Campanula zoysii

вид рослин

Campanula zoysii (відомі також під назвою Дзвоники Зойса[1] або гофровані дзвоники[2])[3] — вид рослин роду дзвоники (Campanula).

Campanula zoysii
Campanula zoysii.jpg
Біологічна класифікація редагувати
Царство: Рослини (Plantae)
Клада: Судинні рослини (Tracheophyta)
Клада: Покритонасінні (Angiosperms)
Клада: Евдикоти (Eudicots)
Клада: Айстериди (Asterids)
Порядок: Айстроцвіті (Asterales)
Родина: Дзвоникові (Campanulaceae)
Рід: Дзвоники (Campanula)
Вид:
C. zoysii
Біноміальна назва
Campanula zoysii
Campanula zoysii range Map.png
Приблизний ареал дзвоників Зойса в Європі

Поширення та середовищеРедагувати

Квітка є ендеміком Австрії, півночі Італії (Фріулі-Венеція-Джулія та Венето), та Словенії.[4]. Вона найкраще росте на вапнякових схилах Юлійських, Камнік-Савінських Альп та гори Пеца[5], а також інших італійських та австрійських регіонах Південних Вапнякових Альп[6].

Дзвоники Зойса можуть вижити при дуже низьких зимових температурах — до −35 °C чи −40 °C[6]. Їх шкідниками є слизняки та равлики.[7]

ОписРедагувати

 
Доросла рослина з розрізом квітки та збільшеним зображенням насіння

Рослина як правило низькоросла, 5-7 см у висоту, хоча деякі екземпляри можуть досягати 23 у висоту[1]. Розетка листя рослини по мірі розвитку розростається[6]. Молоді рослини квітнуть з другого року.

КвіткиРедагувати

Цей вид дзвоників унікальний серед свого роду за формою квітки — віночок біля відгину звужується і закінчується п'ятикінечною зіркою, а у інших дзвоників квітка має схожу дзвоноподібну форму, але відгін широкий[6][8] (тим не менше, така «гофрована» форма квітки має достатньо великий отвір для запилюючих комах). На кожній стеблині від одної до трьох квіток[1], які мають світлий небесний або лавандовий колір. Цвітіння відбувається протягом трьох-чотирьох тижнів у червні[6].

ЛистяРедагувати

Листочки згруповані у розетки біля коріння, мають черешки та яйцеподібну тупу форму; листочки на стеблі оберненояйцевидні, списоподібні та чергові[1].

Культурне значенняРедагувати

Дзвоники Зойса користуються великою повагою у Словенії та вважаються символом Словенських Альп. Відомий ботанік Віктор Петрковшек (1908–1994) назвав їх «справжньою дочкою Словенських гір». Вони є офіційним символом найстарішого (та єдиного у природному середовищі) альпінарію у Словенії, Alpinum Juliana, заснованого 1926 р.[9]

Дзвоники Зойса також користуються популярністю при створенні альпійських гірок.

Рослина була названа ботаніком Францем Ксав'є фон Вульфеном (1728–1805) на честь її відкривача — ботаніка Карла фон Зойса (1756–1799), який познайомив Вульфена з нею. Ніколаус Йозеф фон Жакен вперше описав дзвоники Зойса 1789 року[4][note 1].

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

Зауваження
  1. Collectanea 2:122. 1789 ("1788"); Icon. pl. rar. 2: t. 334. 1789 ("1786-1793")[4]
Джерела
  1. а б в г Robinson, W (1878). Hardy Flowers. London: Macmillan and Co. с. 86. 
  2. Walter Erhardt; Allen J. Coombes (2009). The Timber Press Dictionary of Plant Names. Timber Press. с. 182. ISBN 978-1-60469-115-3. Архів оригіналу за 24 грудня 2016. Процитовано 1 вересня 2012. 
  3. Українська назва є транскрибуванням та/або перекладом латинської назви авторами статті і в авторитетних україномовних джерелах не знайдена.
  4. а б в Campanula zoysii Wulfen. Germplasm Resources Information Network. United States Department of Agriculture. Архів оригіналу за 7 жовтня 2012. Процитовано 6 August 2010. 
  5. Naravne znamenitosti: Peca. Karavanke.eu. Архів оригіналу за 15 березня 2012. Процитовано 12 березня 2012. 
  6. а б в г д Walek, Kristl. Campanula zoysii: "Daughter of the Slovene Mountains". Ottawa Valley Rock Garden & Horticultural Society. Архів оригіналу за 27 вересень 2006. Процитовано 6 August 2010. 
  7. Meredith, Lewis B (1914). Rock Gardens: How to Make and Maintain Them. New York: Charles Scribner's Sons. с. 254. 
  8. Campanula zoysii. Campanula Bellflowers. Wild Ginger Farm. Архів оригіналу за 29 червень 2010. Процитовано 6 August 2010. 
  9. Zoisova zvončica – simbol rastlinstva na sončni strani Alp // Epicenter: glasilo Posoškega razvojnega centra. — 2006. — Т. VII, вип. 6-7. — ISSN 1581-6087. Архівовано з джерела 13 серпня 2014. Процитовано 21 травня 2015.

ПосиланняРедагувати