Мамін Юрій Борисович

(Перенаправлено з Юрій Мамін)

Юрій Борисович Мамін (нар.. 8 травня 1946, Ленінград, Російська РФСР, СРСР) — радянський і російський режисер театру і кіно, сценарист, актор, композитор, телеведучий. Заслужений діяч мистецтв Російської Федерації (1997)[1].

Мамін Юрій Борисович
Юрий Борисович Мамин
Зображення
Зображення
Дата народження 8 травня 1946(1946-05-08) (77 років)
Місце народження Ленінград, РРФСР, СРСР
Громадянство  СРСР
 Росія
Релігія християнство
Alma mater Вищі курси сценаристів і режисерівd
Професія кінорежисер, театральний режисер, сценарист, композитор, актор, телеведучий
Кар'єра 1969 — дотепер
Нагороди
Заслужений діяч мистецтв Росії — 1997
IMDb ID 0541098
yurimamin.com/RU/
CMNS: Мамін Юрій Борисович у Вікісховищі

Біографія ред.

Народився 8 травня 1946 року в Ленінграді, в 1964 році закінчив школу № 211, Горохова вулиця, будинок № 20[2].

У 1969 році закінчив режисерське відділення факультету драматичного мистецтва ЛДІТМіК, де займався в майстерні народного артиста РРФСР Леоніда Макар'єва.

Після закінчення інституту працював режисером драматичного театру в місті Великі Луки. У 1976—1979 роках працював режисером у «Ленконцерті». З 1976 року почав працювати на кіностудії «Ленфільм», як асистента режисера і другого режисера брав участь у постановках фільмів: «Вдови» (1976), «Стрибок з даху», «Фантазії Фарятьєва» (1977), «Літня поїздка до моря» (1978), «Сергій Іванович йде на пенсію» (1980), «Порох» (1985).

У 1982 році закінчив Вищі курси сценаристів і режисерів, де навчався в майстерні Ельдара Рязанова. 1986 року на екрани вийшов фільм «Свято Нептуна», в якому Мамін дебютував як режисер-постановник.

З 1982 по 1994 рік керував драмгуртком при ЛІІЖТі.

В 1994 році поставив у Театрі на Ливарному (Санкт-Петербург) виставу «Кремлівські куранти, або приїжджайте до нас років так через…», за п'єсою Аркадія Тигая. Цього ж року завершив після смерті кінорежисера і свого друга Віктора Арістова його фільм «Дощі в океані».

З 1995 року працював у ТОО «Marina» як автор і ведучий телепрограм «Від форте до п'яно…» (спільно з Олексієм Заліваловим; 1995—1997, РТР), «Хамелеон» (1997—1998, РТР), щотижневої авторської програми «Обсерваторія» (1999—2001, РТР-Петербург) та ін.

У 2000—2003 роках створив сатиричний телесеріал «Російські страшилки» (продюсер Алі Теляков).

29 жовтня 2006 року режисера побили підлітки по дорозі в Пушкіно, де він планував відвідати сценариста В'ячеслава Лейкіна для обговорення деталей майбутніх проектів. За словами Маміна, напад було скоєно за мотивами ксенофобії. Режисер відбувся струсом мозку[3].

З 2009 року став вести курс «режисури екранних видовищ» у Петербурзькому комерційному інституті телебачення, бізнесу та дизайну (ІТіД).

У 2009—2012 роках вів програму «Будинок культури» на телеканалі 100ТВ і випускав сатиричний журнал «Осколки».

За словами Маміна, його фільм «Не думай про білих мавп» був незаконно скопійований і розміщений на сотнях піратських сайтів, у результаті прокатники відмовилися від укладення контрактів. Режисер виплачував борги протягом десятиліття: довелося продати все, що було, включаючи квартиру в Петербурзі[4][5].

З 2016 року Юрій Мамін викладав у Санкт-Петербурькому гуманітарному університеті профспілок режисуру мультимедіа та акторську майстерність[6], і до половини третього курсу був майстром однієї з навчальних груп, після чого звільнився. У процесі роботи Мамін входив до складу журі конкурсів і виступав на наукових конференціях[7], проводив спеціальні заняття зі школярами та абітурієнтами[8].

