Aglaophyton major
† Aglaophyton major Час існування: ранній девон | ||||||||||||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
Схематичне зображення спорофіту Aglaophyton
| ||||||||||||||||
Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
Aglaophyton major D.S.Edwards (1986) | ||||||||||||||||
Синоніми | ||||||||||||||||
Rhynia major | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Aglaophyton major — викопний вид примітивних спороносних рослин, що існували у ранньому девоні (празький ярус, 410 млн років тому). Aglaophyton за своєю анатомічною будовою займав проміжне місце між мохами та судинними рослинами.
A. major був вперше описаний Кідстоном і Лангом (Kidston and Lang) в 1920 році як новий вид Rhynia major. Скам'янілі відбитки виду знайдені лише у кремнієвих відкладеннях Райнієвого черту біля міста Абердиншир у Шотландії, де він ріс в безпосередній близькості від гарячого джерела багатого кремнієм, разом з низкою супутніх судинних рослин, таких як дрібніший вид Rhynia gwynne-vaughanii, який міг бути представником предків сучасних судинних рослин і Asteroxylon mackei, що був предком сучасних плауновидних.
Опис
ред.Гілки Aglaophyton мали круглий перетин, були гладкими і позбавлені ворсинок, діаметром шість міліметрів. Спочатку вважалося, що ці гілки росли вертикально і досягали близько півметра заввишки (Kidston & Lang, 1920), але пізніше дійшли висновку, що це рослина, яка повзла по землі, з великою кількістю коротких гілочок, що піднімалися на висоту 15 см (Edwards, 1986). Гілочки розгалужені дихотомічно, під кутом 90° і закінчувалися еліптичними спорангіями з товстими стінками. Ці спорангії містили багато спор що були ідентичні один одному (ізоспори), інтерпретовані як мейоспори (тобто продукт поділу, відомого як мейоз).
Класифікація
ред.Філогенія
ред.У 2004 році Crane et al. опублікували кладограму для Polysporangiophyta[відсутнє в джерелі], у якій Aglaophyton є сестринською групою до судинних рослин та вимерлої групи Horneophytopsida. Основою такого твердження є те, що Aglaophyton мав розвиненіші провідні тканини, ніж у Horneophytopsida, але не мав справжньої судинної тканини.[1]
Примітки
ред.- ↑ Crane, P.R.; Herendeen, P. & Friis, E.M. (2004), Fossils and plant phylogeny, American Journal of Botany, 91 (10): 1683—99, doi:10.3732/ajb.91.10.1683, PMID 21652317, архів оригіналу за 18 липня 2010, процитовано 27 січня 2011