Відкрити головне меню

Kara no Kyōkai (яп. 空の境界) — ранобе Кіноко Насу[en], написане ним до заснування компанії Type-Moon у 1998 році та опубліковане на особистій сторінці сайту аматорських робіт «такебокі». У 2001 році роботу випущено як доджінші, створене у двох томах з ілюстраціями Такаші Такеучі[en], цього разу в рамках продукції Type-Moon. У 2004 році відбулося професійне перевидання компанією Kodansha. Роман розповідає про розслідування серії містичних подій, які відбуваються в японському місті Міфуне, працівниками магічної фірми Garan no Dou.

Kara no Kyōkai
Kara no Kyōkai volume 1.jpg
Обкладинка першого тому роману обмеженого видання Kodansha (2004).
空の境界
Kara no Kyōkai
Жанр детектив, романтика, трилер, темне фентезі
Ранобе
Автор Кіноко Насу
Ілюстратор Такеучі Такаші
Видавець Type-Moon
Kodansha
Інші видавці Kotori (Польща)
Аудиторія сейнен
Період випуску жовтень 1998 — серпень 1999
Кількість томів 2 (2001, 2004)
3 (2007—2008)
Аніме-фільм
Режисер Аокі Ей
Нонака Такуя
Обунай Міцуру
Такіґучі Шін'їчі
Хірао Такаюкі
Міура Такахіро
Такадзава Шінсуке
Продюсер Кондо Хікару, Івакамі Ацухіро
Сценарист Хірамацу Масакі
Композитор Каджіура Юкі
Студія ufotable
Ліцензіат Aniplex of America (Канада, США)
Madman Entertainment (Австралія)
MVM Films (Велика Британія)
Kazé (Франція)
Anime Virtual (Швейцарія)
Список фільмів

  1. Kara no Kyoukai 1: Fukan Fuukei (01.12.2007) 50 хвилин
  2. Kara no Kyoukai 2: Satsujin Kousatsu (Zen) (29.12.2007) 61 хвилина
  3. Kara no Kyoukai 3: Tsuukaku Zanryuu (26.01.2008) 58 хвилин
  4. Kara no Kyoukai 4: Garan no Dou (24.05.2008) 50 хвилин
  5. Kara no Kyoukai 5: Mujun Rasen (16.08.2008) 115 хвилин
  6. Kara no Kyoukai 6: Boukyaku Rokuon (20.12.2008) 59 хвилин
  7. Kara no Kyoukai 7: Satsujin Kousatsu (Go) (08.08.2009) 121 хвилина
Аніме-фільм
«Kara no Kyoukai Remix: Gate of Seventh Heaven»
空の境界 Remix -Gate of seventh heaven-
Продюсер Кондо Хікару, Івакамі Ацухіро
Сценарист Хірамацу Масакі
Композитор Каджіура Юкі
Студія ufotable
Дата виходу 14 травня 2009
Тривалість 61 хвилина
Манґа
Ілюстратор Тенку Суфіа
Видавець Kodansha
Аудиторія сейнен
Журнал Hoshizawa COMICS
Період випуску 15 вересня 2010 — дотепер
Кількість томів 7
OVA
«Kara no Kyoukai»
空の境界
Режисер Такадзава Шінсуке
Сценарист Хірамацу Масакі
Студія ufotable
Ліцензіат Aniplex of America (Канада, США)
Madman Entertainment (Австралія)
MVM Films (Велика Британія)
Дата виходу 2 лютого 2011
Тривалість 35 хвилин
Телевізійний аніме-серіал
Сценарист Хірамацу Масакі
Композитор Каджіура Юкі
Студія ufotable
Мережа Tokyo MX, BS11, ABS, Niconico, Bandai Channel, Animax
Період показу 6 липня 2013 — 28 вересня 2013
Кількість серій 13
Аніме-фільм
«Kara no Kyoukai: Mirai Fukuin»
空の境界 未来福音
Режисер Судо Томонорі
Продюсер Кондо Хікару, Івакамі Ацухіро
Сценарист Хіяма Акіра
Композитор Каджіура Юкі
Студія ufotable
Ліцензіат Aniplex of America (Канада, США)
Madman Entertainment (Австралія)
Дата виходу 28 вересня 2013
Тривалість 90 хвилин
Аніме-фільм
«Kara no Kyoukai: Mirai Fukuin — Extra Chorus»
空の境界 未来福音 — Extra Chorus
Режисер Аокі Ей
Продюсер Кондо Хікару, Івакамі Ацухіро
Сценарист Аокі Ей
Композитор Каджіура Юкі
Студія ufotable
Ліцензіат Aniplex of America (Канада, США)
Madman Entertainment (Австралія)
Дата виходу 28 вересня 2013
Тривалість 32 хвилини

У 2002 році компанією звукозапису Magic Cage випущена однойменна радіопостановка. З 2007 до 2009 року студією ufotable видавалася в прокат серія із семи анімаційних фільмів, продюсерами яких стали Хікару Кондо[ja] та Ацухіро Івакамі[ja]. Музикальний супровід фільмів виконаний Юкі Каджіурою, яка сформувала для виконання ендінгу аніме музикальний гурт Kalafina.

У 2008 і 2013 роках Кіноко Насу як матеріали для промоакцій екранізації роману були видані дві додаткові глави, перша з яких отримала у 2013 році власну екранізацію студією ufotable. Крім того, у 2013 році з 6 липня до 28 вересня на різних телеканалах Японії була продемонстрована телевізійна версія основної серії фільмів, яка склала аніме-серіал з 13 серій.

СюжетРедагувати

Події роману розгортаються в 1998 році в японському місті Міфуне (яп. 観布)[1]. Після двох років перебування в комі, яка стала наслідком дорожньо-транспортної пригоди, молода дівчина Шікі Рьоґі приходить до тями, і дізнається, що володіє здібністю «містичних очей сприйняття смерті» (яп. 直死の魔眼 тьокусі но маґан) — здатністю бачити «смерть» будь-якої істоти у формі ліній та крапок[2]. Будь-який розріз, здійснений по таких лініях, призводить до безповоротного знищення сутності предмета[3]. Після опанування своєї здібності Шікі влаштовується на работу у фірму Garan no Dou, де займається розслідуванням різних містичних подій, які відбуваються в Міфуне, і намагається знайти сенс власного існування[2].