У березні 2019 року емігрував до США, пояснивши, що «в сучасній Росії у кінематографістів, які відмовляються обслуговувати інтереси влади, немає ніяких перспектив»[9][10].

6 лютого 2020 року Юрій Мамін створив канал [Архівовано 24 червня 2021 у Wayback Machine.] на YouTube, і 9 лютого виклав перший випуск авторської програми «Будинок культури Юрія Маміна». Режисер так описує свій проект: «я подумав: що сидіти і чекати, коли розглянуть мої кінопроекти? Я почну робити щось, що я звик <…> Це передача, де я знайомлю з тими, хто справив на мене враження, зацікавлюю цими особистостями людей, і вони стають для них відомими; і паралельно я виконую свою егоїстичну задачу: я знайомлю зі своїми творами, говорячи про цих людей»[11].

В одному з випусків «Будинку культури Юрія Маміна» режисер сказав, що пише книгу «Люди, гади, життя»[12], в якій викладає «всі спомини про тих, з ким бачився, з ким працював, про кого багато знаю». «Отак книга позбавить багатьох від зваблювання своїми кумирами», — заявляє автор.

Сім'я ред.

Дружина — актриса і продюсер Людмила Самохвалова. Дочка — актриса, співачка Катерина Ксеньєва.

Фільмографія ред.

 
Світлина із творчої зустрічі
з Юрієм Маміним 16 листопада 2011 року

Режисер ред.

Сценарист ред.

Композитор ред.

Актор ред.

Блогер ред.

  • З 2020 року — Цикл передач «Будинок культури Юрія Маміна» на каналі YouTube.

Нагороди та премії ред.

  • 1986 — ВКФ «Молодість» в Києві (гол. приз, фільм «Свято Нептуна»)
  • 1986 — МКФ в Мангаймі (Приз «Золотий Дукат», фільм «Свято Нептуна»)
  • 1987 — МКФ комедійних фільмів в Габрово (Гран-прі, фільм «Свято Нептуна»
  • 1988 — КФ «Золотий Дюк» в Одесі (Гран-прі, Приз критики, Приз кіноклубів, фільм «Фонтан»)
  • 1988 — Конкурс професійних премій кіностудії «Ленфільм» і Ленінградського відділення СК (премія ім. Г. Козинцева за кращу режисуру, фільм «Фонтан»)
  • 1989 — КФ «Сузір'я» (Спеціальний приз акторському ансамблю, фільм «Фонтан»)
  • 1989 — МКФ авторського фільму в Сан-Ремо (Спеціальна премія журі, фільм «Фонтан»)
  • 1989 — МКФ у Веві (Гран-прі «золота тростина», фільм «Фонтан»)
  • 1989 — МКФ в Кемпері (Гран-прі, фільм «Фонтан»)
  • 1989 — МКФ в Лас-Вегасі (Гран-прі, фільм «Фонтан»)
  • 1989 — МКФ в Троє (Гран-прі, фільм «Фонтан»)
  • 1989 — МКФ комедійних фільмів у Габрові (Гран-прі, фільм «Фонтан»)
  • 1989 — Міжнародна кінозустріч у Бельфорі (Приз публіки, фільм «Фонтан»)
  • 1990 — МКФ в Клермон-Феррані (премія за найкращий дебют, фільм «Фонтан»)
  • 1990 — МКФ в Сан-Себастьяні (Приз FIPRESCI, фільм «Бакенбарди»)
  • 1993 — Конкурс професійних премій кіностудії «Ленфільм» і Ленінградського відділення СК (премія кінопреси Санкт-Петербурга за найкращий фільм року, фільм «Вікно в Париж»)
  • 1993 — МКФ комедійних фільмів у Торремоліносі (Приз «Срібна Рибальська мережа», фільм «Фонтан»)
  • 1993 — ОКФ «Кіношок» в Анапі (Приз за найкращу режисуру, фільм «Вікно в Париж»)
  • 1993 — Фестиваль сатири і гумору в Санкт-Петербурзі (Приз «Золотий Остап», фільм «Вікно в Париж»)
  • 1994 — МКФ у Берліні (Приз газети Junge Welt, фільм «Вікно в Париж»)
  • 1994 — Премія «Золотий Овен» (за найкращу кінокомедію, фільм «Вікно в Париж»)
  • 1998 — КФ «Вікно в Європу» у Виборз (Приз глядацьких симпатій, фільм «Гірко!»)
  • 2008 — Приз Міжнародної Федерації Кіноклубів Московського міжнародного кінофестивалю (фільм «Не думай про білих мавп»)
  • 2008 — Приз За новаторство в жанрі кінокомедії на кінофестивалі «Посміхнися, Росія» (фільм еН думай про білих мавп")
  • 2009 — Гран-прі як найкращий зарубіжний фільм на міжнародному кінофестивалі «The End of the Pier» (Велика Британія) (фільм «Не думай про білих мавп»)
  • 2009 — Художня премія «Петрополь» за видатний внесок у мистецтво кінокомедії (Росія) (фільм «Не думай про білих мавп»)
  • 2009 — Гран-прі як найкращий зарубіжний фільм на міжнародному кінофестивалі авторського кіно в Рабаті (Марокко) (фільм «Не думай про білих мавп»)
  • 2009 — Спеціальна премія короля Марокко Хасана II на міжнародному кінофестивалі авторського кіно в Рабаті (Марокко) (фільм «Не думай про білих мавп»)
  • 2011 — Царскосельська мистецька премія. За цикл сучасних телепрограм «Будинок культури» на телеканалі 100ТВ

