Пінон жовтоокий
| Пінон жовтоокий | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Жовтоокий пінон (острів Сіау, Північне Сулавесі)
| ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Ducula concinna (Wallace, 1865)[2] | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Пі́нон жовтоокий[3] (Ducula concinna) — вид голубоподібних птахів родини голубових (Columbidae)[4]. Ендемік Індонезії.
Опис ред.
Довжина птаха становить 42,5-45,5 см, враховуючи хвіст довжиною 13,7-17,4 см, вага 700-925 г. Голова, шия і верхня частина спини сіруваті, потилиця і задня частина тімені мають рожевуватий відтінок. Решта верхньої частини тіла темно-зелена з металевим відблиском, верхня частина хвоста блискуча, пурпурово-синя. Нижня частина тіла сірувата з рожевим відтінком, гузка рудувато-коричнева. Ніжні покриіні пера крил і хвоста чорні. Дзьоб чорний або сизий, біля його основи є кільке з білого пір'я. Райдужки золотисто-жовті, лапи рожевувато-червоні або малинові. У самиць сірі і рожеві частини оперення є більш темними.
Поширення і екологія ред.
Жовтоокі пінони мешкають на деяких островах Воллесії, зокрема на островах Талауд[en], Сангіхе[en] та на інших островах на північ і південь від Сулавесі, на південних Молуккських островах (Банда, Кей[en], Танімбар), на Малих Зондських островах на схід від Романґа[en], на островах Ару та на деяких островах поблизу Нової Гвінеї. Бродячі птахи спостерігалися на острові Буру та на півночі Австралії. Жовтоокі пінони живуть у вологих рівнинних тропічних лісах, на узліссях і в садах. Зустрічаються поодинці, парами іноді зграйками, на висоті до 850 м над рівнем моря. Живляться плодами, зокрема молодими плодами кокосової пальми, плодами фікусів, Canarium, гнетума Gnetum gnemon, баррингтонії Barringtonia asiatica, Falcataria falcata, Eusideroxylon zwageri і Toona sureni. Ведуть кочовий спосіб жиитя, долають морські простори в пошуках сезонних плодів.
Примітки ред.
- ↑ BirdLife International (2016). Ducula concinna.
- ↑ British Ornithologists' Union (1865). Ibis. Т. 1. London: Academic Press.
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Pigeons. IOC World Bird List Version 12.1. International Ornithologists' Union. Процитовано 09 травня 2022.
Джерела ред.
- Gerhard Rösler: Die Wildtauben der Erde – Freileben, Haltung und Zucht. Verlag M. & H. Schaper, Alfeld-Hannover 1996
- David Gibbs, Eustace Barnes, John Cox: Pigeons and Doves – A Guide to the Pigeons and Doves of the World. Pica Press, Sussex 2001
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |