Лестер Янг
Ле́стер Янг (англ. Lester Willis Young, 27 серпня 1909, Вудвілл, штат Міссісіпі — 15 березня 1959, Нью-Йорк) — американський джазовий тенор-саксофоніст, один з найвидатніших саксофоністів епохи свінгу. Його віртуозні імпровізації, що відрізнялися разюче плавним фразуванням, випередили сучасні стилі джазу (бібоп, кул) і вплинули на всіх саксофоністів другої половини століття. Тромбоніст Майк Зверін назвав Янга «Моцартом джазу».
| Лестер Янг | |
|---|---|
.jpg) | |
| Ім'я при народженні | англ. Lester Willis Young |
| Народився |
27 серпня 1909 Вудвілл, Міссісіпі, США |
| Помер |
15 березня 1959 (49 років) Нью-Йорк, Нью-Йорк, США |
| Поховання | Цвинтар Еверґрінd |
| Країна |
.svg){kind=small} США |
| Місце проживання | Міссурі |
| Діяльність | кларнетист, саксофоніст, композитор, джазмен, музикант |
| Знання мов | англійська[1][2] |
| Роки активності | з 1933 |
| Жанр | джаз[3][4] |
| Батько | Біллі Янґd |
| Нагороди | |
| IMDb | ID 0949818 |
Ранні роки ред.
Виріс у Новом Орлеані, учився грати на різних інструментах в оркестрі свого батька, талановитого музиканта-самоучки, згодом відомого педагога. До десяти років хлопчик грав на скрипці, ударних, трубі, декількох саксофонах і гастролював із сімейним бендом. В одному з інтерв'ю жартівливо розповів про те, що вирішив перейти на саксофон, тому що ударні інструменти доводилося збирати досить довго й «всіх гарненьких дівчат вели інші музиканти».
Наприкінці 20-х років уже як тенор-саксофоніст приєднався до маловідомого ансамблю Bostonians, потім три роки працював у Чикаго з Кінґом Олівером, два роки в Канзас-Сіті в оркестрі Волтера Пейджа Blue Devils і в 1933 році перейшов до Бенні Моутена. В 1934 році його запросив Флетчер Гендерсон на місце Коулмена Гокінса, який виїхав у Європу. Янг із ентузіазмом погодився, але через півроку повернувся в Канзас-Сіті, не витримавши нескінченних вимог бути схожим на свого знаменитого попередника.
Творча зрілість ред.
Дійсну славу принесли роки роботи з оркестром Каунта Бейсі (1936—1940), для якого він написав низку композицій, найвідоміші з них — Lester Leaps In, Taxi War Dance, Tickle Toe, Jumpin' With Symphony Sid. Музична драматургія оркестру Бейсі наприкінці 30-х років будувалася на протиставленні двох видатних саксофоністів — Янґа й Гершела Еванса, що грав у стилі Гокінса. Ці змагання сприяли не тільки популярності оркестру і його музикантів, але й розвитку техніки гри на саксофоні.
В 1937-41 Янг входив також у невеликий ансамбль, що акомпанував Біллі Холідей. Захоплюючись майстерністю саксофоніста, вокалістка називала його «Президентом» (скорочено «През»). Надалі Янг разом із братом, барабанщиком Лі Янгом збирав ансамблі в Нью-Йорку й Лос-Анджелесі. В 1943 році був покликаний в армію (відомо, що він довго не реагував на повістки й один раз його повели прямо зі сцени), але замість військового оркестру потрапив у в'язницю, зіштовхнувшись із офіцером-расистом, що запідозрив у ньому наркомана. Вирок — п'ять років в'язниці — був абсолютно несправедливий, але Янґ створив у в'язниці непоганий бенд і був звільнений достроково.
Після 1946 року постійно співробітничав з антрепризою Нормана Гренца Jazz At The Philharmonic. Ще при житті став легендарною особистістю (він був сам собі іміджмейкером, любив помітно й зухвало одягатися, уживав у розмові з журналістами незрозумілі слівця, роблячи враження людини «не від миру цього»).
Останні роки ред.
Після 1950 року здоров'я Лестера Янга стало стрімко погіршуватись, що було пов'язано із частими запоями. Зловживання алкоголем почало негативно відбиватись і на майстерності гри Янга, про що свідчать його записи 1952-53 років. У 1955 році Янг потрапив у госпіталь з нервовим захворюванням.
В 1957 році Лестер Янг ненадовго повертається на сцену — він приймає грає з оркестром Каунта Бейсі на фестивалі в Ньюпорті та разом з Біллі Голідей в телепрограмі The Sound of Jazz[en]. Останній студійні записи та публічні виконання Лестера Янга мали місце у березні 1959 року у Парижі.
Вибрана дискографія ред.
- 1937—1939: The Complete Decca Recordings — Каунт Бейсі, GRP
- 1937—1946: Complete Billie Holiday/Lester Young, Fremeaux
- 1938: The Kansas City Sessions, Verve
- 1943—1944: The Complete Lester Young on Keynote, Verve
- 1945—1948: The Complete Aladdin Recordings, Blue Note Records
- 1952 — With the Oscar Peterson Trio, Verve
- 1956 — The Jazz Giants, Verve
- 1956 —Pres and Teddy, Verve
- 1956 — Lester Young in Washington, D.C., Vol. 1-4, Pablo
- 1957 — Count Basie at Newport,Verve
- 1958 — Laughin' to Keep from Cryin', Verve
- 1959 — Jazz in Paris: Le Dernier Message De Lester Young, Universal
- 1946—1959 — The Complete Lester Young Studio Sessions on Verve, Verve
Примітки ред.
Посилання ред.
- Энциклопедический справочник «Джаз. ХХ век»[недоступне посилання з липня 2019](рос.)
- The Legendary Lester Young [Архівовано 30 листопада 2007 у Wayback Machine.] (англ.)
- The African American Registry — Lester Young(англ.)
- A detailed chronology of recordings featuring Lester Young(англ.)