Кіт лісовий кавказький
Кавказький лісовий кіт або Кавказька лісова кішка (Felis silvestris caucasica) — найбільший з усіх представників виду Felis silvestris, підвид лісової кішки, що живе в горах Кавказу і в Туреччині.
| Кіт лісовий кавказький | |
|---|---|
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Тварини (Animalia) |
| Тип: | Хордові (Chordata) |
| Клада: | Синапсиди (Synapsida) |
| Клас: | Ссавці (Mammalia) |
| Ряд: | Хижі (Carnivora) |
| Підряд: | Котовиді (Feliformia) |
| Родина: | Котові (Felidae) |
| Підродина: | Малі кішки (Felinae) |
| Рід: | Кіт (Felis) |
| Вид: | |
| Підвид: | F. s. caucasica
|
| Триноміальна назва | |
| Felis silvestris caucasica | |
| |
 Вікісховище: Felis silvestris
| |
Місця існування ред.
Кавказькі лісовий кіт мешкає переважно на Кавказі до висот 2500—3000 м[1]. Його можна зустріти в лісах Чечні, Дагестану, Адигеї, Північної Осетії, Кабардино-Балкарії, а також в Ставропольському і Краснодарському краї, в Туреччині. Селяться на глухих ділянках лісу (переважно в широколистих лісах) і ведуть поодинокий спосіб життя[2].
Кращі для життя біотопи — незаймані широколисті ліси, проте кавказький лісовий кіт зустрічається і в хвойних лісах Краснодарського краю і прилеглих до нього районах.
Глобальний ареал проживання — весь Кавказ і Мала Азія. Загальна площа тимчасових і постійних місць, де їх можна зустріти, налічує близько 1360 тисяч гектарів. Природа цих місць різноманітна: криволісся, букові гаї, піхтарники, кам'янисті схили, розріджений деревостій.
Дикі кішки Краснодарського краю і Кримського району складають найбільшу популяцію цих котячих. Особливо велика щільність відзначається на передгір'ях.
В основному харчуються гризунами, рідше — дрібними птахами. При нестачі основних об'єктів харчування, можуть нападати і на більших тварин — фазанів, зайців і навіть молодих копитних. Іноді селяться поблизу житла людини і можуть полювати на свійську птицю[3].
Коти непогано плавають, але без потреби в воду не заходять.
Короткий опис ред.
Кавказький підвид — один з найбільших. Дорослі самці важать 6—11 кг, самки дещо легші — 4—10 кг. Довжина тіла 63—75 см, воно міцне, кремезне. Потужні лапи забезпечені гострими довгими кігтями, що дозволяють тварині з легкістю підійматися на дерева.
Між подушками лап зростає жорстка чорна шерсть. Хвіст великий і товстий, ніби обрубаний на кінці, у самця може досягати 60 % загальної довжини тіла. Голова широка, округла, вуха акуратні, прямостійні.
Очі великі, виразні й дуже серйозні. Колір переважно жовто-оливовий.
Забарвлення переважно сіре, іноді охристе. За лобі й уздовж хребта проступає чорна смуга. Боки також можуть бути з темними лініями, на більш світлому животі є невеликі темні плями. Багатий пухнастий хвіст прикрашають від 3 до 8 чорних кілець. У зимовий період шерсть стає густою, пишною і довшою.
Найбільший лісовий кіт може видавати звичайні для кішки звуки нявкання з хрипотою, але тональність їх набагато нижче, з більш вираженим емоційним забарвленням.
Дикі лісові кішки є відмінними мисливцями й нещадними хижаками, вони хитрі й обачні. Саме це дозволяє їм виживати в природному середовищі.
Харчування і спосіб життя ред.
Кавказька лісова кішка веде потайний відокремлений спосіб життя, перетинаючись з собі подібними лише в період спарювання. Дикі коти, як і більшість їх найближчих родичів, тварини територіальні. На одну особину припадає територія в 2—3 км², яку вони охороняють і періодично мітять. Міграції відбуваються лише в разі мізерної кормової бази і втручання людини.