Робота побудована з окремих глав, кожна з яких містить власну сюжетну лінію і різних антагоністів[4][5]. Під час розслідування виявляється, що за кожним з противників Шікі стояв маг Сорен Арая (яп. 荒耶宗蓮 Арая Со:рен), який підштовхнув цих людей на здійснення злочинів[4]. Головною метою Сорена Арая було досягнення «Вихору Джерела» (яп. 根源の渦 Конґен но Удзу) — сили, яка є центром усіх змін світу і яка є безмежним джерелом магічної енергії, який здатний виконати будь-яке бажання мага. Задля цього Арая побудував у Міфуне експериментальний житловий комплекс, населив його піддослідними людьми, після чого вбив і підмінив їх копіями із запрограмованим розумом[2]. Одній з таких копій — юнаку Томое Енджьо (яп. 臙条巴 Енджьо: Томое) — була навіяна вказівка вбити власних батьків, після чого той був відпущений за межі комплексу[5]. Стурбований відсутністю реакції поліції на начебто здійснений ним злочин Томое несвідомо залучає до розслідування його справи Шікі Рьоґі, яка після вивчення комплексу стикається з Арая і дізнається, що її здібність містичних очей є останньою ціллю мага, оскільки вони є одним з проявів Вихору Джерела в реальному світі. У процесі битви з працівниками фірми Garan no Dou Сорен Арая зазнає поразки, що, втім, не зупиняє серію злочинів у місті[6]. Останнім противником Шікі стає її палкий прихильник — Ліо Шірадзумі (яп. 白純里緒 Шірадзумі Ріо), який через відмову Шікі став з допомогою Сорена Арая серійним вбивцею і поступово почав сходити з розуму[7].

Головні героїРедагувати

Шікі Рьоґі (яп. 両儀式 Рьо:ґі Шікі) — головна героїня, яка відчуває підсвідоме бажання вбивства[1]. Єдиною близькою для Шікі людиною є її колишній однокласник Мікія Кокуто. У шкільні роки всередині Шікі існувало дві різні особистості — жіноча «Сікі» (яп. ) і чоловіча «СІКІ» (яп. ), які перебула у внутрішньому конфлікті, що стало причиною постійного придушення чоловічої внутрішньої особистості, яка, як вважала Шікі, «не знала нічого крім вбивства»[1]. За два роки до початку основних подій Шікі потрапила в аварію, коли намагалася покінчити з життям після нападу на Мікію Кокуто, і втратила чоловічу частину особистості[2]. У сутичці з Ліо Сірадзуне вперше усвідомлено і безпосередньо здійснює вбивство противника, чого раніше уникала через вплив Мікії[7].

Сейю: Маая Сакамото (фільм), Томоко Кавакамі (радіопостановка).

Мікія Кокуто (яп. 黒桐幹也 Кокуто: Мікія) — друг Шікі, закоханий у неї зі старшої школи[1]. Під час перебування Шікі у комі доглядав за нею впродовж двох років[2]. Влаштувався працівником у фірму Токо Аодзакі, де займався аналітичною обробкою інформації[1]. Протидіяв внутрішнім пориванням Шікі до вбивства[2]. Після закінчення подій роману одружився з Шікі[8].

Сейю: Кен'їчі Судзумура (фільм), Кентаро Іто[en] (радіопостановка).

Токо Аодзакі (яп. 蒼崎橙子 Аодзакі То:ко) — маг, спеціалізується на створенні маріонеток[9]. Навчався в магічній академії при Асоціації магів (яп. 魔術協会 Мадзюцу Кьо:кай) в Лондоні разом з Сореном Арая[10]. Голова фірми Garan no Dou (яп. 伽藍の堂). Відразу після виходу Шікі з коми допомагала їй навчитися контролювати містичні очі[2].

Сейю: Такако Хонда[en] (фільм), Кікуко Іноуе (радіопостановка).

Адзака Кокуто (яп. 黒桐鮮花 Кокуто: Адзака) — молодша сестра Мікії. Попри кровну спорідненість, з дитинства закохана в Мікію і ревнує його до Шікі[2]. Навчається магії у Токо Аодзакі[11], а загальну освіту здобуває в жіночій академії Реіен (яп. 礼園女学院 Реіен Джьоґакуін). Мешкає в гуртожитку академії в одній кімнаті з віщункою майбутнього Сідзуне Сео (яп. 瀬尾静音 Сео Сідзуне)[12]. Володіє здатністю викликати за допомогою магії займання[3].

Сейю: Аюмі Фуджімура (фільм), Юкарі Тамура (радіопостановка).

Історія створенняРедагувати

У середині 1990-х років майбутній засновник і головний сценарист компанії Type-Moon Кіноко Насу[en] був офісним працівником, чиїм хобі було написання оповідань і сценаріїв ігор у жанрі фентезі. Вже у віці до двадцяти років Насу відправляв свої роботи в різні видавництва, але завжди отримував відмову, через що надалі вирішив писати винятково задля власного задоволення і відчував невпевненість у якості власної творчості[13]. У 1996 році він написав текст Mahōtsukai no Yoru[en], де вперше згадав основи магічного світу, який надалі став базисом для його наступних робіт: Kara no Kyōkai, Tsukihime та Fate/stay night[14]. Одним з небагатьох людей, який був знайомий з текстами Насу, був його близький друг, тоді працівник компанії Compile і манґака-початківець, Такаші Такеучі[en], який у всьому підтримував його і радив продовжувати спроби створення нових робіт. Як пізніше зазначав Насу, через ставлення свого друга йому самому довелося «повірити в людину, в яку вірив Такеучі»[15].

 
Особистість Шікі Рьоґі поділена на основі принципу «Тайцзі»[1].

У 1998 році у віці двадцяти п'яти років Насу усвідомив, що хоче написати роман, на основі свого життєвого і письменницького досвіду, де він міг би об'єднати ідеї своїх попередніх робіт з космогенезом китайської філософії[15]. Тоді автор, за його словами, відчував відторгнення стосовно соціуму і наявної індустрії розваг, що стало додатковою мотивацією для створення твору[16]. Почавши роботу над твором, Насу вибрав у ролі основної теми сюжету історію людини, яка відчуває внутрішню порожнечу, що було відображенням його власного тогочасного «я». Після цього він розбив цю концепцію на п'ять окремих аспектів, кожний з яких став центральною частиною однієї з п'яти глав майбутнього роману[15]. Структура твору виконана не у хронологічному порядку для того, щоб читач тексту міг робити припущення щодо сенсу окремих побачених елементів фабули і символів, повне значення яких можна було усвідомити лише у фіналі роману. Сам же фінал був придуманий ще на початковому етапі роботи, оскільки Насу вважав, що за нього не варто братися без належного завершення сюжету[15]. В уявленні автора образ Мікії Кокуто є відображенням його власних ідеалів, цінностей і уявлень про життя, проте Насу з жалем відзначав, що не може жити подібно до власного героя[15].

Під час написання роману Насу був зосереджений здебільшого на смисловому наповненні тексту і приділяв його стилістичним та художнім аспектам істотно менше уваги[16]. Початково він планував створити п'яту главу, яка містила б кульмінацію з головним антагоністом усього твору — Сореном Арая, найкоротшою серед усіх глав, оскільки не хотів надмірно описувати сцену фінального поєдинку. Втім, саме ця глава зрештою стала найдовшою у всьому романі, оскільки Насу вирішив додати численні діалоги, які сприяли, на його думку, додатковому розкриттю образу Сорена Арая[15].

