Гнойовик звичайний
| Гнойовик звичайний | ||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
.jpg) Імаго гнойовика звичайного (Шотландія)
| ||||||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||
| Geotrupes stercorarius | ||||||||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||||||||
|
Гнойовик звичайний (Geotrupes stercorarius) — вид жуків-гнойовиків родини Geotrupidae, поширений у помірній зоні Палеарктики.
Опис ред.
Тіло кремезне, відносно велике, 1,6-2,7 см у довжину. Спинна поверхня чорна або чорнувато-синя, по краю передньоспинки та надкрил з синьою чи зеленуватою облямовкою. Нижня поверхня металево-фіолетова чи синя, вкрита чорними волосками. Надкрила з 7 пунктирними борозенками між шовом та плечовим горбком.
Булава антен проста, пластинчаста, матова.
На задніх гомілках 3 поперечні ребра з зовнішнього боку.
Генетика ред.
Диплоїдний набір хромосом 2n=22. У гнойовика звичайного відсутня послідовність TTAGG, характерна для теломер багатьох комах.[1]
Спосіб життя ред.
Самиця риє глибоку нірку під купою посліду копитних ссавців, куди відкладає яйце.
Літають ввечері. Перед зльотом у повітря, жуки піднімають температуру власного тіла (яке важить близько 1 граму) за допомогою скорочень крилових м'язів, які не призводять до руху крил. Скоротливий термогенез допомагає жукам розігрітися для польоту в прохолодний час доби.[2]
Гнойовиків звичайних поїдають кажани, борсуки, дикі свині[3] тощо. На нижній поверхні жуків часто знаходяться німфи більше 20 видів кліщів, переважно з ряду Mesostigmata.
Ареал ред.
Поширений у помірній зоні Євразії. На північ до Фінляндії.
В Україні зустрічається у більшості областей, окрім південних степових: не знайдений в Херсонській, Миколаївській, Запорізькій областях, у Криму[4].
Примітки ред.
- ↑ Frydrychová, Radmila; Marec, František (2002). Genetica. 115 (2): 179—187. doi:10.1023/A:1020175912128. ISSN 0016-6707.
{{cite journal}}: Пропущений або порожній|title=(довідка) - ↑ Heinrich, B. (2007). THE ORIGIN OF INSECT THERMOREGULATORY STUDIES. Journal of Experimental Biology. 210 (2): 177—179. doi:10.1242/jeb.000679. ISSN 0022-0949.(англ.)
- ↑ Schley, Laurent; Roper, Timothy J. (2003). Diet of wild boar Sus scrofa in Western Europe, with particular reference to consumption of agricultural crops. Mammal Review. 33 (1): 43—56. doi:10.1046/j.1365-2907.2003.00010.x. ISSN 0305-1838.(англ.)
- ↑ В. В. Мартынов. Контрольный список пластинчатоусых жуков (Coleoptera: Scarabaeoidea) фауны Украины // Известия Харьковского энтомологического общества. — 2012. — Т. 20, Вып. 2. — С. 11-44.(рос.)
Джерела ред.
- Плавильщиков, Н.Н. (1994). Определитель насекомых: Краткий определитель наиболее распространённых насекомых европейской части России. М.: Топикал. с. 298.(рос.)
|
Це незавершена стаття про жуків. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |