Hugo Boss AG (Гуго Босс) — німецький дім моди, виробник одягу і супутніх товарів.

Hugo Boss AG
Тип публічна компанія (Xetra: BOS3)
Форма власності Aktiengesellschaft[d]
Галузь споживчі товари
Засновано 1923
Засновник(и) Гуго Босс
Штаб-квартира Метцинген, Німеччина
Ключові особи Claus-Dietrich Lahrs, CEO
Giuseppe Vita, Chairman
Продукція текстиль, одяг
Виторг € 1.632 млрд (2007)
Операційний прибуток (EBIT) 158 400 000 € (2009)
Чистий прибуток 104 000 000 € (2009)
Співробітники 9700 (2008)
Холдингова компанія Valentino Fashion Group
Член Foundation "Remembrance, Responsibility and Future"d, Bündnis für Nachhaltige Textiliend[1][2], Ingo Orbitd[1][2], Accord on Fire and Building Safety in Bangladeshd[1][2], Better Cotton Initiatived[1][2], Cotton made in Africad[2], Q1202926?[2], Deutsche Gesellschaft für Personalführungd[2], DIRK e.V.d[2] і Q23984415?[2]
www.boss.com
CMNS: Hugo Boss у Вікісховищі

Компанією володіє інвестиційний фонд Permira, який став основним акціонером Hugo Boss у 2007 р., забезпечивши собі контроль над більшістю акцій її компанії-засновника Valentino. Permira управляє більш ніж 80% акцій Hugo Boss.

Історія ред.

Гуго Босс заснував свою компанію в Метцингені в 1923 році, через кілька років після закінчення Першої світової війни, в той час, коли майже вся Німеччина була в стані економічного колапсу.

Перед і під час Другої світової війни, компанія Босса виготовляла уніформу і цивільний одяг для солдатів і офіцерів Вермахту, а також і для інших урядових органів нацистської Німеччини, включаючи і «СС». Дизайн форми, однак, розробив Карл Дібіч[3]. В 1934 р. Босс купив ткацьку фабрику і переніс на її територію швейні майстерні. В 1937 р. на Хуго Боса працювали майже сто осіб. З початком Другої світової війни його фабрика була оголошена важливим військовим підприємством і отримала замовлення на виготовлення уніформи вермахту. У період з 1940 по 1945 рр. на фабриці були задіяні 150 підневільних робітників - в основному з Польщі та України, а також 30 французьких військовополонених.

Після війни Босс швидко переключився на шиття уніформи для залізничників і листонош.

Засновник компанії Босс помер в 1948. У 1948 році фірму очолив його зять Ойген Голі. В 1953 Hugo Boss випустила свій перший чоловічий костюм. В 1967 році компанія перейшла в руки дітей Ойгена Холі - Уве і Йонена.В 1975 р. фірма залучила австрійського модельєра Вернера Бальдессаріні. В 1985 році компанія вийшла на біржу. В 1991 р. її головним акціонером став Марцотто. У 1993 брати Холі покинули концерн.

У 1993, через 70 років після заснування, Hugo Boss випустила свою першу туалетну воду, і створює підрозділ парфумерії, який тепер займає найважливішу частину в компанії.

У 2000 році під тиском громадськості компанія вступила в фонд «Пам'ять, відповідальність, майбутнє», створений великими німецькими фірмами для виплати компенсацій колишнім підневільним робітникам.

9 березня 2022 року, у зв'язку з російською агресією проти України, компанія закрила свої магазини та призупинила всю власну роздрібну та електронну комерцію в Росії. Разом з Україною на російський ринок у 2021 році припадало близько 3% продажів Hugo Boss[4].

Діяльність ред.

Основні виробничі потужності компанії розміщуються в Туреччині, в Ізмірі[5]. Парфумерія під маркою Hugo Boss випускається за ліцензією компанією Procter & Gamble.

Загальна чисельність персоналу — 7,6 тис. чоловік (2005).

Виручка компанії за дев'ять місяців 2006 року склала 1,2 млрд євро (за дев'ять місяців 2005 року — 1,1 млрд євро), чистий прибуток — 132,5 млн євро (113,5 млн євро).

Виноски ред.

  1. а б в г https://www.textilbuendnis.com/hugo-boss-ag/
  2. а б в г д е ж и к https://group.hugoboss.com/fileadmin/media/pdf/sustainability/Auszeichnungen_und_Kooperationen_HUGO_BOSS_DE.pdf — С. 1.
  3. Lumsden, Robin. A Collector's Guide To: The Allgemeine - SS , Ian Allan Publishing, Inc. 2001, p 53.
  4. Joshua Kirby. Hugo Boss Closes Russia Stores. // The Wall street journal. Архів оригіналу за 10 березня 2022. Процитовано 10 березня 2022. 
  5. Інтерв'ю: Бруно Зельцер, генеральний директор Hugo Boss. Відомості, № 48 (1822), 20 березня 2007

Посилання ред.