Вікіпедія

Boeing AH-6

Boeing AH-6[a] — це серія легких ударних вертольотів на основі родини MH-6 Little Bird та MD 500. Розроблені Boeing Rotorcraft Systems, вони включали демонстраційний Unmanned Little Bird (ULB), A/MH-6X Mission Enhanced Little Bird (MELB) та AH-6I і AH-6S.

Unmanned Little Bird
MH-6X MELB / AH-6I
Boeing AH-6 на виставці 2010 на Сингапурському авіашоу
Призначення Легкий ударний/розвідувальний вертоліт
Походження  США
Розробник Boeing Rotorcraft Systems
Перший політ ULB: 8 вересня 2004
MELB: 20 вересня 2006
Статус В розробці
Попередня модель MH-6 Little Bird

Проєктування і розробка ред.

Демонстраційна модель Unmanned Little Bird, яка є переробкою Боїнга з цивільної машини MD 530F, вперше піднялася у повітря 8 вересня 2004 і зробила свій перший автономний політ 16 жовтня 2004.[1]

У квітні 2006 Боїнг використали ULB для демонстрування можливостей іншого вертольота, у даному випадку AH-64 Apache, з дистанційного керування озброєнням ULB як частини програми Boeing Airborne Manned/Unmanned System Technology Demonstration (AMUST-D). Для початкових випробувань, вертоліт Apache Longbow стояв на землі, у той час як ULB перебував у повітрі на відстані кількох миль. Було здійснено постріл ракетою Hellfire з ULB тестувальником який сидів на місці другого пілота у вертольоті Apache. Обидва вертольоти мали загальне тактичне обладнання для передачі даних розроблене L-3 Communications.[2]

Демонстраційна машина ULB вперше піднялася у повітря без пілота 30 червня 2006 на полігоні армії США Юма, у програму польоту входили: 20-хвилинний політ з озброєною розвідкою, спостереженням і рекогносцировкою навколо об'єкта. Усі попередні 450 годин дослідних польотів на стадії розробки відбувалися з пілотом на борту, у той час як вертольотом керували дистанційно з землі.[3][4]

Після успіху ULB, Боїнг використав технології у A/MH-6, назвавший його A/MH-6X. 20 вересня 2006 перший A/MH-6X піднявся у повітря на полігоні Boeing Rotorcraft Systems у Меса, Аризона з пілотом на борту. Вантажопідйомність ULB Demonstrator складала 1088 кг, а MELB вже отримав вантажопідйомність на 453 кг більшу. A/MH-6X схожий на A/MH-6M, але має новий прототип скляного кокпіту і численні оновлення електроніки і авіоніки.[5] A/MH-6X може керуватися пілотом або дистанційно, за вибором, що є гібридом ULB demonstrator та A/MH-6M Little Bird який використовується командуванням спеціальних операцій армії США.[6]

Боїнг сам фінансував програму розробки; вони мають намір продавати вертоліт як військовим так і цивільним на теренах США та іншим країнам.[5] Приблизна вартість вертольота US$2 млн.[4] Система безпілотного польоту розроблена таким чином щоб її можна було встановлювати на інші вертольоти в тому числі і Apache.[4][5] Unmanned Little Bird зробила повністю автономний політ у червні 2010, в тому числі оминаючи перешкоди за допомогою LIDAR.[7][8]

У 2009 повідомили про те, що Боїнг працює над «AH-6S Phoenix» для армії США яка відновила програму Armed Reconnaissance Helicopter (ARH), яка отримала нову назву Озброєний повітряний розвідник (англ. AAS). AH-6S на 15 inches (380 mm) довший для того, щоб зберегти екіпаж вертольота якщо його зіб'ють. Також вертоліт отримає подовжений аеродинамічний ніс для розміщення бортового радіоелектронного обладнання. Кабіна AH-6S і композитні лопаті несного гвинта взято з AH-64D Block III. AH-6S буде мати покращений хвостовий гвинт і більш потужний двигун Rolls-Royce 250-CE30.[9][10] Тривалість польоту Little Bird складе 12 годин, а максимальне корисне навантаження 2 400 lb (1 090 kg).[6]

