Вікіпедія

18-та окрема мотострілецька бригада (РФ, 1-го формування)

18-та окрема мотострілецька бригада (18 ОМСБр, в/ч 40961) — військове формування Збройних сил Російської Федерації.

18-та окрема мотострілецька бригада
рос. 18-я отдельная мотострелковая бригада
На службі 1993 — 1998
Країна Росія Росія
Вид  Сухопутні війська РФ
Тип  Мотострілецькі війська
У складі Московський військовий округ
Дислокація в/м «Сенеж», м.Солнечногорськ-2, Московська область, РФ
Війни/битви

Перша чеченська війна

Командування
Визначні
командувачі		 полковник Пугачов Федір Іванович
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: 18-та бригада.

Історія ред.

У зв'язку з розпадом СРСР розпочався вивід військ, що перейшли під юрисдикцію РФ, з прибалтійських країн. Так 107-ма мотострілецька дивізія (107 мсд, в/ч 22238), що дислокувалась в Литві, була виведена в Солнечногорськ, де була переформована в 18-ту окрему мотострілецьку бригаду. 29 грудня 1992 року в литовській столиці на колишній військовій базі російських військ, в так званому Північному містечку, були підписані підсумкові документи про вивід військових підрозділів Росії з Вільнюса.

Таким чином, столицю Литви покинув останній російський солдат, і в місті больше не залишилось військових частин російської армії. 107-ма мотострілецька дивізія, що володіла територією в 66 гектарів Північного містечка, остаточно звільнила казарми, склади, гаражі, інші будови і передала все це в розпорядження вільнюського самоуправління[1].

Втрати ред.

На базі сусідньої частини Вищих офіцерських курсів ("Вистріл", в/ч 01451) була сформована зведена рота із завербованих Федеральною службою контррозвідки танкових екіпажів до якої потрапили військові 18-ї ОМСБр. Загалом 13 військовослужбовців частини о 3 годині дня 9 листопада відбули в невідомому напрямку, залишивши вдома всі свої документи. У військовій частині їм була оформлена відпустка[2].

На Моздокській базі було підготовлено 34 танки Т-72А, частина з яких була передана опозиції. Ці танки з частин ПКВО, прибули із 131-ї майкопської бригади [3] і Волгограда із завчасно зафарбованими розпізнавальними знаками. Для швидкого розпізнавання з вертольотів Мі-24 башти танків побілили вапном. На світанку 26 листопада три бронеколони в супроводі піхотних підрозділів опозиції висунулись в бік Грозного, в колонах було в цілому не менше 36 танків[4] з 78 контрактниками. Отримані з капітального ремонту танки без динамічного захисту були розбиті протитанковими засобами. Танк яким командував Василь Ваулін підбили одним з перших, з розрахунку не вцілів ніхто. 21 російських танкістів залишились живими й потрапили в полон. В бою загинув і лейтенант Олександр Нальотов, син російського генерала, за іншими даними він потрапив у полон і був розстріляний в Департаменті державної безпеки Чечні.

Співробітники ФСК виявили тіла вбитих військовослужбовців і спробували таємно поховати їх в безіменній могилі, але військово-польова прокуратура не дала можливості цього зробити. Тому їх тіла були вивезені в Ростов або Моздок, де й зараз знаходяться кладовища неопізнаних військовослужбовців. Офіційно загиблі вважаються похованими в братській могилі в Грозному.

Ніхто з високопосадовців не взяв на себе відповідальність за провал операції і долю загиблих і полонених.

п/п Прізвище, ім'я, по-батькові Звання Дата народження Дата смерті Примітки
1. Сєнькін Іван Миколайович[5]
(рос. Сенькин Иван Николаевич)		 молодший сержант 09.09.1975 26.11.1994 старший механік-водій танку
  (посмертно)
2. Зіяутдінов Рішат Махутдіновіч[6]
(рос. Зияутдинов Ришат Махутдинович)		 старший лейтенант
 
Орден Мужності
(посмертно)
3. Ільюшко Валентин Анатолійович[7]
(рос. Ильюшко Валентин Анатольевич)		 старший сержант 16.05.1975[8] 26.11.1994 полон
 
Орден Мужності
(посмертно)
4. Ваулін Василь Олексійович[9]
(рос. Ваулин Василий Алексеевич)		 старший прапорщик 28.07.1952 26.11.1994 командир танку
5. Зав'ялов Василь Миколайович[10] рядовий
6. Мартищенко Юрій Івановичич[11] старший лейтенант 26.11.1994
7. Нальотов Олександр Васильович лейтенант командир мотострілецького взводу
8. Фомін Сергій Павлович прапорщик (старший прапорщик) 03.04.1962 1994
  •  
    Пам'ятник загиблим воїнам-солнечногорцям, серед яких є і військові 18-ї ОМСБр

Примітки ред.

  1. ↑ Лашкевич Н. «Из Вильнюса завершен вывод российских войск»// Известия : газета. — 1992. — № 281 (23855). — с. 1.
  2. ↑ [1] [Архівовано 11 вересня 2018 у Wayback Machine.] Российская "Операция Гляйвиц" в исполнении Федеральной службы контрразведки
  3. ↑ [2] [Архівовано 7 липня 2012 у Wayback Machine.] Десять лет позорному штурму Грозного
  4. ↑ [3] [Архівовано 12 вересня 2018 у Wayback Machine.] Штурм, которого не было
  5. ↑ [4] [Архівовано 12 вересня 2018 у Wayback Machine.] Митинг, посвященный открытию памятной доски выпускнику Прибрежненской школы Сенькину Ивану Николаевичу
  6. ↑ [5] [Архівовано 8 серпня 2020 у Wayback Machine.] Навечно в строю Чечня Зиалтдинов Р.М.
  7. ↑ [6] [Архівовано 12 вересня 2018 у Wayback Machine.] Списки военнослужащих, числящихся пропавшими без вести и пленными
  8. ↑ [7] [Архівовано 12 вересня 2018 у Wayback Machine.] Розыск пропавших без вести на Северном Кавказе
  9. ↑ [8] [Архівовано 6 травня 2021 у Wayback Machine.] Книга памяти Ваулин
  10. ↑ [9] [Архівовано 8 вересня 2018 у Wayback Machine.] Чеченская война Книга памяти
  11. ↑ [10] [Архівовано 11 вересня 2018 у Wayback Machine.] Казанское танковое училище Погибли при исполнении воинского долга
На цю статтю не посилаються інші статті Вікіпедії.
Будь ласка розставте посилання відповідно до прийнятих рекомендацій.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=18-та_окрема_мотострілецька_бригада_(РФ,_1-го_формування)&oldid=35408521