Лісові кішки вважають за краще селитися в скелястих ущелинах, дуплах і чужих кинутих норах. Людини та його житла цураються. Однак, відомі випадки, коли дикий кіт оселявся в межах сільських господарств, винищував в окрузі дрібних гризунів й цупив домашніх птахів.
В умовах гірських широколистих лісів ці кішки полюють на ящірок, гризунів, птахів невеликого розміру, в рідкісних випадках можуть нападати на ондатру, нутрію, молодняк копитних. У раціоні також присутні деякі трави і коріння, риба, комахи, свіже стерво.
Найбільшу активність лісовий кіт проявляє в темний час доби, але в літній період може полювати і вдень. Цей хижак віддає перевагу сидіти в засідці і нападати на жертву зненацька, а іноді і відкрито поринає в погоню, наприклад, полюючи на зайця.
Природа обдарувала його сіро-коричневим забарвленням, яке зливається з кольором опалого листя та дерев і робить його практично непомітним. Дика кавказька кішка добре лазить по деревах і непогано плаває, але лізе в воду тільки в разі крайньої потреби.
Розмноження ред.
Період розмноження у кавказьких кішок спадає на кінець лютого. Вагітність триває 68—70 діб, після чого на світ народжуються частіше всього 3 малюки. Вони харчуються молоком матері до 4 місяців, ази полювання починають осягати вже в 2 місяці. Статевої зрілості дикі лісові кішки досягнутий лише через 3 роки.
Чисельність і охорона ред.
У наш час за даними зоологів максимально можливу кількість особин на 1000 га (10 км²) становить 200—300 екземплярів, але в середньому ця цифра значно скромніше — всього 10—20.
Кавказький лісовий кіт занесений в Червону книгу Росії як вид, який має малу чисельність і зустрічається на обмеженій території (3 категорія рідкості). Спеціальних заходів щодо збереження чисельності нині не розроблено, але лісових котів охороняють у кількох заповідниках Кавказу, зокрема в Тебердинському заповіднику та Сочинському національному парку.
Зменшення поголів'я диких котів пов'язано в першу чергу зі скороченням природних біотопів проживання внаслідок вирубки широколистих кавказьких лісів.
Другим важливим фактором є можливість спаровування кавказького лісового кота з домашніми кішками, з якими у нього багато спільного. В результаті подібних схрещувань втрачається генетична чистота виду[3].
У наш час полювання на кавказьких диких кішок не ведеться цілеспрямовано і мало впливає на чисельність цих тварин.
Дикі кішки Краснодарського краю займають всі його екосистеми. На Кавказі і в інших районах проживання їх популяції нечисленні, але стабільні. Екологами ведеться точний облік чисельності особин, подібну інформацію добути вкрай складно, оскільки цей вид віддає перевагу найглухішім, важко прохідним лісовим угіддям.
Примітки ред.
- ↑ Мир Животных. Дикая (европейская, лесная) кошка (рос.). Архів оригіналу за 2 листопада 2020. Процитовано 8 листопада 2020.
- ↑ Аристов А. А., Барышников Г. Ф. Млекопитающие фауны России и сопредельных территорий. Хищные и ластоногие (В серии: Определители по фауне России, издаваемые Зоологическим институтом РАН. Вып. 169). — СПб., 2001. — С. 408. — 560 с.(рос.)
- ↑ а б Кавказская Лесная Кошка (Felis Silvestris). Архів оригіналу за 12 січня 2017. Процитовано 9 листопада 2010.
Посилання ред.
Кавказская лесная кошка // Красная книга Российской Федерации. Том 1. Животные. — М.: АСТ, 2001. — С. 643—645. — 862 с. — ISBN 5-17-004878-5 [1] [Архівовано 15 листопада 2020 у Wayback Machine.](рос.)
|
Це незавершена стаття із зоології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |