Янича́рка, янча́рка — довгий турецький мушкет з ґнотовим або кремінним азійським замком[1][2].

Яничарка
Яничарки 1750—1800 рр. Музей армії (Париж)
Яничарки 1750—1800 рр. Музей армії (Париж)
Тип мушкет
Походження Туреччина
Історія використання
На озброєнні Османська імперія, Річ Посполита, Військо Запорозьке
Війни Битва на Косовому полі (1448)
Історія виробництва
Розроблено XV

У літературі зустрічаємо: «Для сильной [сильної] армії своєї Рушниць, мушкетів, оружин Наклали [бояри] повні гамазеї, Гвинтівок, фузій без пружин… і яничарок»[3].

Яничарки використовувалися у війську Османської імперії, Речі Посполитої і серед українського козацтва у XV—XVIII століттях Яничарки були ґнотовими аж до другої половини XVII століття, коли з'являються на них ударно-кременеві замки. Серед інших мушкетів того часу вирізняються характерною морфологією прикладу[4].

Вперше рушниці з ґнотовим замком турки використали в кампаніях султана Мурада II в 1440-х роках, зокрема в другій битві на Косовому полі (1488)[5].

У 1720 році «чудові» яничарки вироблялися в с. Кубиче біля Башлі на Слобожанщині[6].

В деяких випадках яничаркою могли називати турецьку шаблю.

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. Яничарка // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  2. Янчарка // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  3. Котляревський І. Енеїда. — Київ: Укр. держ. вид-во, 1944. — 263 с.
  4. ЗБРОЯ КОЗАКІВ — ЧАСТИНА 2 — ТИПИ ЗБРОЙОВИХ ЗАМКІВ. Kozak Media
  5. Ágoston, Gábor (2014). «Firearms and Military Adaptation: The Ottomans and the European Military Revolution, 1450—1800». Journal of World History. 25 (1): 85–124.
  6. Історія українського війська (від княжих часів до 20-х років ХХ ст.) / І. Крип'якевич, Б. Гнатевич, З. Стефанів та ін.; упоряд. Б. З. Якимович. — 4-те вид., змін. і допов. — Львів : Світ, 1992. — С. 260.

Джерела ред.

  Зовнішні відеофайли
  Зброя козаків. Типи збройових замків