ВиданняРедагувати

У жовтні 1998 року п'ять глав роману, який отримав назву Kara no Kyōkai, були завершені та опубліковані у вільному доступі на особистій сторінці Насу «такебокі» (яп. 竹箒 такебо:кі) на сайті доджінші-робіт[14]. Згодом після цього автор вирішив оформити фінал сюжетної лінії Шікі Рьоґі та Мікії Кокуто і створив дві додаткові глави, які були опубліковані на цьому ж сайті у 1999 році[15]. Насу і Такеучі, які до того часу сформували доджін-товариство Type-Moon, вирішили представити дві фінальні глави роману на 56-му ярмарку Комікет тиражем з 500 екземплярів. Для оформлення тому в стандартах ранобе-видань Насу вичитав текст і скоротив його окремі частини, щоб вкластися у 200 сторінок паперового формату B5, а опісля щодня по одній годині впродовж двох тижнів копіював манускрипт у найближчому магазині[15]. Втім, на самому Комікеті Kara no Kyōkai, як і інша продукція Type-Moon, не зацікавив відвідувачів[13].

На тлі успіху нового продукту Type-Moon — візуального роману Tsukihime — у 2001 році перші чотири глави Kara no Kyokai стали бонусом для Tsukihime Plus-Disc, а у грудні того ж року вони були видані у двох томах як доджінші, завдяки чому стали відомі широкому загалу[15]. 8 червня 2004 року відбулося комерційне видання роману від Kodansha[17], причому усі 5000 копій обмеженої серії були продані в перший день продажів, а загальна кількість проданих екземплярів роману перевищила 500 тисяч копій[18]. У 2007 році до виходу фільму відбулося перевидання ранобе в тритомному форматі[19]. У 2018 році до двадцятиліття роману організований новий обмежений тираж, до складу якого були додані додаткові глави, які раніше не публікувалися з основною серією[20].

У 2009 році компанія Del Rey Manga анонсувала публікацію роману англійською мовою, проте у 2010 році видавництво припинило своє існування, так і не розпочавши випуск[21]. У 2017—2018 роках видавництвом Kotori здійснене видання Kara no Kyokai польською мовою[22].

З 15 вересня 2010 року в онлайн-журналі Saizensen почалося видання манґа-адаптації роману у форматі веб-коміксу, який отримав назву Kara no Kyōkai the Garden of sinners, від манґаки Суфіа Тенку за редакцією Насу і Такеуті[23]. З 2011 року манґа почала видаватися друком у журналі Hoshizawa COMICS[23].

Анімаційні фільмиРедагувати

Концепція та створенняРедагувати

Ідея створення екранізації ранобе належала продюсеру компанії Aniplex Ацухіро Івакамі[ja], який спочатку мав намір зайнятися випуском серіалу за візуальною новелою Tsukihime, але у 2003 році його випередила студія J.C. Staff, яка створила Shingetsutan Tsukihime[24]. У 2005 році Івакамі вирішив спробувати зробити аніме-адаптацію Kara no Kyōkai. На роль виконавця ним була вибрана невелика студія ufotable, оскільки Івакамі зацікавила остання їхня робота — Futakoi Alternative[en], тому продюсер зв'язався з головою студії Хікару Кондо[ja]. Зі свого боку Кондо дав згоду на подібний проект, проте не був впевнений, чи отримають вони дозвіл на екранізацію від Type-Moon, і попросив Івакамі знайти альтернативний варіант на випадок відмови. Після розроблення концепту Івакамі звернувся з пропозицією до продюсера видавництва Kodansha Кацуші Оти[en][24].

Як згадував Кіноко Насу[en], до нього тоді вже зверталися різні студії із запитами щодо адаптації ранобе, але він відхиляв усі пропозиції, оскільки, на його думку, глядач не зміг би сприйняти авторський задум оригінального твору у межах жорсткого формату телесеріалу[25]. У 2006 році Кацуші Ота передав сценаристу Type-Moon ідею Івакамі про створення екранізації у вигляді серії фільмів за окремими главами роману. Після розмірковувань Насу дійшов висновку, що вже сам факт відвідування майбутнім глядачем кінотеатру збільшував його концентрацію під час перегляду, що могло посприяти кращому засвоєнню деталей сюжету, і тому дав свою згоду на початок робіт[25].

Під час затвердження загального бюджету картини з Aniplex було вирішено зупинитися на форматі з семи фільмів із загальним хронометражем 420 хвилин (згодом він був збільшений до 500 хвилин)[26]. Для стимулювання глядацького інтересу до серії було вирішено випускати нові частини з відносно короткими інтервалами (близько чотирьох місяців), а також проводити промоакції з поширенням різної продукції за тематикою Kara no Kyōkai[25]. У середині 2000-х років в аніме-індустрії почали масово з'являтися різні нововведення, пов'язані з впровадженням комп'ютерної постобробки, цифрового знімання та HD формату, що істотно відрізнялося від прийнятої на студії ufotable орієнтації на DLP технологію візуального виводу. Через це Кондо вирішив впровадити ці технології в рамках нового проекту і сприйняв адаптацію Kara no Kyōkai як експериментальну роботу, в якій планував залучити більшу частину персоналу студії[27]. На роль сценариста був призначений Масакі Хірамацу, посади режисерів-постановників були розподілені серед усіх працівників, які мали таку кваліфікацію (Ей Аокі[en], Такаюкі Хірао[ja], Такахіро Міуру[jp] та інших), а робота над художнім оформленням була доручена Такуя Нонаці[jp][27]. Також була створена додаткова посада оператора, відповідального за створення максимально реалістичних деталей зображення (таких як, усунення однобарвності різних текстур, проекцій на них фонів та відображень і так далі), на яку був затверджений Юіті Терао. Пізніше Терао відзначав, що найскладнішою частиною його роботи стала передача металічного блиску ножа, а низка інших елементів (візуальні ефекти крапель дощу та крові) від самого початку створювалися з розумінням того, що публіка в кінотеатрах не зможе по-справжньому оцінити такі деталі[28]. Для виконання комп'ютерної частини постпродукції картини студія звернулася до компанії Sony PCL[jp][27].

Ще на стадії планування серії студією ufotable було прийняте рішення про випуск фільмів у порядку глав ранобе, а не в хронологічному, як рекомендував їм Кіноко Насу. Це було зроблено, оскільки Масакі Хірамацу хотів підкреслити таким чином атмосферу твору, «наповнену недомовленістю та загадками»[25]. Також для підготовки першого фільму Насу запропонував частково переписати першу главу ранобе, оскільки вважав її найменш вдалою у всьому романі й доволі невпорядкованою, проте і ця ідея була залишена сценаристом серії без уваги[25]. Як зазначав Ей Аокі, під час опрацювання сценарію з тексту роману були особливо виділені ключові сюжетні лінії персонажів, а побічна частина фабули переважно скорочувалася на догоду жорстким рамкам хронометражу[26]. Втім, студія не наважилася видалити частину подібних сцен з огляду на важливість художнього образу персонажів, який передається через їхню поведінку, хоча такі дії й стали причиною істотного збільшення тривалості сцен у порівнянні із запланованим. Також був скорочений детальний опис елементів сетингу магічного світу, оскільки спроби їх адаптації як тривалих монологів стали б причиною, на думку режисерського складу, втрати глядацького інтересу сцен. Замість цього Хікару Кондо вирішив зробити акцент на цих деталях через візуальний ряд, а частину з них (тих, які потребували поглибленого розуміння аудиторією сюжету) вирізати[26]. Хірамацу також зазначав, що досвід роботи над Kara no Kyōkai сильно відрізнявся від попереднього напрямку студії ufotable і вимагав від нього відійти від власного стилю викладу та наблизитися за манерою до Кіноко Насу, з яким узгоджувався сценарій кожного фільму[26]. Сам же Насу згодом зізнався, що не міг сприймати цю адаптацію як свій вихідний твір, і хоча визнавав якість роботи ufotable, але після ознайомлення з першим фільмом дійшов висновку, що ранобе не підлягало екранізації зовсім[16].

Робота над рухами персонажів здійснювалася таким чином, зоб уникнути можливого гротеску окремих епізодів. Зокрема, сцени битв попередньо виконувалися командою аніматорів у декількох варіантах розкадрування, які надалі остаточно затверджувалися Хікару Кондо[26]. Дизайн персонажів також був переглянутий студією у порівнянні з ранобе-версією. Ілюстратор Type-Moon Такаші Такеучі[en] погодився з вимогами ufotable і зробив уточнення деталей костюмів та зачісок персонажів, а також повністю переробив зовнішність героїні Токо Аодзакі[29]. Під час опрацювання попереднього сценарію було прийнято рішення про демонстрацію сцен сексуального насилля, незважаючи на підвищення через це вікового рейтингу фільму за оцінкою EOCS[jp][25].

Найскладнішим образом персонажа для постановки окремих сцен на думку сценариста картини став Мікія Кокуто, а також диференціація поведінки чоловічої та жіночої особистості Шікі Рьоґі[26]. Пріоритет у виборі сейю для озвучення був також відданий самій студії, через що на ролі був затверджений практично повністю новий у порівнянні з радіопостановкою 2002 року склад акторів. Єдиним винятком став виконавець ролі Сорена Арая — Джьоджі Наката, чий голос, на думку працівників ufotable, дуже добре підходив для образів антагоністів творів Кіноко Насу[25]. На роль Шікі Рьоґі була затверджена Маая Сакамото, оскільки вона на відміну від Томоко Кавакамі, яка озвучувала героїню в радіопостановці, мала нижчий тембр, що на думку режисерів краще підходило для кінематографічного показу[25]. При виборі актриси на роль Адзакі Кокуто комісія зіткнулася з дилемою між демонстрацією яскравості персонажа і необхідністю зміни характеру героїні під загальну атмосферу фільму. Зрештою, вибір студії зупинився на останньому, і роль отримала Фуджімура Аюмі[25].

ВихідРедагувати

Прем'єрний показ першого фільму відбувся 1 грудня 2007 року в кінотеатрі токійського району Шіндзюку[30]. Ацухіро Івакамі спочатку вважав, що робота не буде дуже популярною, і тому організував покази на обмеженій кількості майданчиків, припускаючи, що глядачами даної франшизи стануть лише знайомі з оригінальним твором фанати[31]. Проте вже через кілька днів після початку прокату кількість кінотеатрів, де демонструвалася картина, була збільшена через великий ажіотаж серед відвідувачів, які викуповували всі квитки, зокрема й на ранкові сеанси. Попри те, що спочатку прокат першого фільму був розрахований на чотири тижні, з 26 січня до 8 лютого 2008 року компанією Aniplex разом з виходом вже третьої частини серії були організовані додаткові сеанси випущених раніше фільмів[30]. Надалі демонстрація фільмів здійснювалася на більш ніж 40 майданчиках на всій території Японії. Останній фільм основної серії вийшов 8 серпня 2009 року, а перед його показом 14 березня відбувся вихід 60-хвилинної нарізки перших шести частин, упорядкованих за хронологією, під назвою Remix -Gate of seventh heaven-[31].

За підсумками прокату всіх фільмів їхня аудиторія склала близько 262 тисяч осіб, а дохід від касових зборів — 306 мільйонів єн[31]. Також було продано понад 700 тисяч копій видання фільмів на DVD[31], причому у 2008 році продукція Kara no Kyokai опинилася другою за об'ємом продаж серед усієї аніме-продукції, поступившись лише фільму «Evangelion: 1.0 You Are (Not) Alone»[32]. У 2009 році разом з серіалом Bakemonogatari продажі Kara no Kyokai дозволили компанії Aniplex вийти на третє місце за продажами за рік серед усіх дистриб'юторів Японії[33]. 2 лютого 2011 року відбувся вихід видання фільмів на Blu-ray Disc, який містив як додатковий матеріал OVA-серію, яка стала епілогом історії[34]. У перший тиждень продажів було реалізовано 25 тисяч копій[35]. У 2013 році разом з виходом фільму за мотивами додаткової глави Mirai Fukuin відбувся додатковий прокат оновленої першої частини серії — Fukan Fuukei, виконаної в 3D-форматі[36], на додаток до якої демонструвалася екранізація йонкоми Fate/Zero Café[37]. Також у 2013 році з 6 липня до 28 вересня на телеканалах Tokyo MX, Nippon BS Broadcasting[en], ABS, Niconico, Bandai Channel[en] та Animax демонструвалась телевізійна версія фільмів[38].

За межами Японії фільми, починаючи з п'ятого, були у прокаті на території Північної Америки, який організувало місцеве відділення Aniplex[39]. Для поширення на різних носіях серія була ліцензована компанією Madman Entertainment в Австралії[40], MVM Films[en] — у Великій Британії та Ірландії[41], Anime Virtual[de] — у Німеччині та Швейцарії, Kazé[fr] — у Франції[42].

Додаткові главиРедагувати

Після початку виходу фільмів Такаші Такеучі[en], який став генеральним директором Type-Moon, запропонував Кіноко Насу[en] написати невеликий сиквел історії Kara no Kyōkai для літнього Комікету 2008 року[43]. Оскільки Насу вважав основну сюжетну лінію роману повністю завершеною, він відповів на цю пропозицію відмовою, пославшись на те, що для нього це стало б «спробою оживлення трупу чи створення монстра Франкенштейна». Втім, після вмовлянь Такеучі, який наполягав на обов'язках автора перед прихильниками, Насу дав згоду на створення глави-доповнення до оригінального твору[16].