AH-6i є експортним варіантом AH-6S. Перший політ AH-6i відбувся 16 вересня 2009.[11] Йорданія виявила зацікавленість у замовленні AH-6i у травні 2010.[12] У жовтні 2010 Саудівська Аравія замовила 36 AH-6i зі схожим обладнанням і озброєння у США через Іноземні військові продажі.[13][14] Корпорація Kaman випускає змінні вуглепластикові (на епоксидному зв'язуючому) лопаті для AH-6.[15]

Улітку 2011 H-6U виконав автономні приземлення на вантажівку яка рухалася для французьких компаній Thales та DCNS для французького Головного управління озброєнь, під час підготовки до морських випробувань на французькому фрегаті у 2012.[16][17]

У жовтні 2012 AH-6i закінчив демонстраційні польоти для армії США у рамках програми Озброєний повітряний розвідник. Хоча AH-6i розрахований на міжнародних покупців, Боїнг вирішили представити його у цій програмі для армії США.[18] Програма AAS була закрита наприкінці 2013.[19]

У грудні 2012 Боїнг демонстрували версію Unmanned Little Bird AH-6 армії Південної Кореї. Вертоліт літав у автономному режимі протягом 25 хвилин демонструючи можливості систем дистанційного керування які можна встановити на армійських вертольотах MD 500 Defender.[20]

У вересні 2013, Aurora Flight Sciences і Боїнг запропонували H-6U Little Bird корпусу морської піхоти США, для проведення випробувань можливостей безпілотної розвідки і спостереження. Боїнг, який виступав субпідрядником, випустив Little Bird без керування людиною, але у кабіні знаходився пілот згідно вимог Федеральної повітряної адміністрації під час тестувань у Манансасі, Вірджинія. H-6U виступав проти безпілотного Kaman K-MAX, який мав корисне навантаження на зовнішніх пілонах у 6 000 lb (2 720 kg) і повинен був використовуватися для доставки боєприпасів морпіхам. Випробування було розпочато у лютому 2014 на базі Корпусу морської піхоти Куантіко.[21]

Морпіхи з Куантіко повідомили, що змогли посадити безпілотний Little Bird, як і K-MAX, автономно з допомогою планшету у квітні 2014. Вертольоти були оснащені обладнанням за технологією Автономна Повітряна Транспортна/Утилітарна система (англ. Autonomous Aerial Cargo/Utility System — AACUS), яка поєднувала покращені алгоритми Лідар та електронно-оптичні/інфрачервоні сенсори які допомагають оператору обирати точку приземлення вертольоту на непідготовлений майданчик. Автономна посадка без необхідності дистанційного керування або теле-операції знижує навантаження на оператора і дозволяє їм виконувати завдання по розвантаженню вантажів або евакуювати поранених. Вага системи AACUS 100 lb (45 kg), тому її можна легко встановити на такі літальні апарати як CH-53E Super Stallion та V-22 Osprey. За словами конт-адмірала Метью Кландера, командувача дослідженнями ВМС, використання системи можливе з 2015—2016.[22] Управління військово-морських досліджень обрало Aurora Flight Sciences та Unmanned Little Bird для завершення розробки прототипу системи AACUS замість Lockheed та K-MAX.[23]

Варіанти ред.

Unmanned Little Bird (ULB)
UAV демонстратор
A/MH-6X Mission Enhanced Little Bird (MELB)
AH-6I
Експортна версія AH-6S.
AH-6S Phoenix
Версія AH-6 запропонована для програми армії США Озброєний повітряний розвідник.[9]

Оператори ред.

  Йорданія
  • Королівські ВПС Йорданії[24]
  Саудівська Аравія
  • Армія Саудівської Аравії (12, 24 замовлено)[25][26]

Тактико-технічні характеристики ред.

ULB/MD530F ред.

 
Boeing AH-6 Little Bird з повним озброєнням

Джерело: The International Directory of Civil Aircraft,[27] MD 530F data[28][29]

Основні характеристики

  • Екіпаж: 1-2
  • Пасажиромісткість: 5
  • Довжина: 9,94 м
  • Висота: 2,48 м
  • Діаметр несучого гвинта: 8,33 м


Льотні характеристики

Озброєння



Див. також ред.

Схожі розробки
Літальні апарати схожі за конфігурацією та ерою

Примітки ред.