Примітки ред.

  1. Почётное звание присвоено указом президента России № 539 от 30 мая 1997 года. Архів оригіналу за 8 листопада 2021. Процитовано 23 липня 2021. 
  2. Здание женской гимназии и детского приюта при Санкт-Петербургском Воспитательном доме — Школа N 211 им. Пьера де Кубертена, Архитектор Нотбек П. К., Гороховая ул., 20. Архів оригіналу за 5 червня 2019. Процитовано 23 липня 2021. 
  3. Гончаров, Михаил (8 листопада 2006). Юрий Мамин: После удара по голове анализировать ситуацию не разучился. Фонтанка.ру. Архів оригіналу за 27 травня 2016. Процитовано 19 січня 2014. 
  4. Юрий Мамин: «Мафия погубила кино» // «Невское время», 7.10.2018. Архів оригіналу за 23 липня 2021. Процитовано 23 липня 2021. 
  5. Юрий Мамин: «Путин и его люди абсолютно развратили страну» // Радио Свобода, 6.04.2019. Архів оригіналу за 23 липня 2021. Процитовано 23 липня 2021. 
  6. Факультеты - СПбГУП. www.gup.ru. Архів оригіналу за 28 червня 2021. Процитовано 19 червня 2021. 
  7. Мамин Ю. Б.. Кинематограф как конечный пункт развития искусств / под ред. В. Д. Сошников, И. И. Югай // Проблемы подготовки режиссеров мультимедиа: IX Всероссийская научно-практическая конференция, 21 апреля 2017 г. : сборник. — СПБГУП, 2017. — Число 21. — 4. — С. 84—86.
  8. Клубы для старшеклассников - СПбГУП. www.gup.ru. Архів оригіналу за 28 червня 2021. Процитовано 20 червня 2021. 
  9. РБК, 23 марта 2019. Режиссер Юрий Мамин заявил об эмиграции в США. Архів оригіналу за 23 липня 2021. Процитовано 23 липня 2021. 
  10. «Деньги на фильм мне дали питерские бандиты». Архів оригіналу за 24 липня 2021. Процитовано 23 липня 2021. 
  11. Дифирамб / Юрий Мамин и Ксения Ларина / 03.05.20 (ru-RU). Архів оригіналу за 2 липня 2021. Процитовано 19 червня 2021. 
  12. Дом Культуры Юрия Мамина Выпуск 55/House of Culture by Mamin Episode 55 (ru-RU). Архів оригіналу за 1 липня 2021. Процитовано 20 червня 2021. 
  13. Юрий Мамин. Архів оригіналу за 7 листопада 2016. Процитовано 23 липня 2021. 
  14. Рокмен
  15. Юрий Мамин, Официальный сайт — Телевидение. Архів оригіналу за 5 вересня 2019. Процитовано 23 липня 2021. 

Посилання ред.