Найтривалішим етапом робіт над новим текстом стало опрацювання побічної сюжетної лінії, яка повинна була бути міцно пов'язаною з вже викладеним сетингом ранобе[16]. Для зав'язки був вибраний епізодичний персонаж Шідзуне Сео, який володів здатністю передбачення, через що й вся нова глава отримала назву «Mirai Fukuin» (яп. 未来福音 Мірай Фукуін, «Євангеліє майбутнього»). Також до цілей роботи Насу поставив перед собою завдання показати розвиток відносин між Шікі Рьоґі та Мікією Кокуто через десятиліття після закінчення основного сюжету[43]. Після перегляду серії фільмів автор прийняв рішення написати текст з простішою структурою речень для кращого сприйняття його читачами. Вибір головного антагоніста арки був зроблений на користь персонажа, якій володів реалістичними здібностями та синдромом саванта, щоб не надавати історії надмірного драматизму[43]. Ознайомившись з чорновим манускриптом, Такаші Такеучі виявив бажання створити на базі цієї глави власну додзінсі-манґу Mirai Fukuin — Extra Chorus, яка була підготована у вигляді трьох коротких глав до наступного Комікету[16].

У 2012 році після закінчення роботи студії ufotable над Fate/Zero Ацухіро Івакамі[ja] виступив з пропозицією екранізації Mirai Fukuin, яка було підтримана главою студії Хікару Кондо[ja][16]. На посаду режисера картини був затверджений Томонорі Судо[ja], а роль сценариста дісталася Акірі Хіямі. Як доповнення до фільму продюсерами також було прийняте рішення про адаптацію манґи Такеучі, яка була доручена Ей Аокі[en][43]. Цього разу вже Такеучі вирішив виступити проти початку робіт, оскільки спочатку цілковито не поділяв ідею перетворення свого аматорського твору у формат фільму. Проте Насу нагадав главі компанії, яким саме чином тому вдалося переконати його декілька років до цього стати до роботи над Mirai Fukuin, і запевнив Такеучі, що «настала і його черга виправдовувати очікування фанатів»[16]. 8 серпня того ж року про майбутню екранізацію було повідомлено публіці[44].

Режисер-постановник Ей Аокі, який був на цій самій посаді під час знімання першого фільму серії, зізнавався, що якби мав на момент створення Fukan Fuukei сценарій Mirai Fukuin, то не став би її скорочувати, оскільки ця глава містила в собі низку деталей, що пов'язувала її з пізньої роботою Насу[43]. Також режисери зазначили, що нова глава разюче відрізняється від першоджерела з погляду тексту, що говорило про трансформацію стилю Кіноко Насу за десятиліття. Ей Аокі для адаптації манґи Такеучі спеціально переписав діалоги персонажів для більшої відповідності манері мови героїв оригіналу[43]. Дизайн всіх нових персонажів попередньо затверджувався Такеучі й потім оброблявся художниками студії. Також аніматори відзначали, що розуміння стилістики робіт Type-Moon дійшло до них лише після адаптації Fate/Zero[43]. За словами Томонорі Судо, для якого ця робота стала першою на посаді режисера-постановника, виробництво його фільму вибилося із запланованого графіка, через що керівництво ufotable було змушене залучити Такую Нонаку з його підлеглими та залишити за Судо загальне керівництво процесом та створення розкадрування[45].

Сам Насу у 2013 році також отримав завдання від Хікару Кондо написати щось нове за тематикою Kara no Kyōkai для розповсюдження на промоакції під час показу нового фільму. Насу відразу ж відмовився виконувати це доручення, оскільки вважав, що на відміну від всесвіту Fate історія Kara no Kyōkai не підлягала розширенню. Втім, Такеуті знову вдалося переконати його почати роботу над твором, який отримав назву Shuumatsu Rokuon[16]. Ще на стадії опрацювання сценарію до Насу звернулися представники Aniplex з вимогою у двотижневий термін надати хоча б концепт майбутньої роботи, який ліг би в основу ще однієї екранізації. Насу не зміг виконати це завдання вчасно, що стало причиною повного скасування планів щодо фінансування проекту екранізацій можливих нових частин ранобе. Нова глава була підготовлена до виходу фільму, який відбувся 28 вересня 2013 года. Кіноко Насу відмовився від її можливого комерційного поширення, оскільки розцінив нову роботу такою, що не володіє самостійною значимістю в загальному сюжеті твору[16]. Сам фільм демонструвався в кінотеатрах Японії до кінця жовтня і зібрав 116,5 мільйонів єн касових зборів[46]. Вихід Blu-ray Disc та DVD записів фільму відбувся 19 лютого 2014 року; у перший тиждень продажів записи роботи стали найпродаванішими серед усієї аніме-продукції[47].

Музика та радіопостановкиРедагувати

9 серпня 2002 року компанією звукозапису Magic Cage була видана радіопостановка Kara no Kyōkai, яка являла собою версію оригінального роману, розширеного сценаристом студії Гоханом Оморі шляхом додавання нових сцен[48]. Роль оповідача була довірена виконавцю ролі Сорена Арая Джьоджі Накаті. Як бонус до запису постановки на CD-дисках була додана брошура зі спільним інтерв'ю Кіноко Насу і сценариста компанії Nitroplus Ґена Уробучі[en][13].

Роль композитора серії фільмів наприкінці 2006 року була довірено Юкі Каджіурі, який написав саундтрек у стилі класичного кросовера. Спеціально для створення закриваючих композицій фільмів Каджіурою був організований музичний гурт Kalafina[49], сім пісень якої, що були представлені в Kara no Kyōkai («Oblivious», «Kimi ga Hikari ni Kaete Iku», «Kizuato», «Aria», «Sprinter», «Fairytale» та «Seventh Heaven»)[50], стали основою їхнього дебютного альбому Seventh Heaven, який вийшов 4 березня 2009 року[51]. У 2013 році Каджіура та Kalafina взяли участь у створенні екранізації Mirai Fukuin, записавши пісні «Alleluia» та «dolce», які були видані у тому ж році як сингли[52].

До початку прокату основної серії фільмів 27 листопада 2007 року на інтернет-станції Animate Times[jp] було організоване мовлення нової радіопостановки Kara no Kyōkai з постійною ведучою Аюмі Фуджімурою (Адзака Кокуто), яка приймала у ролі гостей передачі інших сейю екранізації[53]. Радіопостановка складалася з трьох частин: «the Garden of listeners»[54], «the Garden of wanderers»[55] та «the Garden of tellers»[56], які налічували 7, 22 та 7 випусків, відповідно, і які продовжувалися до 27 жовтня 2009 року. Згодом записи передачі були також видані на CD-дисках[56].

КритикаРедагувати

Структура та сюжетРедагувати

Видання роману та сюжет твору отримали позитивні оцінки рецензентів. Так оглядач порталу tanuki.pl зазначав, що Kara no Kyokai досить сильно відрізняється від середнього представника книжкової продукції формату ранобе. Зокрема, кількість ілюстрацій у виданні зведена до мінімуму і супроводжувала лише титульні сторінки глав; текст твору не ряснів повторами важливих для розуміння сюжету аспектів і написаний досить складною та багатою мовою[5]. Все це, на думку критика, наближало Kara no Kyokai до роману в класичному розумінні й вимагало від читача терплячого занурення в деталі розповіді[5].

Попри нехронологічний порядок глав, оглядачі відзначали, що він не створює заплутаності у сприйнятті фабули аудиторією[2][3][10], а, на думку рецензента The Fandom Post Кріса Беверіджа, навпаки, подавав кожен аспект сюжету в потрібний момент і дозволяв читачеві самостійно робити припущення щодо розгадок окремих головоломок[2]. Низка критиків вказувала на можливу складність розуміння першого розділу роману через заплутаність експозиції головної сюжетної лінії, яка, втім, вирішувалася у другій-третій главі[5][8]. Оглядач tanuki.pl вказував на незвичайні переходи розповіді від імені одного персонажа до іншого, які, хоча і дозволяли поглянути на ситуації з різних кутів, але дещо руйнували плавність розповіді[5]. У науковій статті Форреста Грінвуда, який досліджує роль бішьоджьо-дівчат як головних героїнь сюжетів, цей аспект у поєднанні з численними хронологічними переходами був охарактеризований як подібний до методу викладу візуальних новел, який потребує від аудиторії самостійного занурення в сюжет[57].

На думку критика UK Anime Network Роберта Фрейзера контекст твору був легко зрозумілим для аудиторії, знайомої з іншими творами Кіноко Насу, і містив чимало відсилань до них[4]. Також він хвалив твір за відсутність жорсткої класової системи візуальної новели Fate/stay night, що робило розвиток сюжетних ліній несхожим на лінійні японські рольові ігри[4]. На думку оглядача tanuki.pl, фентезійна складова роману була вписана в реалії міста вдаліше, ніж у попередній продукції Type-Moon[9]. Проте, на думку рецензента Anime News Network Габріелли Ікінз, у низці повсякденних сцен персонажі Kara no Kyōkai виглядали менш цікаво ніж у Fate/stay night через серйознішу атмосферу твору[12].

Також відзначався великий символізм окремих деталей, які на перший погляд виглядали малозначними, але сприяли передачі настрою окремих сцен і деталей взаємин між героями[8][3]. З цієї причини, а також через специфічне подання сюжету, яке розкрило базис центрального конфлікту Шікі Рьоґі лише у фінальній главі[11][10][2], критики зауважували, що повторне ознайомлення з твором лише покращувало їхнє сприйняття фабули як єдиного цілого шляхом виявлення всіх наявних зв'язків між елементами[10][3][8]. На думку tanuki.pl, це додавало сюжету «частинку сюрреалізму, яка гарно ставала частиною загальної картини»[3]. На думку рецензентів, ранобе відзначалося гарним створенням саспенсу[3][2][8] і підтримувало інтерес аудиторії до фіналу, попри практично повну відсутність гумору та велику кількість відчаю[8]. Сама ж розв'язка була охарактеризована критиками як «послідовна і логічна»[11][2][8]. Однак додаткові глави отримали низьку оцінку від Габріелли Ікінз через «нудну подачу сюжету» та «непродуману діалогову частину», попри «перспективний образ Шідзуне Сео»[12].

Головна ж сюжетна лінія твору отримала суперечливі оцінки. Так на думку одних рецензентів, робота є вдалим прикладом «синтезу містики та філософії»[1][4], а також трилера та темного фентезі[3]. Існування двох особистостей всередині Шікі, на думку Кріса Беверіджа, було представлене досить переконливо[2], а, на думку Роберта Фрейзера, їх причина, яка була наведена в епілозі, є втіленням поняття про ейдоси Платона[4]. Проте Фрейзер також зазначав, що фінальний антагонізм головної героїні із серійним вбивцею виглядав досить безглуздо, через очевидне божевілля останнього. Це знецінювало моральну дилему Сікі, змушуючи її поривання до вбивства виглядати «по-шкільному виставленими напоказ», і, на думку критика, було б краще, якби противник був безгрішним персонажем[4]. Однак ним та рецензентом tanuki.pl позитивно відзначалися виконаний в оповіданні переворот «класичної системи цінностей, в якій часто наміри мають більше значення, ніж дії»[4] та відсутність «чіткого поділу між добром і злом», де останнє є лише «результатом людських страхів»[3].

ПерсонажіРедагувати

Оглядачі позитивно відзначали романтичну лінію між Шікі Рьоґі та Мікією Кокуто[2][10][1]. Габріелла Ікінз розцінила її як одну з найкращих історій кохання в аніме-індустрії, добре передану в деталях поведінки персонажів, попри фактично здійснену зміну їхніх гендерних ролей[1]. На думку Роберта Фрейзера ця лінія була надмірно затягненою, що значною мірою було спричинене вкрай пасивною поведінкою Мікії Кокуто, який був виконаний на «рівні головних героїв гаремних історій» з «надмірно тверезим і нудним мисленням»[4]. Також Фрейзер охарактеризував Мікію, як «позбавленого характеру персонажа» з «внутрішньою порожнечею»[4]. В інших рецензіях, втім, Мікію Кокуто називали дуже важливою для Шікі особою, оскільки він був «перепочинком від всюдисущої темряви»[3] та «якорем на порозі божевілля»[1]. Важливим аспектом, на думку tanuki.pl, стала відсутність еротичних сцен між головними героями, оскільки це дозволило уникнути важкого для Кіноко Насу їх опису, проблеми з яким яскраво проявилися в текстах його наступних ероґе-творів[11]. На думку рецензента Anime News Network Терона Мартіна частина діалогів персонажів, особливо в епілозі, були затягнуті, що також було характерною рисою творчості Насу[10][1]. Проте цей же аспект був розцінений tanuki.pl як додатковий засіб розкриття образів персонажів через природні, а не «характерні для аніме псевдофілософські діалоги»[3]. Опис принципів магії, втім, у низці випадків був виконаний надто докладним, хоча він і був надзвичайно важливим з погляду наступних творів Насу[9].

Образ Шікі Рьоґі, на думку Терона Мартіна, був представлений досить нешаблонним і разюче відрізнявся від цундере-стереотипу[10], що на думку інших оглядачів «складало половину від успіху всього Kara no Kyoukai»[3][1]. У статті Форреста Грінвуда роздвоєння особистості Шікі на «чоловічу» та «жіночу» половини отримало оцінку, як оригінальне з погляду аніме-індустрії, оскільки саме «чоловіча» частина характеру переважно передавала жіночність її образу. На думку Кріса Беверіджа та оглядачів tanuki.pl зміщення акценту на Адзаку Кокуто у шостій главі пов'язане з необхідністю розряджання атмосфери після кульмінації історії з Сореном Арая[2][3] і була виконана Насу краще, ніж історія подібної за здібностями Акіхи Тоно з візуальної новели Tsukihime[11].

