Ferrari 290 S
Ferrari 290 S[1] — перегоновий автомобіль виготовлений компанією Ferrari у 1957 році. Це був подальший розвиток конструкції автомобіля-попередника 290 MM переможця перегонів 1956 Mille Miglia. 290 S став першим спортивним автомобілем виробництва Ferrari, що був оснащений двигуном конфігурації DOHC V12[2]. Кар'єра його була дуже короткою, але він став важливою віхою у розвитку лінійки двигунів Jano V12[3].
| Колісна база: | 2350 мм |
| Суха маса: | 880 кг |
| Макс. швидкість: | 280 км/год |
Участь у перегонах
ред.Вітторіо Яно спроектував двигун V12 застосувавши низку технічних рішень та набутий досвід проектування двигуна V8 для команди компанії Lancia, призначеного для перегонів у Формулі-1[4]. Двигун для 290 S був еволюцією моделі двигуна, яка раніше використовувалась на спортивному перегоновому автомобілі 290 MM, але із чотирма верхніми розподільними валами. Новий двигун був встановлений на тому ж, немодифікованому трубчастому шасі, що і його попередник[5]. Кузов автомобіля, який виготовлявся компанією Scaglietti[en], було оновлено лише щоб врахувати нові технічні правила, запроваджені FIA[3].
На відміну від свого попередника, 290 S не здобув жодної перемоги. Було випущено всього два екземпляри (номери шасі 0646 і 0656), і обидва були перетворені на похідну модифікацію 315 S з більшим робочим об'ємом, один до перегонів 12 годин Сібрінга[en], другий після них[6].
Технічні характеристики
ред.Двигун
ред.Новий двигун Jano V12 з кодовою назвою Tipo 136, отримав нову конфігурацію з двома розподільними валами на блок циліндрів. Діаметр циліндрів і хід поршня залишились попередніми (73 мм на 69,5 мм), що забезпечувало двигуну робочий об'єм 3490,61 см³. При ступені стиску 9:1, вихідна потужність була 325 к. с. при 8000 об/хв. Для порівняння 290 MM розвивав максимальну потужність у 320 к. с. при 7200 об/хв. Систему живлення також було оновлено встановленням шести карбюраторів Weber 42DCN, замість трьох 36IR4s. Запалювання забезпечувалося здвоєними свічками запалювання, які обслуговувалися чотирма котушками. Двигун використовував систему змащування із сухим картером[7].
Кузов і підвіска
ред.Трубчасте сталеве шасі, відоме як tipo 520, було таким же, як і на 290 MM, яке, в свою чергу, бере початок від 860 Monza. Передня підвіска була незалежною, а задня — типу «Де Діон»[en] з поперечними листовими ресорами. На обох осях були встановлені гідравлічні амортизатори. Трансмісія і система гальмування залишилися такими ж, як і раніше[3][8].
Участь у перегонах
ред.
Обидва автомобілі дебютували на перегонах 1000 км Буенос-Айреса[en] у 1957 році[9]. Перша машина (s/n 0646), пілотована Еудженіо Кастеллотті, Луїджі Муссо і Морісом Трентіньяном, зуміла посісти у кваліфікації друге місце[10]. У самих же перегонах автомобіль зійшов з дистанції на півдорозі через проблеми із запалюванням. Луїджі Муссо змінив команду та підтримав екіпаж 290 MM, який здобув перемогу. Двигун до березня було оновлено до специфікації 315 S для перегонів у Себрінгу, а потім автомобіль був зруйнований на трагічних перегонах 1957 Mille Miglia в остаточному вигляді, модернізованому до 335 S[11]. В аварії тоді загинув гонщик Альфонсо де Портаґо, його штурман Едмунд Нельсон та ще дев'ять глядачів.
Друга машина під заводським номером 0656 також дебютувала в аргентинській гонці. 290 S з Пітером Коллінзом і Майком Готорном за кермом, кваліфікувався на п'ятому місці, але також не завершив гонку через проблеми з тиском оливи та схід з траси після перших двох кіл[12]. Автомобіль під зав. № 0656 було згодом було підготовлено до 1957 12 годин Сібрінга[en], але не було оновлено до більшої потужності. Замість цього автомобіль отримав старий двигун SOHC tipo 130 від 290 MM. Мастен Грегорі[en] з Лу Бреро[de] привели автомобіль, виставлений бізнесменом Джорджем Тілпом (англ. George Tilp), на четверте місце у загальному заліку і третє у своєму класі[13]. Це був найкращий результат команди Ferrari у цьому змаганні, оскільки потужніші Ferrari 315 S посіли шосте та сьоме місця. Пізніше до травня 1957 року автомобіль було переобладнано у 3,8-літровий 315 S[14].
Примітки
ред.- ↑ Число «290» вказує на робочий об'єм у см³ одного циліндра двигуна
- ↑ Eaton, Godfrey (1983). Ferrari: The Road And Racing Cars. Haynes Publishing. с. 89—90.
- ↑ а б в Ferrari 290 S. auto.ferrari.com. Процитовано 2 October 2019.
- ↑ 1957 Ferrari 335 Sport Scaglietti. artcurial.com. Процитовано 2 жовтня 2019.
- ↑ 1957 Ferrari 315 S. conceptcarz.com. Процитовано 2 жовтня 2019.
- ↑ All Results of Ferrari 290 S. racingsportscars.com. Процитовано 2 October 2019.
- ↑ Acerbi, Leonardo (2012). Ferrari: All The Cars. Haynes Publishing. с. 98—99.
- ↑ 1956 Ferrari 290 MM by Scaglietti. rmsothebys.com. Процитовано 2 жовтня 2019.
- ↑ Schlegelmilch, Rainer W. (2004). Ferrari. Könemann. с. 84—89.
- ↑ 1000 km Buenos Aires 1957 - Qualifying Results. racingsportscars.com. Процитовано 2 жовтня 2019.
- ↑ 290 S s/n 0646. barchetta.cc. Процитовано 2 жовтня 2019.
- ↑ 1000 km Buenos Aires 1957 - Race Results. racingsportscars.com. Процитовано 2 October 2019.
- ↑ Sebring 12 Hours 1957 - Race Results. racingsportscars.com. Процитовано 2 жовтня 2019.
- ↑ 290 S s/n 0656. barchetta.cc. Процитовано 2 жовтня 2019.
Джерела
ред.- Acerbi, Leonardo (2012). Ferrari: All The Cars. Haynes Publishing. ISBN 978-1-84425-581-8.
- Schlegelmilch, Rainer W. (2004). Ferrari. Könemann. ISBN 3-8331-1057-0.
- Eaton, Godfrey (1983). Ferrari: The Road And Racing Cars. Haynes Publishing. ISBN 0-85429-367-1.
Посилання
ред.| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Ferrari 290 S |