Яремчук Олеся Любомирівна
Яремчук Олеся Любомирівна (25 травня 1991, Львів) — українська журналістка та письменниця.
| Яремчук Олеся Любомирівна | ||||
|---|---|---|---|---|
_Zoriana_Vladyka_(cropped).jpg) | ||||
| Народилася | 25 травня 1991 (33 роки) Львів, Українська РСР, СРСР | |||
| Країна |  Україна | |||
| Діяльність | журналістка, письменниця | |||
| Сфера роботи | журналістика[1] | |||
| Alma mater | ЛНУ ім. І. Франка | |||
|
| ||||
 Яремчук Олеся Любомирівна у Вікісховищі | ||||
 Висловлювання у Вікіцитатах | ||||
Освіта
ред.2013 року закінчила факультет журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка. 2014—2021 роки — робота над дисертацією «Подорожня антропологія у літературних репортажах Йозефа Рота» у Львівському національному університеті імені Івана Франка та у Віденському університеті (2016 рік, стипендія на дослідження від OeAD[de])[2]. Академічні зацікавлення — подорожня антропологія, культурна та національна ідентичність, літературний репортаж.
Журналістська робота
ред.2013 рік — кореспондентка міжнародного відділу у Всеукраїнській газеті «День» (Київ). 2014 — журналістка-фрілансерка для газети «День» (Київ), журналів «Літакцент» (Київ), «New Eastern Europe» (Краків) та «Українського журналу» (Прага). З 2015 — авторка та журналістка проекту про національні меншини в Україні «Наші Інші» в онлайн-журналі «The Ukrainians» (Львів). Репортажі з циклу «Наші Інші [Архівовано 7 серпня 2019 у Wayback Machine.]» перекладені чеською, німецькою та англійською мовами.
Книги
ред.- Veni, Vidi, Scripsi: Історія наживо [Архівовано 18 квітня 2021 у Wayback Machine.] (Збірка репортажів). — Київ: Темпора, 2015.
- Випробування демократією: Туреччина, Грузія, Румунія, Молдова [Архівовано 16 червня 2019 у Wayback Machine.] (Збірка репортажів). — Львів: Lviv Media Forum, 2017.
- Наші Інші. Історії українського різноманіття. — Львів: Човен, 2018
Стипендії та нагороди
ред.2014 — стипендіатка міжнародної журналістської програми графині Маріон Дьонгофф [Архівовано 1 лютого 2019 у Wayback Machine.].
2014 — лауреатка конкурсу художнього репортажу «Самовидець» від видавництва «Темпора» за репортаж «Рани» — історії про важкопоранених українських солдатів, що лікуються у гамбурзькому шпиталі.
2017 — почесна гостя Карпатської літературної резиденції (ТАОР).
2018 — лауреатка премії «ЛітАкцент року» за книжку «Наші Інші [Архівовано 6 лютого 2019 у Wayback Machine.]».
2018 — стипендіатка [Архівовано 30 грудня 2020 у Wayback Machine.] ADAMI [Архівовано 17 травня 2019 у Wayback Machine.] Fellowship.
2019 — стипендіатка Фундації «KulturKontakt Austria [Архівовано 3 квітня 2022 у Wayback Machine.]».
Співпраця з видавництвами
ред.Січень 2016 — квітень 2017 — кураторка конкурсу художнього репортажу «Самовидець» імені Майка Йогансена від видавництва «Темпора» (Київ) та видань «Зникомі європейці [Архівовано 6 серпня 2020 у Wayback Machine.]» Карла-Маркуса Ґауса (переклад Христини Назаркевич), «Раніше Господа Бога» Ганни Кралль (переклад Остапа Сливинського), «Станіславський феномен» Олега Криштопи, «Veni, Vidi, Scripsi: Війна. Життя de facto», «Veni. Vidi. Scripsi: Чому я ніколи звідси не поїду».