Аніме-адаптаціяРедагувати

Робота, виконана студією ufotable, отримала високу оцінку критиків. На думку Роберта Фрейзера, попри зусилля, зроблені Studio Deen, яка випустила дві екранізації візуальної новели Fate/stay night, для популяризації продукції Type-Moon на західному ринку, її «спадщина була повністю зруйнована якістю фільмів від ufotable»[4]. Зазначалося, що адаптація Kara no Kyokai стала «першою у всесвіті Type-Moon яка не викликає жодних нарікань», і, попри вибір маловідомих тоді студії та режисерів-постановників, сприяла зростанню кількості прихильників творчості Кіноко Насу[2].

Візуальна складова роботи виділялася оглядачами як основа, на якій будується первинний глядацький інтерес, що доповнюється надалі атмосферою та сюжетом першоджерела[1]. Вдалим елементом рецензенти вважали використану студією колірну гамму[3][2][4], яка підкреслювала атмосферу готичного роману[1]. Попри малу кількість та невелику тривалість бойових сцен, вони також були визнані критиками з причин реалістичної постановки рухів персонажів[10], доцільно використаних ефектів комп'ютерної графіки[4][8], обраних динамічних планів знімання[4][2], гарної передачі крові[10][3][4] та загальною плавністю анімації[12][2][8][3]. Втім, загальні плани, згідно з Робертом Фрейзером, були виконані з порушенням пропорцій окремих об'єктів[4]. Оглядачами відзначалась деталізація як приклад «фотореалістичного пейзажу», що виглядав «особливо ефектно у променях заходу сонця»[3][2]. Форрест Грінвуд позитивно відзначив постійну зміну візуального сприйняття між видами від третього та першої особи, які сприяли одночасному сприйняттю образів Мікії Кокуто та Рьоґі Шікі як з позиції стороннього спостерігача, так і з погляду самих героїв[57]. Дизайн елементів магії, особливо фей, був визнаний виконаним без клішованих уявлень і таким, який виглядав досить оригінально[3][4][2].

Низка претензій критиків була висловлена щодо дизайну персонажів Такаші Такеучі. На думку Габріелли Ікінз, він був переданий ufotable досить своєрідно, що вказувало тоді на відсутність вдалої концепції його адаптації на екрані, яка з'явилася пізніше у процесі екранізацій творів всесвіту Fate[1]. Інші рецензенти виділяли стиль Такеучі як один з небагатьох недоліків роботи, оскільки зовнішність окремих героїв «переміщувалася» з одних робіт Type-Moon до інших[10][8]. Найбільші претензії були висловлені до дизайну персонажа Томое Енджьо[3][4][8]: так Роберт Фрейзер зазначав, що через надто сильну схожість з головним героєм Fate/stay night Емією Шіро йому на думку приходило, що він очікує «появи у кадрі ще й Сейбер з Екскалібуром», що сильно відволікало від перегляду роботи[4].

Високо відзначається музикальний супровід серії, створений Юкі Каджіурою, який, на думку критиків, вдало доповнює атмосферу роботи[10][3][4][2][8]. Фінальні пісні гурту Kalafina, які являли собою суміш арії, року та J-pop, були визнані підібраними вдало завдяки текстам, які достатньо точно відповідають тематиці твору[10][3][4].

У підсумку, на думку рецензентів Anime News Network, серія Kara no Kyōkai стала проривною для студії ufotable та перетворила її у великого гравця аніме-ринку, заклавши базис для подальшої плідної роботи (від режисерського підходу та колірної гами до музикального супроводу) спільно з компанією Type-Moon над екранізаціями всесвіту Fate[10][1].

