Вікіпедія

DNR

DNR — Do not resuscitate (не реанімувати), або no code (немає коду)[1] — правовий порядок, складений в письмовій чи усній формі, залежно від країни, щодо утримування від серцево-легеневої реанімації (СЛР) або розширеної підтримки серцевої діяльності відносно до побажань пацієнта в разі зупинки серця або дихання. Сигнал «немає коду» може застосовуватися у лікарнях, що практикують системи кодів для оголошення попереджень реанімаційних команд. Запит щодо впровадження процедури DNR зазвичай складається пацієнтом або може бути частиною медичної довіреності та дозволяє медичним групам, що здійснюють догляд за пацієнтами, поважати їх бажання. 

Процедура DNR не впливає на застосовування будь-яких видів лікування окрім тих, що потребують інтубації або серцево-легеневої реанімації. Пацієнти, що склали запит щодо DNR, можуть продовжувати отримувати лікування з хіміотерапією, антибіотиками, діалізом та будь-яке інше потрібне лікування з відповідними процедурами.

Застосування в країнах світу ред.

Процедури DNR є широко поширеними в деяких країнах та абсолютно відсутніми у інших. Як правило, у країнах, що не дозволяють оформлення документів DNR, рішення щодо припинення реанімаційних процедур проводиться виключно лікарями.

Середній Схід ред.

Процедури DNR є невизнаними в Йорданії. Лікарі впроваджують реанімаційні заходи незалежно від бажань пацієнтів або їх родин. 

ОАЕ та Саудівська Аравія є одними з країн, що мають закони, які змушують медичний персонал реанімувати пацієнтів, навіть якщо вони мають DNR документи, або не хочуть жити. Поряд з цим існують покарання за порушення цих законів. 

В Ізраїлі можна підписати форму DNR, якщо пацієнт помирає та усвідомлює свої дії.

Об'єднане Королівство ред.

 
DNACPR форма, що застосовується у Шотландії

В Англії та Уельсі серцево-легенева реанімація (СЛР) передбачається в разі зупинки серця, якщо тільки пацієнт не має DNR документів. Пацієнти також мають право відмови від реанімації згідно з їх бажаннями, якщо вони були заздалегідь оформлені чинним способом. Також пацієнти та їх родичі не можуть вимагати лікування (в тому числі й СЛР) яке лікар вважає марним. У такому випадку лікар є зобов'язаний діяти в «найкращих інтересах» пацієнтів стосовно продовження або припинення їх лікування на основі свого клінічного судження. Іноді, щоб проявити повагу до родичів пацієнтів, лікар може запитати їх щодо думок з цього приводу.

У Шотландії застосовується така термінологія: «Do Not Attempt Cardiopulmonary Resuscitation», скорочено — «DNACPR» (не намагатися впроваджувати СЛР). В цілому юридичні аспекти застосовування DNACPR у Шотландії є схожими за застосовуванням DNR в Англії та Уельсі, де СЛР теж вважається видом лікування. Пацієнти та їх родичі не можуть вимагати здійснення СЛР, якщо вона вважається непотрібною (це також стосується будь-яких інших видів лікування), та форма DNACPR може бути видана, не зважаючи на розбіжності у поглядах лікарів та пацієнтів, але часто практикується обговорення ситуації між усіма сторонами

Сполучені Штати Америки ред.

У Сполучених Штатах впровадження процедур DNR ускладнено тим, що кожний штат має різні форми DNR документів, поряд із різними наказами та неприйняттям працівниками служб швидкої медичної допомоги як дійсних юридичних паперів медичних довіреностей, «живих» заповітів та інших документів, що передбачають обмеження застосовуваних до пацієнта видів лікування за його бажанням.

У багатьох штатах США не визнають «живих» заповітів або медичних довіреностей на етапі долікарняної допомоги та персонал ШМД може бути зобов'язаним почати впровадження реанімаційних заходів, якщо відповідна конкретна форма, що існує у цьому штаті, не заповнена належним чином та не підписана лікарем.[2][3]

Канада ред.

В Канаді застосовуються DNR процедури, що є схожими на використовувані у США. У 1995 році Канадська Медична Асоціація, Канадська Асоціація Лікарень, Канадська Асоціація Медичних Сестер та Католицька Асоціація Охорони Здоров'я разом з Канадською Асоціацією Юристів створили директиву (Спільна Заява про реанімаційні втручання) щодо визначення коли і як треба впроваджувати процеси DNR. DNR запити мають бути обговорені лікарями з пацієнтами або діючими від їх осіб агентами, або їх стосунковими партнерами. Односторонній регламент щодо DNR може бути ініційований медичним персоналом тільки у випадку знаходження пацієнта у вегетативному стані.

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. ↑ Do-not-resuscitate order: MedlinePlus Medical Encyclopedia. medlineplus.gov ((англ.)) . Процитовано 29 травня 2019.
  2. ↑ DO NOT RESUSCITATE – ADVANCE DIRECTIVES FOR EMS Frequently Asked Questions and Answers. State of California Emergency Medical Services Authority. 2007. Архів оригіналу за 23 серпня 2009. Процитовано 23 серпня 2009. # What if the EMT cannot find the DNR form or evidence of a MedicAlert medallion? Will they withhold resuscitative measures if my family asks them to? No. EMS personnel are taught to proceed with CPR when needed, unless they are absolutely certain that a qualified DNR advance directive exists for that patient. If, after spending a reasonable (very short) amount of time looking for the form or medallion, they do not see it, they will proceed with lifesaving measures.
  3. ↑ Frequently Asked Questions re: DNR's. New York State Department of Health. 30 грудня 1999. Архів оригіналу за 27 вересня 2011. Процитовано 23 серпня 2009. May EMS providers accept living wills or health care proxies? A living will or health care proxy is NOT valid in the prehospital setting
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=DNR&oldid=37231611