Відкрити головне меню
HD 33579
Дані спостереження
Епоха J2000.0
Сузір’я Золота Риба
Пряме піднесення 5h 5m 55.51232s[1]
Схилення -67° 53′ 10.9374″[1]
Видима зоряна величина (V) +9.22[2]
Характеристики
Спектральний клас A3Ia+[3]
Показник кольору (B−V) +0.14[4]
Показник кольору (U−B) −0.29[4]
Тип змінності α Cygni[2]
Астрометрія
Променева швидкість (Rv) 255.959[5] км/c
Власний рух (μ) Пр.сх.: 2.31[1] мас/р
Схил.: −0.46[1] мас/р
Паралакс (π) 0.31 ± 0.26 мас
Відстань ~165,000 св. р.
(~50,000 пк)
Абсолютна зоряна
величина
(MV)
−9.57[6]
Фізичні характеристики
Маса 20–30[7] M
Радіус 380[7] R
Світність 525,000[7] L
Ефективна температура 7,980[7] K
Інші позначення
HD 33579, CD-68 258, HIP 23718, R76, SK -67 44, AAVSO 0506-68
Посилання
SIMBADдані для hd+33579

HD 33579 — біло-жовтий гіпергігант та одна з найбільш яскравих зір у Великій Магеллановій Хмарі (LMC). Припускається, що зоря може бути змінною.

ХарактеристикиРедагувати

HD 33579 розташована у частині діаграми Герцшпрунга — Рассела, яка має назву «жовтий еволюційний провал» (англ. Yellow Evolutionary Void), в якому зорі такої комбінації температури і яскравості стають надзвичайно нестабільними та втрачають багато маси. Вони або розширюються і стають більш холодними, або повністю скидають свої зовнішні оболонки і стають гарячішими. Але HD 33579 є відносно стабільна, і навіть не має суттєвої змінності. Вважається, що причиною цього є її більша маса у порівнянні з більшістю зір зі схожою температурою та яскравістю.[3]

HD 33579 є надзвичайно рідкісними типом зорі, яка зараз вперше розвивається (проходить) через жовтий еволюційний провал від блакитного гіпергіганта у червоний гіпергігант. Тому її часто відносять до жовтих гіпергігантів, незважаючи на те, що її спектральний клас A3 також дозволяє її класифікувати як білий гіпергігант.[3]

Хоча HD 33579 формально не включена до Загального каталогу змінних зір, аналіз фотометрії Гіппаркоса підтвердив малі амплітудні зміни у її яскравості, про які повідомлялося у більш ранніх дослідженнях.[8][9][10] Відкриті періоди у 620 та у 105 днів, а також можливі інші коротші періоди. Загальна зміна амплітуда становить лише 0,1 зоряної величини.[2] Статистичний аналіз фотометрії Гіппаркоса показав можливість існування періоду у 27 днів.[11]

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г Van Leeuwen, F. (2007). Validation of the new Hipparcos reduction. Astronomy and Astrophysics 474 (2): 653. Bibcode:2007A&A...474..653V. arXiv:0708.1752. doi:10.1051/0004-6361:20078357. 
  2. а б в Van Leeuwen, F.; Van Genderen, A. M.; Zegelaar, I. (1998). Hipparcos photometry of 24 variable massive stars (α Cygni variables). Astronomy and Astrophysics Supplement Series 128: 117. Bibcode:1998A&AS..128..117V. doi:10.1051/aas:1998129. 
  3. а б в Nieuwenhuijzen, H.; De Jager, C. (2000). Checking the yellow evolutionary void. Three evolutionary critical Hypergiants: HD 33579, HR 8752 & IRC +10420. Astronomy and Astrophysics 353: 163–176 (2000). Bibcode:2000A&A...353..163N. 
  4. а б Proceedings of the First European Astronomical Meeting Athens, September 4–9, 1972. 1974. ISBN 978-3-642-65668-2. doi:10.1007/978-3-642-65666-8. 
  5. Kordopatis, G.; Gilmore, G.; Steinmetz, M.; Boeche, C.; Seabroke, G. M.; Siebert, A.; Zwitter, T.; Binney, J.; De Laverny, P.; Recio-Blanco, A.; Williams, M. E. K.; Piffl, T.; Enke, H.; Roeser, S.; Bijaoui, A.; Wyse, R. F. G.; Freeman, K.; Munari, U.; Carrillo, I.; Anguiano, B.; Burton, D.; Campbell, R.; Cass, C. J. P.; Fiegert, K.; Hartley, M.; Parker, Q. A.; Reid, W.; Ritter, A.; Russell, K. S. та ін. (2013). The Radial Velocity Experiment (RAVE): Fourth Data Release. The Astronomical Journal 146 (5): 134. Bibcode:2013AJ....146..134K. arXiv:1309.4284. doi:10.1088/0004-6256/146/5/134. 
  6. Bresolin, Fabio (2003). Blue Supergiants as a Tool for Extragalactic Distances Empirical Diagnostics. Stellar Candles for the Extragalactic Distance Scale. Lecture Notes in Physics 635: 149. Bibcode:2003LNP...635..149B. ISBN 978-3-540-20128-1. arXiv:astro-ph/0301179. doi:10.1007/978-3-540-39882-0_8. 
  7. а б в г Yungelson, L. R.; Van Den Heuvel, E. P. J.; Vink, Jorick S.; Portegies Zwart, S. F.; De Koter, A. (2008). On the evolution and fate of super-massive stars. Astronomy and Astrophysics 477: 223. Bibcode:2008A&A...477..223Y. arXiv:0710.1181. doi:10.1051/0004-6361:20078345. 
  8. Van Genderen, A. M. (1974). A Probable Periodicity in the Light Variation of the LMC Supergiant HD 33579. Information Bulletin on Variable Stars 877: 1. Bibcode:1974IBVS..877....1V. 
  9. Van Genderen, A. M. (1979). Long time baseline VBLUW photometry of four of the most luminous LMC supergiants HD 33579, HD 35343=S Dor, HDE 268757 and HDE 269006. I. Astronomy and Astrophysics Supplement Series 38: 151. Bibcode:1979A&AS...38..151V. 
  10. Grieve, G. R.; Madore, B. F.; Welch, D. L. (1985). Leavitt variables—Bright variable supergiants and their implications for the distance scale. Astrophysical Journal 294: 513. Bibcode:1985ApJ...294..513G. doi:10.1086/163318. 
  11. Koen, Chris; Eyer, Laurent (2002). New periodic variables from the Hipparcos epoch photometry. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society 331: 45. Bibcode:2002MNRAS.331...45K. arXiv:astro-ph/0112194. doi:10.1046/j.1365-8711.2002.05150.x. 

Див. такожРедагувати