Червень 2017 — лютий 2019 року — головна редакторка видавництва репортажної та документальної літератури «Човен [Архівовано 22 березня 2020 у Wayback Machine.]» (Львів). Видані книжки: «Собакоїди та інші люди» [Архівовано 13 листопада 2019 у Wayback Machine.] Карла-Маркуса Ґауса (переклад Люби-Параскевії Стринадюк), «Єгипет: харам, халяль [Архівовано 23 червня 2020 у Wayback Machine.]» Пьотра Ібрагіма Кальваса (переклад Леся Белея), «Тост за предків [Архівовано 6 травня 2021 у Wayback Machine.]» Войцеха Ґурецького (переклад Галини Крук), «Топографія пам'яті» Мартіна Поллака (переклад Христини Назаркевич).
Кураторська робота
ред.2016 — авторка та кураторка І спеціальної програми літературного репортажу «Долаючи кордони [Архівовано 25 вересня 2018 у Wayback Machine.]» на 25-у «Форуму видавців» у Львові.
2018 — співкураторка виставки [Архівовано 5 листопада 2018 у Wayback Machine.] «Невідомі європейці» австрійського фотографа Курта Кайндля.
Участь в організаціях
ред.З червня 2019 року — член Українського ПЕН[3].
Примітки
ред.- ↑ Чеська національна авторитетна база даних
- ↑ Вклонися, дитино: чи можна захистити дисертацію без хабарів та фуршетів? Історія однієї аспірантки. Українська правда _Життя. Архів оригіналу за 16 квітня 2021. Процитовано 16 квітня 2021.
- ↑ Яремчук Олеся. PEN Ukraine (укр.). Архів оригіналу за 16 квітня 2021. Процитовано 16 квітня 2021.
Посилання
ред.
- Тематичний Форум. Олеся Яремчук про художній репортаж. Форум видавців. 16 листопада 2016. Архів оригіналу за 31 березня 2019. Процитовано 17 березня 2019.
- Історія однієї людини може розповісти про цілу епоху, – Олеся Яремчук про художній репортаж (укр.). Архів оригіналу за 24 лютого 2018. Процитовано 17 березня 2019.
- «Я відчуваю великий запит на пояснювальну журналістику». MediaLab Online (укр.). 12 травня 2017. Архів оригіналу за 14 травня 2018. Процитовано 17 березня 2019.
- Войтко, Оксана (22.08.2016). Репортаж як терапія. https://day.kyiv.ua/uk/ (українською) . День (газета). Архів оригіналу за 31 січня 2020. Процитовано 17.03.2019.
- Літературний репортаж і правило трьох «с». Інтерв’ю з Олесею Яремчук, редакторкою видавництва «Човен». ms.detector.media. Архів оригіналу за 24 серпня 2018. Процитовано 17 березня 2019.
- Етнічні громади України: інтегровані чи ізольовані?. Радіо Свобода (укр.). Архів оригіналу за 5 березня 2022. Процитовано 17 березня 2019.
- Короткотривала дружба. MediaLab Online (укр.). 20 грудня 2017. Архів оригіналу за 31 березня 2019. Процитовано 17 березня 2019.
- UA: Львів Суспільне мовлення (5 грудня 2018), 05.12.2018 «Добрий Ранок» UA:Львів Олеся Яремчук, процитовано 17 березня 2019
- Олеся Яремчук, авторка книги про нацменшини в Україні: «Основна моя робота полягала в тому, аби слухати історії». Блог Yakaboo.ua (укр.). 11 березня 2019. Архів оригіналу за 28 листопада 2020. Процитовано 17 березня 2019.
- Oleksandr Fraze-Frazenko (27 червня 2018), Olesya Yaremchuk // Our Others (a film by Oleksandr Fraze-Frazenko), архів оригіналу за 5 листопада 2020, процитовано 17 березня 2019
- Яремчук і Малярчук про українських «інших» і де їх шукати // Читомо [Архівовано 13 березня 2022 у Wayback Machine.]