  1. ↑ Абревіатура в чинній системі позначень авіації та ракет містить такі індекси:
    • A (attack) — ударний
    • H (helicopter) — гелікоптер
  1. ↑ «Boeing Unveils Low-Cost, Versatile 'Little Bird' That Can Fly Manned or as UAV» [Архівовано 21 лютого 2015 у Wayback Machine.].
  2. ↑ «Boeing Apache and Unmanned Little Bird Demonstrator Test Expands UAV Control» [Архівовано 21 лютого 2015 у Wayback Machine.].
  3. ↑ «Boeing Unmanned Little Bird Demonstrator Helicopter Flies Unmanned for First Time» [Архівовано 21 лютого 2015 у Wayback Machine.].
  4. ↑ а б в Kress, Adam.
  5. ↑ а б в «Boeing Manned/Unmanned Light Helicopter Makes First Flight» [Архівовано 21 лютого 2015 у Wayback Machine.].
  6. ↑ а б «Army Technology-Unmanned Little Bird project» [Архівовано 15 листопада 2016 у Wayback Machine.]. army-technology.com
  7. ↑ Spice, Byron.
  8. ↑ Koski, Olivia.
  9. ↑ а б «Boeing's new Phoenix rises from ARH ashes» [Архівовано 12 лютого 2009 у Wayback Machine.]. Flight International, 7 January 2009.
  10. ↑ «Boeing Offers Army Two ARH Alternatives» [Архівовано 5 серпня 2016 у Wayback Machine.]. Aviation Week, 8 January 2009.
  11. ↑ «Boeing AH-6i Light Attack/Reconnaissance Helicopter Makes 1st Flight» [Архівовано 12 жовтня 2011 у Wayback Machine.].
  12. ↑ «Jordan to buy AH-6is» [Архівовано 20 травень 2010 у Wayback Machine.].
  13. ↑ «Saudi Arabia — AH-64D APACHE, UH-60M BLACKHAWK, AH-6i Light Attack, and MD-530F Light Turbine Helicopters» [Архівовано 23 квітня 2019 у Wayback Machine.].
  14. ↑ Bruno, Michael.
  15. ↑ TRAUTVETTER, Chad.
  16. ↑ Thisdell, Dan.
  17. ↑ Thales completes successful flight demonstration for full automatic landing and deck landing of one-ton class rotary wing UAVs [Архівовано 5 квітень 2012 у Wayback Machine.] Thales, 14 June 2011.
  18. ↑ «Boeing demonstrates AH-6i for US Army» [Архівовано 8 липня 2017 у Wayback Machine.].
  19. ↑ Outgoing General: US Army Must Continue To Fund Research and Development [Архівовано 17 січня 2014 у Library of Congress] — Defensenews.com, 14 January 2014
  20. ↑ Little Bird demo for the Republic of Korea [Архівовано 24 вересня 2015 у Wayback Machine.].
  21. ↑ USMC Unmanned Lift Competition Taking Shape [Архівовано 28 вересня 2013 у Archive.is] — Defensenews.com, 25 September 2013
  22. ↑ Osborn, Kris (5 April 2014).
  23. ↑ Aurora beats Lockheed bid to develop iPad-based UAS controller [Архівовано 19 січня 2016 у Wayback Machine.] — Flightglobal.com, 6 May 2014
  24. ↑ SOFEX 2012: Arab Spring blamed for slow-moving Little Bird contract. shephardmedia.com. Архів оригіналу за 29 червня 2017. Процитовано 26 лютого 2013.
  25. ↑ World Air Forces 2014 (PDF). Flightglobal Insight. 2014. Архів оригіналу (PDF) за 25 грудня 2013. Процитовано 17 січня 2014.
  26. ↑ Carey, Bill. «Boeing Wins FMS Contract to Suppy AH-6is To Saudi Arabia [Архівовано 8 березня 2020 у Wayback Machine.]» AINonline, 2 September 2014.
  27. ↑ Frawley, Gerard. The International Directory of Civil Aircraft, 2003-2004, p. 155. Aerospace Publications Pty Ltd, 2003. ISBN 978-1-875671-58-8.
  28. ↑ MD 530F Overview [Архівовано 16 липень 2011 у Wayback Machine.], MD Helicopters.
  29. ↑ MD 530F Performance Specifications [Архівовано 16 липень 2011 у Wayback Machine.]. MD Helicopters.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Boeing_AH-6&oldid=39132187