Фіалко Олег Борисович
Оле́г Бори́сович Фіа́лко (нар. 28 червня 1946[3], Дружківка, УРСР, СРСР — 27 липня 2024[4]) — радянський і український кінорежисер, сценарист. Заслужений діяч мистецтв України (1996). Член-кореспондент Національної академії мистецтв України (2004). Кавалер Ордена «За заслуги» III ступеня (10.09.2021).
| Фіалко Олег Борисович | |
|---|---|
| Дата народження | 28 червня 1946[1][2] |
| Місце народження | Дружківка, Сталінська область, Українська РСР, СРСР |
| Дата смерті | 27 липня 2024 (78 років) |
| Громадянство |  СРСР Україна |
| Alma mater | Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого |
| Професія | кінорежисер, сценарист |
| Заклад | Кіностудія ім. О. Довженка |
| Нагороди |   |
| IMDb | ID 0275582 |
Біографія
ред.Навчався в ЗОШ № 6 м. Дружківки та Дружківському машинобудівному технікумі (закінчив у 1964).
Закінчив кінознавчий (1969) та режисерський (1973, у М. П. Мащенка) факультети Київського театрального інституту ім. Карпенка-Карого.
З 1973 р. — на Київській кіностудії ім. О. Довженка: асистент режисера, режисер, режисер-постановник.
Тривалий час, паралельно з посадою режисера-постановника, працював секретарем Спілки кінематографістів України, заступником начальника Головного управління культури Київської держадміністрації, постійним президентом кількох кінофондів. Учасник і лауреат всеукраїнських та міжнародних фестивалів.[5].
З 2001 року — на творчій роботі.
З 2011 року — голова Українського Оскарівського Комітету.[3]
Був членом Національної спілки кінематографістів України.
Помер 28 липня 2024 року у віці 78 років[6].
Фільмографія
ред.Режисерські роботи
ред.- 1971 — Іду до тебе...(асистент режисера)
- 1973 — Як гартувалась сталь (другий режисер)
- 1975 — Чоловічий хліб [джерело?]
- 1975 — Не віддавай королеву (т/ф, другий режисер)
- 1975 — Переходимо до любові (режисер-постановник, у спіавт. з О. Мішуріним)
- 1977 — Єралашний рейс (режисер-постановник)
- 1979 — Пробивна людина (режисер-постановник, у спіавт. з О. Борисовим)
- 1982 — Повернення Батерфляй (режисер-постановник)
- 1988 — Бич Божий (режисер-постановник)
- 1990 — Імітатор (режисер-постановник)
- 2004 — Казанова мимоволі (т/ф, 4 с, режисер-постановник; Росія—Україна)
- 2007 — Діви ночі (режисер-постановник; за повістю Юрія Винничука)
- 2008 — Садівник (режисер-постановник)
Режисер-документаліст
ред.- 2000 — Мала частина Батьківщини великої
- 2001 — Ігор Савченко. Інтонації (в документальному циклі «Обрані часом»)
- 2002 — І ніхто інший
Участь у документальному фільмі
ред.- 1984 — Tschechow in meinem Leben / Чехов у моєму житті (реж. Vadim Glowna[de])[7]
Сценарист
ред.- Яма
- Апельсини для коня
- 1988 — Бич Божий (у спіавт. з В. Тодоровським)
- 1990 — Імітатор (у спіавт. з Ю. Маминим, В. Лейкіним, В. Копильцем)
- 2007 — Діви ночі (у співавт. з Г. Ховрахом)
- 2013 — Це я (у співавт. з Ганною Акулевич)
Продюсер
ред.Художній керівник
ред.- 2013 — Повернутись зі світанком (к/м)
Актор
ред.- 1969 — Острів Вовчий
- 2009 — Мелодія для катеринки — режисер
Нагороди
ред.- Заслужений діяч мистецтв України (22 серпня 1996)[8]
- Почесним знак «За честь і гідність» Міжнародного дитячого кінофестивалю у дитячому оздоровчому центрі «Артек»
- Нагороджений Золотою медаллю фонду ім. Ханжонкова за вагомий внесок у розвиток кінематографа
- Орден «За заслуги» III ступеня (10.09.2021)[9]
Громадська позиція
ред.У 2018 підтримав звернення Європейської кіноакадемії на захист ув'язненого у Росії українського режисера Олега Сенцова[10].
Примітки
ред.- ↑ Filmportal.de — 2005.
- ↑ Catalog of the German National Library
- ↑ а б Олег ФІАЛКО: «Українські анімаційні фільми — низької якості» - Урядовий Кур'єр, 3 листопада 2011
- ↑ Gazeta.ua (28 липня 2024). Довго боровся за життя: помер український кінорежисер Олег Фіалко. Gazeta.ua (укр.). Процитовано 28 липня 2024.
- ↑ Національна академія мистецтв України: Фіалко Олег Борисович. Архів оригіналу за 12 листопада 2016. Процитовано 12 листопада 2012. [Архівовано 2016-11-12 у Wayback Machine.]
- ↑ "Заряджав жити по-молодому". Помер відомий український режисер. РБК-Украина (укр.). Процитовано 28 липня 2024.
- ↑ Tschechow In Meinem Leben (1984) (www.hollywood.com) (англ.). Архів оригіналу за 25 січня 2013. Процитовано 25 січня 2013.
- ↑ Про присвоєння почесних звань України працівникам культури і мистецтва Документ 757/96, поточна редакція — Прийняття від 22.08.1996
- ↑ Указ президента України від 10 вересня 2021 року № №465/2021 «Про відзначення державними нагородами України»
- ↑ The European Film Academy Free Oleg Sentsov!. Архів оригіналу за 14 червня 2018. Процитовано 20 червня 2018.
Література
ред.- Календар знаменних і пам’ятних дат Донецької області. 2011 рік [Текст] / Упр. культури і туризму Донец. облдержадмін., Донец. обл. універс. наук. б-ка ім. Н. К. Крупської ; уклад. І. В. Гайдишева ; ред. Т. С. Литвин ; наук. ред. Н. П. Авдєєнко, Н. В. Петренко ; від. за вип. Л. О. Новакова, засл. працівник культури України. – Донецьк : Сх. вид. дім, 2010. – 132 с.
Посилання
ред.- Фіалко Олег Борисович // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
- Олег Фіалко на сайті IMDb (англ.)
- Інтерв'ю в «Дзеркалі тижня» № 24(603), 24 — 30 червня 2006
- Інтерв'ю в газеті «День», №180, 20 жовтня 2006