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г д е ж и к л м н п р с т Gabriella Ekens (2017-10-27). Why The Garden of Sinners is a Modern Classic (en). Anime News Network. Архів оригіналу за 2018-03-18. 
  2. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю Chris Beveridge (2013-01-21). The Garden Of Sinners Complete Collection Limited Edition Anime DVD Review (en). The Fandom Post. Архів оригіналу за 2018-04-16. 
  3. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш Mitsurugi (2011-06-04). Kara no Kyoukai: The Garden of Sinners - recenzja (pl). tanuki.pl. Архів оригіналу за 2017-09-19. Процитовано 2018-04-16. 
  4. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш Robert Frazer. Garden of Sinners, The - Movie Collection (en). UK Anime Network. Архів оригіналу за 2014-12-28. Процитовано 2018-04-16. 
  5. а б в г д е Grisznak (2017-06-01). Puste granice: ogród grzeszników tom 1 - recenzja książki (pl). tanuki.pl. Архів оригіналу за 2017-09-28. Процитовано 2018-04-16. 
  6. TM Extra, 2009, с. 5
  7. а б TM Extra, 2009, с. 6
  8. а б в г д е ж и к л м н Zac Bertschy (2011-02-09). Kara no Kyoukai - the Garden of sinners (en). Anime News Network. Архів оригіналу за 2017-10-08. Процитовано 2018-04-16. 
  9. а б в Grisznak (2018-03-24). Puste granice: ogród grzeszników tom 2 - recenzja książki (pl). tanuki.pl. Архів оригіналу за 2018-03-25. 
  10. а б в г д е ж и к л м н п Theron Martin (2017-10-24). The Garden of Sinners: Movies+OVAs 1-10 Streaming (en). Anime News Network. Архів оригіналу за 2018-01-21. 
  11. а б в г д Grisznak (2018-04-11). Puste granice: ogród grzeszników tom 3 - recenzja książki (pl). tanuki.pl. Архів оригіналу за 2018-04-16. 
  12. а б в г Gabriella Ekens (2015-05-12). The Garden of Sinners: Sub.Blu-Ray - recalled out summer Limited Edition (en). Anime News Network. Архів оригіналу за 2017-07-10. 
  13. а б в ドラマCD 空の境界 俯瞰風景 : [яп.] / Type-Moon. — Tokyo : Magic Cage, 2002. — P. 44.
  14. а б The next world of TYPE-MOON : 武内崇ロングインタビュー : [яп.] / Type-Moon // Type-Moon ACE. — Tokyo : Kadokawa Shoten, 2008. — № 1. — P. 26—32.
  15. а б в г д е ж и к 劇場版空の境界 : 原作者VS主演声優!?奈須きのこX坂本真綾X鈴村健一座談会 : [яп.] / Type-Moon // Type-Moon ACE. — Tokyo : Kadokawa Shoten, 2009. — № 3. — P. 56—70.
  16. а б в г д е ж и к л 奈須きのこ: インタビュー : [яп.] // Comptiq[en]. — Tokyo : Kadokawa Shoten, 2013. — № 11. — P. 48—51.
  17. TM Extra, 2009, с. 7
  18. 空の境界:人気同人小説の劇場版アニメ 1日から公開 (ja). Mainichi. 2007-11-30. Архів оригіналу за 2008-01-05. 
  19. 講談社文庫版 空の境界 上巻発売「これで劇場版の予習はバッチリDA☆ (ja). Akibaos. 2007-11-15. Архів оригіналу за 2017-08-19. Процитовано 2018-08-28. 
  20. 「空の境界」誕生20周年で全3巻の記念版が発売決定! 「終末録音」も商業単行本初収録へ (ja). Itmedia.co.jp. 2017-09-06. Архів оригіналу за 2018-01-06. 
  21. Kodansha USA to Take Over Del Rey Manga Titles (en). Anime News Network. 2010-10-04. Архів оригіналу за 2017-11-08. 
  22. Puste granice: Ogród grzeszników #1 – okładka (pl). Kotori. Архів оригіналу за 2017-07-02. Процитовано 2018-04-14. 
  23. а б 最前線のマンガが単行本化、第1弾は「空の境界」含む2作 (ja). Natalie. 2011-10-19. Архів оригіналу за 2017-07-17. 
  24. а б 岩上敦宏: インタビュー : [яп.] // DA VINCI[jp]. — Tokyo : Kadokawa Shoten, 2007. — № 6. — P. 62—65.
  25. а б в г д е ж и к 【かーずSP】 奈須きのこ氏に訊く「劇場版 空の境界」インタビュー:前編 (ja). Akibablog. 2007-09-11. Архів оригіналу за 2017-02-06. 
  26. а б в г д е 劇場版「空の境界」 : [яп.] / Type-Moon // Type-Moon ACE. — Tokyo : Kadokawa Shoten, 2008. — № 1. — P. 33—41.
  27. а б в 劇場版「空の境界」俯瞰風景 パンフレット : [яп.] / ufotable. — Tokyo : SMB International, 2011. — P. 56.
  28. 寺尾優一撮影監督の劇場版「空の境界」: インタビュー : [яп.] // CloseUp NetTube. — Tokyo, 2008. — № 3. — P. 37—41.
  29. HTS, 2012, с. 84
  30. а б 空の境界:第一章の全上映で満員札止めを記録 テアトル新宿 (ja). Mainichi. 2008-01-17. Архів оригіналу за 2008-03-11. 
  31. а б в г 「ライト・アニメ」相次ぎヒット 「空の境界」「涼宮ハルヒ」などがファン拡大 (ja). Nikkei. 2010-04-23. Архів оригіналу за 2018-04-14. Процитовано 2018-04-14. 
  32. Amazon Japan Posts 2008's Top-10 DVDs, CDs, Toys (en). Anime News Network. 2008-12-03. Архів оригіналу за 2017-08-02. Процитовано 2018-04-14. 
  33. Disney, Bandai, Aniplex Top Japan's 2009 Animation Saless (en). Anime News Network. 2010-03-31. Архів оригіналу за 2017-06-19. 
  34. 空の境界 : 劇場版BDボックスを11年2月発売 完全新作映像も収録 (ja). Mantan-web. 2010-09-11. Архів оригіналу за 2010-09-13. 
  35. Kara no Kyoukai BD Box Sells 25,000 to Rank #2 Weekly (en). Anime News Network. 2011-02-08. Архів оригіналу за 2017-08-03. 
  36. Kara no Kyoukai: Fukan Fūkei 3D, Mirai Fukuin Slated for Summer, Fall (en). Anime News Network. 2013-03-29. Архів оригіналу за 2017-05-03. 
  37. Fate/Zero Café SD 4-Panel Manga's Film Adaptation Listed (en). Anime News Network. 2013-05-03. Архів оригіналу за 2017-05-02. 
  38. 奈須きのこ『空の境界』、7月よりTVアニメ放送決定 (ja). Nicovideo. 2013-06-10. Архів оригіналу за 2013-08-22. Процитовано 2018-04-14. 
  39. 5th Garden of Sinners' U.S. Premiere at Anime Boston (en). Anime News Network. 2009-02-26. Архів оригіналу за 2017-08-03. Процитовано 2018-04-14. 
  40. Madman Entertainment Announces New Acquisitions at Supanova Sydney 2013 (en). Anime News Network. 2013-06-23. Архів оригіналу за 2016-09-13. 
  41. Forthcoming MVM Schedule Includes Mysterious Girlfriend X in August (en). Anime News Network. 2014-05-29. Архів оригіналу за 2017-06-19. 
  42. Garden of Sinners - Final Chapter bientôt chez Kazé (fr). Manga-News. 2017-04-13. Архів оригіналу за 2018-01-07. 
  43. а б в г д е ж 劇場版「空の境界」未来福音 パンフレット : [яп.] / ufotable. — Tokyo : SMB International, 2013. — P. 50.
  44. Kara no Kyoukai: Mirai Fukuin Epilogue Gets Anime Film (en). Anime News Network. 2012-07-08. Архів оригіналу за 2017-06-20. 
  45. 劇場版 Fate/stay night [Heaven's Feel] I.presage flower : 須藤友徳インタビュー : [яп.] / Type-Moon // Type-Moon ACE. — Tokyo : Kadokawa Shoten, 2017. — № 12. — P. 66—75.
  46. Japanese Box Office, October 19-20 (en). Anime News Network. 2013-10-27. Архів оригіналу за 2017-08-05. 
  47. Japan's Animation Blu-ray Disc Ranking, February 17-23 (en). Anime News Network. 2014-02-25. Архів оригіналу за 2017-07-05. 
  48. 待望のドラマCD化決定! (ja). Type-Moon. 2003-07-07. Архів оригіналу за 2016-12-25. Процитовано 2018-04-15. 
  49. 目標は東京ドーム!? Kalafinaがライブの魅力を語る (ja). Ascii. 2010-11-19. Архів оригіналу за 2017-07-04. 
  50. 「劇場版 空の境界」「一騎当千」などの新主題歌CDが発売! (ja). Ascii. 2008-07-30. Архів оригіналу за 2017-06-18. 
  51. 《空之境界》美聲團體 Kalafina 台北演唱會專訪整理報導 (zh). gnn.gamer.com. 2008-03-10. Архів оригіналу за 2013-07-22. 
  52. 「劇場版『空の境界』未来福音」来場者特典 第3弾はufotableスタッフ中心の“関係者記念本” (ja). Animeanime. 2013-10-17. Архів оригіналу за 2016-08-18. Процитовано 2018-04-15. 
  53. 『Fate』を生み出した鬼才たちが贈る劇場アニメ「空の境界」が12月1日より封切り! (ja). Dengeki Online. 2007-11-28. Архів оригіналу за 2017-06-30. 
  54. DJCD Kara no Kyokai The Garden of Listeners Vol.1 (jp). CDJapan. Архів оригіналу за 2017-05-10. 
  55. DJCD Kara no Kyokai The Garden of Wanderers Vol.1 (jp). CDJapan. Архів оригіналу за 2017-05-10. 
  56. а б DJCD " Kara no Kyokai" the Garden of tellers (jp). CDJapan. Архів оригіналу за 2017-05-10. 
  57. а б Greenwood, Forrest. The Girl at the Center of the World: Gender, Genre, and Remediation in Bishōjo Media Works / Forrest Greenwood // Mechademia. — 2014. — № 9. — P. 237—252.

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати