teldec

Музична кар'єра

ред.

Група була утворена в 1985 році, в Німеччині в Гамбурзі. Вона була сформована двома шкільними друзями Денисом Фуллером (народився 19 червня 1959, Ямайка) і Едемом Ефраїмом (1 липня 1959, Лондон), які познайомилися в середній школі в Гринвічі. Після переїзду в 1981 році в Гамбург Едем і Денніс приєдналися до колективу Roxy Rollers, де виступали як музиканти і актори[1].

У 1986 році група London Boys, продюсером якої став Ральф Рене, випустила дебютний сингл «i'm Gonna Give My Heart», який не потрапив в жоден чарт, однак домігся популярності. В 1987 році вийшов другий сингл колективу, «Harlem Desire», записаний у стилі євродиско. Аранжування і виконання пісні нагадували композиції знаменитих німців Modern Talking, але як і «i'm Gonna Give My Heart», він не був помічений в Німеччині, хоча «Harlem Desire» спостерігався в топ-10 в UK Singles Chart. У 1988 році London Boys випустили композицію «Requiem» синглом, а слідом вийшов дебютний альбом групи The Twelve Commandments of Dance (укр. Дванадцять заповідей танця), він продавався добре, але оскільки тираж був розрахований на Німеччину і Японію, довелося робити додатковий тираж на всю Європу[1]. Пізніше в 1989 році вийшло спеціальне видання альбому. Успіх став можливим завдяки якісно виконаній роботі продюсера, відмінному вокалу London Boys, аранжуванням і хорошого звуку альбому, а пісня «London Nights», що з'явилася в додатковому виданні альбому зайняла 2 сходинку в Сполученому Королівстві[2].

Група стала частим гостем телевізійних шоу та клубних майданчиків, а кожна нова записана пісня являла собою повноцінний концертний і танцювальний номер. Другий альбом, Sweet Soul Music, вийшов в 1991 році, його стиль був несхожий на попередню роботу команди, на ньому композиції були представлені в стилях хаус і реггі, одна з них була присвячена знаменитому музиканту стилю реггі — Бобу Марлі, а майже кожна композиція містила в собі елементи репу, виняток склала пісня «Chapel of Love», єдина в альбомі, нагадувала музичний стиль London Boys 1989 року[1]. Диск Love 4 Unity, що вийшов в 1993 році, знову став успішною роботою London boys. Танцювальні ритми для дискотек були покращені заради комерційного успіху і бажання слідувати за модою. Незважаючи на всі старання Ральфа Рене, альбом не видав хітів[1].

Наступний альбом, Hallelujah Hits, став швидше розчаруванням, ніж успішною роботою, його стиль звучання поєднував у собі ритми техно 1990-х років і госпелу[3], що вкрай не припало до смаку публіці. В чарти він не потрапив, а його продажі були низькими[1].

21 січня 1996 року Едем і Денис, дружина Едема і діджей з Гамбурга загинули в автокатастрофі в Австрійських Альпах[4]. У момент загибелі в Едема був трирічний син, у Дениса — дочка, якій було десять років[4]. За свою кар'єру London Boys випустили чотири студійних альбоми, внесли вклад у розвиток європейської диско-музики. Їх пісні були присвячені дружбі, любові, расовій терпимості і вірі в Бога. Вони встигли продати 4,5 мільйона дисків і завоювали любов багатьох мільйонів шанувальників[1].

Дискографія

ред.

Альбоми

ред.
Рік Альбом Місця в чартах Лейбли
Австрія
АВТ

[5]

Велика Британія
ВІВ

[2]

1988 The Twelve Commandments of Dance — 2 Atlantic Records, WEA, Ultraphone
1991 Sweet Soul Music 22 — WEA, EastWest Records
1993 Love 4 Unity — — EastWest Records
1995 Hallelujah Hits — — Polydor Records

Сингли

ред.
Рік Сингл Місця в чартах
Австрія АВТ

[6]

Велика Британія ВІВ

[2]

Німеччина ГЕР

[7]

Швейцарія ШВА

[8]

1986 «I'm Gonna Give My Heart» — — — —
«I'm Gonna Give My Heart» (remix) — — — —
1987 «Dance Dance Dance» — — — —
«Harlem Desire» — — — —
«My Love» — — — —
«Supermix» — — — —
1988 «Requiem» 11 4 27 —
1988 «Harlem Desire '89» — 17 — —
«London Nights» — 2 24 9
«Megamix» — — — —
«My Love '89» — 46 — —
1988 «Chapel of Love» — 75 — —
«Freedom» — 54 — 29
1991 «Sweet Soul Music» (спільно з Soul Kitchen) 11 — 81 —
«Is This Love?» — — — —
«Tonight! Tonight!» — — — —
1992 «Moonraker» — — — —
1993 «Baby Comeback» 27 — — —
1995 «Gospel Train to London» — — — —
«Kumbaya»[9] — — — —

Примітки

ред.
  1. ↑ а б в г д е London Boys. badboysblue.ru. Архів оригіналу за 5 грудня 2007. Процитовано 12 червня 2012.
  2. ↑ а б в ChartArchive — London Boys. Chart Archive. Процитовано 12 червня 2012.[недоступне посилання]
  3. ↑ New London Boys, The* — Hallelujah Hits (CD, Album). Discogs.com. Архів оригіналу за 30 жовтня 2018. Процитовано 14 квітня 2012.
  4. ↑ а б Verzeanu, Milena. a.k.a The New London Boys" website. dslextreme.com. Архів оригіналу за 12 березня 2009. Процитовано 12 червня 2012.
  5. ↑ Austria Top 40 — Hitparade Österreich. austriancharts.at. Архів оригіналу за 30 жовтня 2018. Процитовано 12 червня 2012.
  6. ↑ Austria Top 40 — Top Hitparade Österreich. austriancharts.at. Архів оригіналу за 30 жовтня 2018. Процитовано 11 червня 2012.
  7. ↑ London boys" in der Musikdatenbank fortsetzen. charts.de. Процитовано 03 жовтня 2012.[недоступне посилання з Май 2018]
  8. ↑ Die Offizielle Schweizer Hitparade und Music Community. hitparade.ch. Процитовано 12 червня 2012.
  9. ↑ Roberts, David (2006). British Hit Singles & Albums (вид. 19th). London: Guinness World Records Limited. с. 326—327. ISBN 1-904994-10-5.

Посилання

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=London_Boys&oldid=42881172