Вікіпедія

Ян Герхард

(Перенаправлено з Ян Ґергард)

Ян Герхард (пол. Jan Gerhard, уроджений Віктор Лев Бардах, пол. Wiktor Lew Bardach, псевдонім «Жерар» пол. Gerard; 17 січня 1921(1921січня17), Львів — 20 серпня 1971, Варшава) — польський і французький офіцер, прозаїк і публіцист.

Ян Герхард
Народився 17 січня 1921(1921-01-17)[1][2][3]
Львів, Польська Республіка[1]
Помер 20 серпня 1971(1971-08-20)[1][2][3] (50 років)
Варшава, Польська Народна Республіка[1]
Поховання Військові Повонзки
Країна  Республіка Польща
Діяльність офіцер, політик, прозаїк, публіцист
Мова творів польська
Партія Польська об'єднана робітнича партія
Учасник Друга світова війна
Нагороди
золотий хрест Заслуги Партизанський Хрест офіцерський хрест ордена Відродження Польщі Лицарський Хрест ордена Відродження Польщі срібний хрест ордена Virtuti Militari
CMNS: Ян Герхард у Вікісховищі

Учасник Другої світової війни у Французькому Руху Опору та польських збройних сил. У 1965—1971 роках головний редактор тижневика «Forum». Депутат Сейму ПНР 5-го скликання від ПОРП.

Біографія ред.

Народився у Львові у єврейській родині. Закінчив III державний ліцей та гімназію ім. короля Стефана Баторія, був членом правої сіоністської молодіжної організації «Бейтар».

Друга світова війна ред.

Після початку Другої світової війни залишив Польщу й у 1940 році вступив у польські збройні сили, які створювалися у Франції. Під час бойових дій отримав поранення та потрапив у полон, де видавав себе за француза[4]. Після звільнення жив у Монпельє, почав здобувати вищу освіту та брати участь у діяльності підпілля. У 1941 році вступив до Французької комуністичної партії, з 1942 року — до партизанської організації FTP-MOI[en] («Іммігрантська робоча сила Французьких франтирерів і партизанів», фр. Francs-tireurs et partisans – main-d'œuvre immigrée, FTP-MOI). У той час почав користуватися псевдонімом «Ян Герхард»[4].

Був відряджений до Тулузи, де брав участь у замахах і диверсії. У березні 1943 року з власної ініціативи здійснив невдалий теракт у кінотеатрі «Varietes», де йшов німецький фільм «Єврей Зюсс»[5]. Згодом був призначений командиром округів «Північ» та «Па-де-Кале» FTP-MOI і після об'єднання підпільних організацій в єдиний рух — Французькі внутрішні сили — отримав звання майора.

Після звільнення Франції став одним з організаторів польських підрозділів у лавах Французької визвольної армії, яка діяла незалежно від Польських збройних сил. У січні 1945 року прийняв командування 29 польською піхотною групою 1-ої французької армії, яка брала участь у боях на території Німеччини[6].

Повоєнний період ред.

Після закінчення війни разом зі своїм підрозділом повернувся до Польщі. У 1945—1952 роках служив у народному війську польському на посаді заступника командира, а потім командира 34-го піхотного полку[7]. 28 березня 1947 року брав участь в інспекції військ у південно-східній Польщі, під час якої вбили генерала Кароля Сверчевського[8]. Надалі займався боротьбою з Українською повстанською армією та виконанням операції «Вісла»[9].

29 вересня 1952 року Головне управління інформації Війська Польського заарештувало Герхарда за хибним обвинуваченням в участі в інспірованій французькою розвідкою змові з метою вбивства Кароля Сверчевського. Звільнений у 1954 році.

У 1960 році працював кореспондентом Польського агентства друку у Парижі[10]. У 1965—1968 роках — літературний керівник кіностудії Rytm. У 1965—1971 роках — головний редактор тижневика «Forum».

Увійшов до створеної наприкінці 1970 року комісії зі з'ясування обставин смерті генерала Кароля Сверчевського під керівництвом Мар'яна Нашковського[pl], звіт про діяльність якої з нез'ясованих причин не склали або не опублікували.

У 1969—1972 роках — депутат Сейму ПНР 5-го скликання від Польської об'єднаної робочої партії.

Смерть ред.

20 серпня 1971 року під час поїздки дружини та доньки за кордон Ян Герхард був зарізаний у своїй варшавській квартирі. Злочин мав широкий розголос і викликав чутки про те, що мотивом убивства був передбачуваний зв'язок Герхарда з «Червоною капелою», помста з боку УПА чи інші політичні причини[5].

12 травня 1972 року внаслідок спільного слідства міліції та Служби безпеки ПНР звинувачення у вбивстві з метою пограбування, поряд із двадцятьма аналогічними випадками, пред'явили нареченому доньці Зигмунту Грабацькому та його знайомому Мар'яну Войтасику[11]. На процесі у Варшавському воєводському суді Гарбацький стверджував, що до злочину його підштовхнула незгода Герхарда на його шлюб із дочкою, а Войтасик діяв із патріотичних спонукань, вважаючи Герхарда винним у смерті генерала Сверчевського. 16 червня 1972 року обох обвинувачених визнали винними та засудили до страти[12], вирок був виконаний[13]. Сучасні історики, а також Мечислав Раковський, колишній прем'єр-міністр ПНР і друг убитого, також заперечують політичний характер убивства[5].

Похована на Військовому цвинтарі у Повонзках, ділянка B2-tuje-11[14].

Творчість ред.

Найбільш відомий твір — автобіографічний військовий роман «Відлуння у Бещадах[pl]» (пол. Łuny w Bieszczadach), за мотивами якого у 1961 році було знято художній фільм «Сержант Калень»[15]. Займався публіцистикою, автор нарисів на політичні й історичні теми.

Вибіркові публікації ред.

  • Łuny w Bieszczadach, Wydawnictwo Lubelskie, Lublin 1980 (wydanie XI)
  • Autopamflet, Czytelnik, Warszawa 1971
  • Berlin — 1945, Wydawnictwo MON, Warszawa 1970
  • Wielkie intermezzo, Wydawnictwo MON, Warszawa 1970 (wydanie II)
  • Żołnierze i dyplomaci, Wydawnictwo MON, Warszawa 1970 (wydanie II)
  • Niecierpliwość, Wydawnictwo MON, Warszawa 1967 (wydanie III)
  • Charles de Gaulle, tom I і II, Książka i Wiedza, Warszawa 1972
  • Francuzi, Czytelnik, Warszawa 1965
  • Czas Generała, Wydawnictwo MON, Warszawa 1965 (wydanie II)
  • Grenadierzy, Wydawnictwo MON, Warszawa 1957
  • Wojna i ja, Wydawnictwo MON, Warszawa 1958
  • Zoolityka, Wydawnictwo MON, Warszawa 1965

Деякі нагороди ред.

Польща ред.

Франція ред.

Примітки ред.

  1. ↑ а б в г Deutsche Nationalbibliothek Record #1036254402 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ а б https://bs.sejm.gov.pl/F?func=find-acc&acc_sequence=000010982&find_code=SYS&local_base=ARS10
  4. ↑ а б Oficerowie wymienieni w rozkazie nr 1109. renidunaj.pl. Процитовано 11 серпня 2020.
  5. ↑ а б в Fokus. № 3. 2015. с. 17. {{cite news}}: Пропущений або порожній |title= (довідка)
  6. ↑ Galeria postaci - Stowarzyszenie Byłych Żołnierzy I Armii Francuskiej "Ren i Dunaj". www.renidunaj.pl (пол.). Архів оригіналу за 18 липня 2022. Процитовано 18 липня 2022.
  7. ↑ Aneks. 20. Obsada personalna oficerów 34pp. W: Benedykt Gajewski: Walka z ukraińskim podziemiem na południowo-wschodnim obszarze Polski w latach 1944–1948. Publikacje, raporty, relacje, zeznania. Sanok: 2005, s. 407. 
  8. ↑ Śmierć gen. Karola Świerczewskiego - mity i fakty / Twoje Bieszczady. www.twojebieszczady.net (пол.). Архів оригіналу за 10 серпня 2017. Процитовано 18 липня 2022.
  9. ↑ Motyka, Grzegorz. Kryptonim Bieszczady. www.polityka.pl (пол.). Архів оригіналу за 18 липня 2022. Процитовано 18 липня 2022.
  10. ↑ Nowiny Rzeszowskie : organ KW Polskiej Zjednoczonej Partii Robotniczej. 1960, nr 129-154 (czerwiec). Ewolucja poglądów w sprawach angielskich : [пол.]. — Nowiny. — 1960. — № 142. — С. 2.
  11. ↑ Adolf Reut. Przed procesem w sprawie zabójstwa J. Gerharda. „Nowiny”, s. 2, nr 140 z 22 maja 1972. 
  12. ↑ Zabójcy Jana Gerharda skazani na śmierć. „Nowiny”, ss. 1–2, nr 166 z 17 czerwca 1972. 
  13. ↑ «Dobry Tydzień», nr 5 (14) 26 stycznia 2015, s. 44.
  14. ↑ Wyszukiwarka cmentarna --- Warszawskie cmentarze. www.cmentarzekomunalne.com.pl. Процитовано 24 серпня 2023.
  15. ↑ Witold Szymczyk. Ogniomistrz Kaleń. Film o Bieszczadach. „Nowiny Rzeszowskie / Widnokrąg”, ss. 1-2, Nr 3 z 15 października 1961. 
  16. ↑ Order Krzyża Grunwaldu, s. 101.
  17. ↑ M.P. z 1947 r. nr 59, poz. 418.
  18. ↑ Kazimierz Sikorski (23 sierpnia 2016). Zemsta za UPA? Tajemnica śmierci Jana Gerharda. polskatimes.pl. Процитовано 11 серпня 2020.
  19. ↑ M.P. z 1947 r. nr 29, poz. 264.
  20. ↑ Aneks. 24. Lista żołnierzy 34pp odznaczonych za walkę z UPA. W: Benedykt Gajewski: Walka z ukraińskim podziemiem na południowo-wschodnim obszarze Polski w latach 1944–1948. Publikacje, raporty, relacje, zeznania. Sanok: 2005, s. 430. 
  21. ↑ «Nowiny», nr 170 (5306), 20 lipca 1966, s. 2.
  22. ↑ а б Sikorski, Kazimierz (23 sierpnia 2016). Zemsta za UPA? Tajemnica śmierci Jana Gerharda.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ян_Герхард&oldid=42342416