Вомероназальний орган

Вомероназальний орган, Якобсонів орган, або лемеше-носовий орган (лат. organum vomeronasale) — відокремлений відділ органів нюху у наземних хребетних.

Його рецепторна поверхня розташована на шляху вдихуваного повітря безпосередньо за областю нюхового епітелію в проєкції лемеша. Орган був вперше виявлений у людини (в 1703 році) хірургом Ф. Рюйшем. Але він названий на честь іншого хірурга, Л. Якобсона, який в 1811 році описав його у багатьох видів хребетних.

Наявний у більшості земноводних, плазунів та ссавців. Якобсонів орган відсутній у крокодилів та птахів. Рудементарний або відсутній у ластоногих, деяких рукокрилих, вузьконосих мавп та людини. У вигляді ембріонального зачатку якобсонів орган є у всіх наземних хребетних.

Функція якобсонового органу остаточно не встановлена. Вважають, що він пристосований для сприйняття запахів їжі, а у ссавців також статевих феромонів. Якобсонів орган реагує на леткі феромони та інші леткі ароматичні речовини, які в більшості випадків не відчуваються як запахи або слабко сприймаються органами нюху.

Парний якобсонів орган ссавців розташований при основі носової перегородки у вигляді двох тонких трубок, передній кінець яких відкривається в піднебінно-носовий канал або носову порожнину. Розміри якобсонового органу різноманітні (наприклад, у бика сягають—9 см, у буйвола — 17 см). Порожнина якобсонового органу вистелена чутливим епітелієм, аксони рецепторних (мікровілярних) клітин якого утворюють особливу гілку нюхового нерва, так званий власне вомеронозальний нерв, що йде не в основну, а у додаткову нюхову цибулину.

Будова

Епітелій вомероназального органа хребетних складається з рецепторної та респіраторної частин.

Рецепторна частина схожа з нюховим епітелієм основного органа нюху. Головна відмінність полягає в тому, що на рецепторних клітинах вомероназального органу виявлені не здатні до активного руху війки, а нерухомі мікроворсинки.

Проміжна частина вомероназальної системи представлена ​​безмієліновими волокнами вомероназального нерва, які, подібно основним нюховим волокнам, проходять через отвори решітчастої кісткта і з'єднуються з додатковою нюховою цибулиною, яка розташована на нижньовнутрішній частині основної нюхової цибулинта і має схожу будову.

На тваринах встановлено, що з додаткової нюхової цибулини аксони других нейронів вомероназальної системи направляються в медіальне преоптичне ядро ​​і гіпоталамус, а також у вентральну ділянку премамілярного ядра і середнє амігдалярного ядра. У людини зв'язку проєкцій вомероназального нерва в центральній нервовій системі ще досліджені мало.

Довгий час вважалося, що вомероназальний орган у людини не функціонує, а закладаючись під час внутрішньоутробного розвитку, надалі зазнає регресії. Проте дослідження останніх років (починаючи з кінця 1990-х років) дають підстави вважати, що це відбувається не у всіх людей. Але оскільки досі не отримано свідчень нейронного зв'язку цього органа з мозком у дорослих людей, багато вчених продовжують висловлювати сумнів у наявності дійового вомероназального органу у людини.

Таким чином, остаточно питання про значення органу Якобсона для людини ще не розв'язане.

Функції та механізми роботи вомероназального органу

Функції та механізми роботи цього органу остаточно не встановлені, визначена тільки його важлива роль у формуванні статевої поведінки, особливо у тварин. У людини також, за деякими даними, виявлено зв'язок вомероназальної системи з функціями статевих органів і емоційною сферою.

Вомероназальний орган реагує на леткі феромони та інші леткі ароматні речовини (ЛАР), які, переважно, не відчуваються як запах або слабо сприймаються нюхом. У деяких ссавців присутній характерний рух губ (Флема), пов'язаний із захопленням ЛАР в зону якобсонового органа.

Роль вомероназального органу в статевій поведінці тварин

Поведінка тварин помітною мірою визначається сигналами органів хеморецепції — нюху, вомероназального органу і смаку.

Запах андростерону, що є метаболітом чоловічого статевого гормону тестостерону і що міститься в сечі та слині кабанів, змушує самок свиней приймати позу для злягання.

Відомий вплив статевого гормону копуліну, що міститься у вагінальному виділенні самок, на самців макак-резусів, проте його вплив на чоловіків виявити не вдалося.

Вомероназальний орган людини

Якобсонів орган у людини відкрив в 1703 році голландський військовий хірург Ф. Рюйш у солдата з лицьовим пораненням в ділянці носа. У 1809 році фон Зоммерінг підтвердив це, виявивши його при розтині трупів, а ще два роки потому Л. Якобсон вперше описав його у багатьох видів тварин. У 1891 році Потик «перевідкрив» якобсонів орган у людини, виявивши його у 25 % з 200 обстежених дорослих.

У людини вомер формується в період ембріонального розвитку. У дорослих він розвинений різною мірою та представлений невеликим поглибленням (вомероназальною ямкою) в носовій порожнині. У деяких людей він дуже слабко виражений, а у 8-19 % дорослих людей не має виходу з однією зі сторін носової порожнини.

На відміну від тварин, у людини леміш не має вираженої трубчастої форми та не укладено в оболонку, що відокремлює його від нюхових рецепторів носової порожнини.

У людини трубка вомероназального органа має довжину 2-10 мм і розташована в 15-20 мм від краю носового отвору. Діаметр трубки вомероназального органу значно варіюється, і в місці виходу в носову порожнину становить 0,2-2 мм.

Література

• Биологический энциклопедический словарь / Гл. ред. М. С. Гиляров. — М. : Сов. энциклопедия, 1986. — 831 с. (рос.)
• Monti-Bloch L., Jennings-White C., Berliner D.L. The human vomeronasal system: a rewiew // Olfaction and taste, Ann. NY Acad. Sci. — 1998. — 855. — Рp. 373—389. (англ.)

Посилання

1. http://kriodinamika.ru/news/vomeronazalnyj-organi-ego-rol (рос.)